+ ЦФ 50-100 мг або АЗ 100-150 мг
Переважне ураження периферичної нервової системи | ПЗ 30-40 мг + АЗ 100-150 мг | ПЗ 5-10 мг + АЗ 50-100 мг
Гіпереозинофілійна бронхіальна астма із полінейропатіями і вісцеритами без артеріальної гіпертензії | ПЗ 40-60 мг + АЗ 100-150 мг | ПЗ 5-10 мг + АЗ 50-100 мг
Порушення периферичного кровобігу (гангрена) | ПЗ 30-40 мг (іноді 40-60 мг) + АЗ
50-100 мг | ПЗ 5-10 мг + АЗ 50-100 мг
Ураження шкіри без вісцеритів | ПЗ 20-30 мг + нестероїдні протизапальні препарати | Нестероїдні протизапальні препарати + делагіл
Примітка: ПЗ – преднізолон; АЗ – азатіоприн; ЦФ – циклофосфан.
Загалом ведення хворих із вузликовим періартеріїтом залежить від важкості і поширеності судинної патології. При обмеженому ураженні судин і за відсутності ознак прогресування захворювання зазвичай добре контролюється середніми дозами глюкокортикоїдів. Натомість, у хворих із швидкопрогресуючим важким ураженням судин, високим індексом активності васкуліту, незважаючи на добру відповідь на лікування гормонами, необхідне раннє призначення комбінованої терапії глюкокортикоїдами і цитостатиками. Нижче наведена схема ведення хворих важкими формами вузликового періартеріїту.
D. Еферентна терапія. Включає застосування гемосорбції і плазмаферезу. Покази до застосування цих методів:
·
відсутність ефект від імунодпресивної терапії, в першу чергу при швидко прогресуючому перебігу вузликового періартеріїту, при важкому ураженні нирок і нирковій недостаності, яка швидко наростає;
·
наявність протипоказів до застосування імунодепресантів.
Гемосорбція – це перфузія крові через активоване вугілля. Метод володіє імунокоригуючими властивостями, відновлює функціональну активність Т-лімфоцитів, підвищується флогогенна актиність нейтрофілів. Плазмаферез – метод еферентної терапії, спрямованої на вивільнення організму від продуктів метаболізму, циркулюючих імунних комплексів шляхом вибіркового видалення плазми хворого і наступною заміною її свіжезамороженою плазмою. Ефективним є поєднання плазмаферезу і застосування циклофосфану. Плазмаферез найбільш ефективний в активній фазі захворювання.
Таблиця 5.46.
Схема ведення хворих важкими формами вузликового періартеріїту (C.Savage et al., 1997).
Етап
Екскалаційна терапія | Активний важкий перебіг із підвищеним рівнем креатиніну > 500 мкмоль/л або з легеневими геморагіями
7-10 процедур плазмаферезу впродовж 14 днів (видалення плазми в об’ємі 60 мл/кг із заміщенням її відповідним об’ємом 4,5-5% розчину альбуміну)
або пульс-терапія метилпреднізолоном (15 мг/кг-добу) впродовж 3-х днів
Індукційна терапія
4-6 місяців | Цитостатик | Глюкокортикоїд
Циклофосфан 2 мг/кг/добу впродовж 1 місяця (максимально 150 мг/добу); знизити дозу на 25%, якщо вік хворих >60 років.
Кількість лейкоцитів повинно бути > 4,0 х 109/л | Преднізолон 1 мг/кг/добу (максимально 80 мг/добу), знижувати дозу кожний тиждень до 10 мг/добу; приймати впродовж 6 місяців
Підтримуюча терапія | Азатіоприн
2 мг/кг/добу | Преднізолон
5-10 мг/добу
E. Застосування антиагрегантів, антикоагулянтів і ангіопротекторів. Ці препарати застосовуються в комплексній терапії вузликового періартеріїту у випадках виражених ознак гіперкоагуляції, гіперагрегації тромбоцитів, порушення мікроциркуляції, тромбозів, ДВЗ-синдрому.
Гепарин – вводять підшкірно в ділянку пупка по 5000 ОД 4 рази на добу впродовж 1-1,5 міс.
