Реферат

Ожиріння.

Визначення. Ожирінням називається захворювання, головною рисою якого є збільшення маси тіла понад 10% від нормальної. В основі ожиріння лежить порушення обміну речовин, яке проявляється відкладанням жиру в підшкірній жировій тканині, інших тканинах організму і зростанням відсотка її в загальній масі тіла. У здорових осіб відсоток жиру складає 30-32, тоді як при збільшенні маси питома вага жиру збільшується до 45 і більше відсотків.

Ожиріння значно поширене захворювання, 30% населення має масу тіла, яка на 20% перевищує норму. Зростання маси тіла на 10% збільшує смертність на 30%.

Етіологія і патогенез ожиріння. Відносна стабільність маси тіла є одним з пара-метрів гомеостазу, без якого неможлива нормальна життєдіяльність організму. Маса тіла у здорової людини коливається у вузьких межах. Гомеостаз маси тіла підтримується завдяки взаємозумовленій діяльності церебральних, гормональних і ме-таболічних регуляторних механізмів.

В нормі між потребою в їжі і енергетичним обміном існує безпосередня залежність, підвищення обміну збільшує потребу в їжі, викликаючи збудження відчуття голоду.

У здорової людини навіть надлишок білків, жирів і вуглеводів повністю за-своюється і гомеостаз маси тіла зберігається. У хворих з ожирінням надлишок жирів і вуглеводів відкладається в підшкірній основі та інших жирових депо - сальнику, заочеревинному просторі і т.д.

Основними причинами ожиріння є:

1. Підвищене надходження їжі при неадекватному витрачанні жиру.

2. Недостатня мобілізація жиру як джерела енергії.

3. Надмірне утворення жиру з вуглеводів (метаболічне ожиріння).

Жиромобілізуючим ефектом володіють адреналін, норадреналін, СТГ, АКТГ, Т4.

Ослаблення дії цих гормонів відіграє роль при зміні впливу статевих гормонів. Під час клімаксу це призводить до підвищеного переходу вуглеводів в жири і розвитку повноти. Сімейна спадковість в розвитку ожиріння доведена статистично. Якщо двоє батьків мають нормальну вагу тіла, то ожиріння у дітей розвивається у 9%; якщо один має ожиріння — у 40%; якщо двоє — у 80% і більше. Передаються спадково збільшення кількості і розмірів адипоцитів та ферментопатії жирового обміну, внаслідок чого адипоцити більш активно накопичують жир ( 30-150%). В сім'ях хво-рих з ожирінням часто спостерігається культ їжі, шкідливі звички, порушення гігієнічно-діетарного режиму.

В МКХ Х перегляду ожиріння знаходиться в рубриці Е65 – Е68.

Е.66.0 – Ожиріння внаслідок надмірного надходження енергетичних ресурсів

Е.66.1 – Ожиріння спричинене прийманням лікарських засобів

Е.66.2 – Крайній ступінь ожиріння з альвеолярною гіповентиляцією

-

Е.66.8 – Інші форми ожиріння

Патологічне ожиріння

Е.66.9 – Ожиріння, неуточнене

Просте ожиріння БДВ

Класифікація за Васюковою Є.А. (1982).

Розрізняють ожиріння:

1. Екзогенно-конституційне.

2. Гіпоталамічне.

3. Ендокринне.

І ступінь ожиріння, коли маса тіла перевищує норму на 10-29%, II ступінь — на 30-50%, III ступінь - на 50-100%, IV - більше 100%.

Приклади формулювання діагнозу.

Екзогенно-конституційне ожиріння ІІІ ступеня.

Раніше застосовувався термін "аліментарно-конституційне", тепер більш широкий термін "екзогенне", що означає не тільки абсолютне переїдання, але і відносне (гіпокінезія). Це найбільш поширена форма ожиріння. Основною причиною ожиріння є переїдання. Надлишкове вживання харчових продуктів, найчастіше вуглеводів, призво-дить до перетворення їх в жири. Світова статистика свідчить, що у 60-90% випадків систематичне переїдання є основним етіологічним фактором ожиріння. Неправильне надлишкове харчування в тій чи іншій мірі відіграє роль в розвитку різних видів ожиріння.

Чому людина переїдає ?

1. Якщо з дитинства вживається багато їжі, шлунок розтягується і для пригнічення відчуття голоду потрібен значно більший ступінь його заповнення.

2. Може мати місце запізніла реакція центру насичення (вентро-медіальні ядра гіпоталамуса).

3. Велику роль у підготовці підвищеного апетиту відіграє часте і сильне подразнен-ня смакових закінчень порожнини рота при вживанні речовин, що збуджують апетит (перець, гірчиця, хрін та ін.).

4. Вживання основної кількості їжі в другій половині дня. Відкладання жиру збільшується, якщо їсти нерегулярно, вечеряти перед сном. "Сніданок з'їж сам, обід поділи з другом, вечерю віддай ворогу" - говорить східна мудрість. При дворазовому харчуванні великий інтервал їжі викликає відчуття голоду і тоді вживається більше їжі, ніж потрібно організму.

5. Хворий з ожирінням швидко жує і ковтає їжу, тому включення центру насичення настає пізно. Часті прийоми їжі призводять до підвищення обміну речовин в ор-ганізмі. Це пов'язано із специфічною динамічною дією їжі. Відомо, що кожен прийом їжі підвищує рівень основного обміну через 15-30 хв., який досягає мак-симуму через 3 год. Найбільш виражена специфічна динамічна дія білків, менше — вуглеводів (10-20%). Жири можуть навіть гальмувати обмін речовин. Специфічна динамічна дія їжі залежить від кишкових гормонів загальної дії (ентерини). Якщо їх недостатньо, то після їди замість підвищеного обміну прохо-дить його зниження.

