Реферат

Синдром подразненої товстої кишки

Визначення. Синдром подразнення товстої кишки – комплекс функціональних кишкових порушень, тривалістю більше трьох місяців, що включає в себе болевий синдром, який зменшується після акту дефекації, диспепсичні розлади (метеоризм, вурчання, проноси або закрепи чи їх чергування), відчуття неповного звільнення кишківника (Thomson, Jreed, Drossmon, 1992).

Етіологія. При відсутності морфологічних змін товстої кишки.

Серед факторів, що призводять до розвитку даної недуги ведуче місце займає нервово-психічний. Для таких хворих характерні депресія, високий рівень тривожності, іпохондричні стани, схильність до педантизму, регідність і недовірливість, фіксація на відчутті вини. Важливою є дисфункція вегетативної нервової системи. При цьому виявляється гіперреактивність як симпатичної так і парасимпатичної систем. Вплив парасимпатичного відділу проявляється у формування м’язевого скорочення, симпатичного відділу – розслаблення. Значну роль у виникненні даної недуги мають особливості харчування, зокрема недостатня кількість в раціоні харчових волокон, відмова від повноцінного сніданку, режиму харчування, сухоїдіння.

Серед причин виникнення синдрому подразненої товстої кишки певне значення займають малорухомий спосіб життя, супутні гінекологічні та урологічні захворювання, певні фізіологічні стани (вагітність). Не виключена роль спадковості у розвитку цієї недуги, на що вказують поодинокі дослідження, в яких доказано, що у 1/3 людей з цією патологією дискинетичними розладами страждали і їх родичі. Початком виникнення синдрому може бути і перенесена гостра кишкова інфекція.

Патогенез. В основі патогенезу СПТК лежить підвищена чутливість рецепторів стінки товстої кишки до розтягнення і, як наслідок, болю і не- приємних відчуттів при більш низькому порозі збудливості, ніж у здорових. Окрім того, встановлено вплив ендогенних опіоїдних пептидів – енкефалінів, що виділяються в головному мозку на секрецію і моторику товстої кишки через опіатні рецептори. Інгібуючий вплив опіатів проявляється розслабленням гладкої мускулатури кишківника. В цьому процесі також бере участь серотонін. Крім того він гальмує всмоктування натрію в товстій кишці і стимулює секрецію калію, викликаючи водянисту діарею. При СПТК під дією сенсибілізуючих факторів, роль яких можуть виконувати інфекційні агенти, психоемоціональні стреси і інші, активується більше ніж в нормі кількість спінальних нейронів, та виділяється надмірна доза нейротрансміттерів, підвищується моторна активність кишки, що супроводжується болями.

Найбільш часто при СПТК виникає так званий гіперсегментарний гіперкінез, яка характеризується підвищеною активністю кишкової стінки з переважанням в спектрі хвиль низькоамплітудних сегментарних скорочень. Така моторика призводить до тривалої затримки кишкового вмісту в рамках окремих сегментів кишки і сповільнення транзиту. Даний тип моторики серед хворих СПТК зустрічається у 52% випадків. В 36% випадків СПТК спостерігається дистонічний гіпо- і акінез, для якого характерне різке зниження рухової активності, що супроводжується вираженим порушенням тонусу кишкової стінки і болевим синдромом. У 12% хворих появляється антиперистальтичний гіперкінез, для якого характерне посилення рухової активності з наявністю антиперістальтичних комплексів, що блокують переміщення кишкового вмісту в дистальному напрямку. Запальні зміни кишківника при СПТК слід розцінювати, як вторинні, внаслідок порушення складу і хімізму кишкового вмісту. Вони завжди поверхневі, в більшості зворотні в період ремісії, не схильні прогресувати в залежності від тривалості хвороби.

Тому суть СПТК визначають первинні дисрегуляторні функціональні розлади, а запальні зміни слизової – вторинні.

Окрім рухових СПТК властиві і секреторні розлади. Для нього найбільш характерна бродильна диспепсія з відхиленням рН кишкового вмісту до кислого. Прискорене його проходження призводить до того, що частина вуглеводів недостатньо розщеплюється і всмоктується. В товстій кишці вони під впливом мікроорганізмів розщеплюється, виникає дисбактеріоз. Надмірна кількість органічних і інших осмотично активних речовин сприяє транссудації і в подальшому і ексудації і розвитку запалення. Одночасно при цьому підсилюється газоутворення, що сприяє збудженню перистальтики кишківника, виникненню діареї, що чергується з закрепами.