Фраксипарин – по 0,3 мл підшкірно в ділянку пупка 1 раз на добу впродовж 1,5-2 міс.
Курантил (дипіридамол) – антиагрегантний ефект пов’язаний із стимуляцією синтезу простацикляну і гальмуванням синтезу тромбоксана. Окрім цього, препарат є конкурентним інгібітором фосфодіестерази, сприяючи нагромадженню цАМФ і аденозину в тканинах. Препарат призначають у добовій дозі 225-300 мг впродовж 2-3 міс.
Пентоксифіллін (трентал, агапурин) – блокують фосфодіестеразу, збільшуючи вміст цАМФ і цГМФ в гладенькій мускуратурі судин, органів. тканин; гальмує агрегація тромбоцитів, підвищує їх здатність до деформації, покращує умови мікроциркуляції, знижує в’язкість крові, посилює фібриноліз, знижує рівень фібриногену в плазмі крові, має слабкий судинорозширюючий ефект. Призначають у добовій дозі 600-1200 мг перорально чи довенно краплинно, після досягнення ефекту можливий перехід на підтримуючі дози 300 мг/добу. При важких порушеннях мікроциркуляції препарат вводять інфузійно: 100-200 мг препарату розчиняють в 200 мл 5% розчину глюкози (чи ізотонічного розчину) і вводять упродовж 90 хв.
Широко застосовують нікотинову кислоту та її похідні – теоніколь, ксантинолу нікотинат, нікошпан, компламін.
Пармідин – ангіопротектор, нормалізує приникність судин, зменшує набряк у тканинах, покращує метаболічні процеси в стінці судин мікроциркуляцію. Це пов’язано з впливом на кінін-калікреїнову систему, особливо зі зменшенням активності брадикініну. Призначають всередину по 0,25 г 4 рази на день, при добрій переносимості дозу збільшують до 0,73 (3 табл.) 4 рази на день. Курс терапії становить 3-6 міс.
Кальцію добезілат (доксіум) – призначають всередину по 0,25 г 3-4 рази на день упродовж 3-4 тижнів. Препарат особливо ефективний при хоріоретинітах.
F. Застосування нестероїдних протизапальних препаратів. Ці препарати застосовуються при вузликовому періартеріїту внаслідок їх протизапальних, знеболюючих і дезагрегаційних властивостей. Застосовують препарати різних груп у максимальних дозах впродовж усього активного періоду.
G. Лікування артеріальної гіпертензії. Лікування артеріальної гіпертензії надзвичайно актуально, оскільки саме вона у більшості випадків визначає прогноз захворювання. Основними препаратами є інгібітори ангіотензинперетворюючого фермента – капотен, каптоприл, еналаприл тощо. Ці препарати поєднують із салуретиками, перевагу надають фуросеміду і урегіту.
H. Лікування поліневриту. У гострій фазі поліневриту застосовують фінлепсин (тегретол) по 0,1 г 2 риза на день, при необхідності дозу збільшують до 0,6-0,8 г на день. Показані легкий масаж, ЛФК. Через 1-2 місяці призначають фосфаден дом’язово по 2 мл 2% розчин впродовж 20 днів. Також в комплекс терапії включають вітаміну групи В (коферменти – кокарбоксилаза, піридоксальфосфат).
Прогноз. Визначають наступні фактори:
-
ранний початок терапії імунодепресантами;
-
важкість ураження нирок і артеріальна гіпертензія;
-
шлукново-кишкові ускладнення (перфорація судинних виразок, кровотечі);
-
персистенція HВsAg у сироватці крові (тривалість життя хворих без антитіл вища, ніж у носіїв HвsAg).
В даний час завдяки впровадженню в клінічну практику імуносупресивної терапії (передусім циклофосфану) прогноз щодо життя суттєво покращився. Встановлено, що при використанні глюкокортикоїдів виживання хворих із системними васкулітами збільшилося з 10% до 55%, а при поєднанні з циклофосфаном чи азатіоприном – воно зросло до 80% і більше. До несприятливих прогностичних чинників відносять: початок захворювання у віці старше 50 років, ураження нирок, шлунково-кишкового тракту, ЦНС і розвиток кардіоміопатії.