6. Певну роль відіграє якісний склад їжі, особливо сприяє ожирінню надлишкове вживання вуглеводів (цукор, хлібобулочні вироби, страви з борошна). Вони швидко перетравлюються і засвоюються, тому не дають тривалого відчуття наси-ченості, як м'ясні і жирні продукти. Вуглеводи, які легко засвоюються (цукор, мед), швидко всмоктуються в кров, викликають посилене виділення інсуліну, значно більше, ніж вуглеводи рослинного походження. Інсулін сприяє ліпонеогенезу з вуглеводів. Кількість глюкози в крові падає, гіпоглікемія збуд-жує харчовий центр.

З віком чутливість центру насичення до регулюючого впливу глюкози знижується, тому для пригнічення відчуття голоду необхідна більша її концентрація, ніж в молодо-му віці. Цей фактор відіграє велику роль в підвищенні апетиту і розвитку ожиріння у осіб віком 40-50 років. В цей період змінюється діяльність ендокринних залоз, зни-жується обмін речовин і окислювальні процеси в організмі. Після 25 років основний обмін знижується в кожному наступному десятилітті на 7-8%.

Найбільш ранні гормональні порушення при ожирінні пов'язані з порушенням секреції інсуліну. Існує тісний патогенетичний зв'язок двох захворювань обміну речо-вин — ожиріння і цукрового діабету.

Ожиріння — основний фактор ризику цукрового діабету. Комітет експертів ВООЗ в основні рекомендації для успішного лікування діабету включив необхідність знижен-ня маси тіла у повних людей. Важливий фактор розвитку ожиріння - зниження м'язової активності (телевізор, автотранспорт, побут). Нерідко ожиріння розвивається у колишніх спортсменів і людей важкої фізичної праці. Людям, схильним до повноти, не рекомендується відпочивати після прийому їжі (відкладається жир). Ще один фак-тор розвитку повноти — психологічні реакції на від'ємні емоції. У молодих людей апе-тит в цьому випадку знижується, а у старших, навпаки, з'являється бажання поїсти (вплив деяких речовин ендорфіни, енкефаліни).

Профілактика ожиріння. Вона повинна починатися з раннього дитячого віку. Особливої уваги надається дітям на штучному вигодовуванні. Мати переживає, що в неї мало молока і перегодовує дитину. Ожиріння, яке почалося в дитячому віці, відрізняється несприятливим прогнозом. Особливо звертають увагу на сім'ї, де ожиріння спостерігається у дорослих.

В первинній профілактиці велику роль відіграє пропаганда наукових знань про раціональне харчування. Ця проблема в даний час переростає в проблему загальнодер-жавного масштабу. Розрахунки показують, що якщо б вдалося в масштабах держави позбутися наслідків переїдання, це дозволило б зекономити 10% продуктів харчування.

Профілактичні заходи з попередження ожиріння потрібно проводити, в першу чергу, в групі ризику - сім'ї з повнотою, сидячі професії, ортопедичні захворювання, працівники галузі харчування.

Лікування. В будь-якому випадку ожиріння кількість калорій, що споживається, зумовлює необхідність застосування дієт з обмеженням енергетичної цінності. Однак, саме по собі обмеження харчування без підвищення енерговитрат не є радикальним.

Фізичне навантаження супроводжується викидом катехоламінів, які посилюють ліполіз і використання жиру. Терапія повноти триває довго, підхід до лікування пови-нен бути індивідуальний (стать, вік, професія, ступінь ожиріння).

В першу чергу необхідно проводити психотерапевтичну перебудову харчової по-ведінки. Взагалі, лікувати дорослих людей з ожирінням важко. Це веде до втрати ен-тузіазму і в пацієнта, і у лікаря (Карам,1979). Існує три групи хворих. Перша група критично відноситься до своєї зовнішності, вони намагаються менше ходити в гості, уникають зустрічей в громадських місцях, у них мають місце елементи невротизації. Цей контингент — активний помічник лікаря в лікуванні.

Друга група — пацієнти із зниженою критикою, вони байдужі до своєї зовнішності, вважають, що краще не лікуватись, щоб не мордувати себе голодом. Їх необхідно попередити про серйозні наслідки. Потрібно бути добрим психологом.

Третя група — критика свого стану відсутня. Вони щиро переконані, що вигляда-ють нормально, їх відрізняє почуття самозадоволення. Вони кажуть: "Можу лікуватись, але не хочу". Лікар повинен переконати пацієнта, що він хворий (задуха, біль в суглобах, біль у серці).

При формуванні палат або груп для лікування необхідно, щоб в групу людей, які критично оцінюють свій стан, не потрапив хворий з некритичним мисленням. Лікар повинен навчити хворого використовувати вигадку в боротьбі з власним апетитом — їсти їжу з меншого посуду, брати на виделку невелику кількість їжі, відрізати дуже тонкі шматочки, їсти повільно. Необхідно з'ясувати особливості харчової поведінки:

1.Засіб розрядки. 2. Засіб задоволення (як і алкоголізм). 3. Засіб комунікації (спілкування). 4. Засіб самоутвердження (дорогі страви, ресторан). 5. Засіб звички (перегляд телепередач, прийом їжі при читанні). 6. Засіб компенсації — заміна невдо-воленості від чогось.

Дієтичне лікування. Це основний метод при екзогенно-конституційному ожи-рінні. Але і решта видів ожиріння також лікується дієтою. Починати краще в умовах стаціонару,