В міжнародній класифікації хворіб 10-го перегляду синдром подразненої товстої кишки фіксується під шифром –К-58.

З врахуванням клінічної картини захворювання найбільш зручною є класифікація Weber Mellalum (1992), яка передбачає виділення трьох варіантів СПТК:

- з переважанням діареї (рідкий стілець більше 3-х разів на день, переважно в ранковий період, стілець з домішками слизу і залишків не- перетравленої їжі, відсутність діареї в нічні часи);

- з переважанням закрепів (відсутність стільця протягом 3-х і більше діб, відчуття неповного звільнення кишківника);

- з перевагою болевого синдрому (болі в животі різного ступеня інтенсивності, переважно переймоподібні, що супроводжуються здуттям живота, напруженням черевної стінки при пальпації. Болі посилюються після прийому їжі і зникають після акту дефекації;

В залежності від вираженості клінічної картини захворювання може протікати у:

а) легкій формі (клінічні прояви короткочасні, ремісії стійкі, довгі; стан хворих задовільний, ці пацієнти не мають психічних порушень та не спостерігаються психіатрами, вони не відмічають зниження якості життя);

б) середнього ступеня важкості (симптоми захворювання їх турбують постійно, що є причиною зниження якості життя, у таких хворих відмічаються психічні реакції у виді депресій, високого рівня тривоги і іпохондричних станів);

в) важка форма (постійно виражені диспепсичні розлади і болі в животі, психічні роздали та значне зниження якості життя).

Приклади формулювання діагнозу.

1. Синдром подразненої товстої кишки з переважанням діареї, середнього ступеня важкості.

2. Синдром подразненої товстої кишки з переважанням закрепів, легка форма.

Діагностика

Діагноз СПТК виставляється на основі виключення органічної патології шлунково-кишкового тракту.

При наявності у хворих патогноманічних для СПТК симптомів, потрібно провести слідуючі діагностичні тести:

1. Пальцеве дослідження прямої кишки

2. Клінічний аналіз крові

3. Біохімічне дослідження крові

4. Копрограму, аналіз калу на скриту кров

5. Езофагогастродуоденоскопію

6. УЗД органів травлення

7. Ректоромано- та сигмоскопія

8. У людей після 45-50 років колоноскопія або іригоскопія

Клініка. Згідно з Римськими (1988) критеріями, подразнення товстої кишки - комплекс функціональних розладів, що зберігаються більше 3-х місяців. В нього входять:

1. Біль (дискомфорт в животі):

а) що зменшуються після акту дефекації і/або

б) асоційовані зі зміною частоти стільця і/або

в) асоційовані зі зміною консистенції стільця

2.Два (або більше)наступних симптоми, що відмічаються протягом, як мінімум 25%часу на протязі доби:

а) порушення частоти стільця (> 3рази на день або < 3раз на тиждень);

б) порушення консистенції стільця (“овечий”, щільний або рідкий, водянистий);

в) порушення пасажу (напружений, раптовий, або відчуття не повного звільнення);

г) пасаж слизу;

д) диспепсичні розлади (метеоризм, вурчання, відчуття розпирання живота)

3.Тривалий (багаторічний) перебіг хвороби без прогресування.

4.оєднання болю у животі та кишкових розладів з головними болями по типу мігрені, порушення сну, почащеним сечовипусканням, вазоспастичними реакціями.

5.Відсутність болю і кишкових розладів в нічний час.

6.Підсилення симптомів після психоемоціональних стресів.

7.Відсутність симптомів тривоги або червоного прапора (лихоманка, домішки крові у фекаліях, підвищення ШОЕ, лейкоцитоз, дефіцит маси тіла) зниження гемоглобіну.

Основні синдроми.

1. Больовий (біль невизначена, пекуча, тупа, ниюча, постійна). Не рідко виникнення епізодів гострого болю на фоні постійного ниючого, з переважною локалізацією у здухвинних ділянках, зменшення їх в лежачому положенні з при піднятими сідницями, зменшення їх після акту дефекації, почащення стільця на фоні приступів болю.

2. Диспепсичний (діарея, закрепи, флатуленція).

3. Синдром позакишкових проявів (дизурія, дисменорея, головні болі, болі в спині, крижах, зниження апетиту, настрою).

Диференціальний діагноз.

Патологічні стани, з якими необхідно провести диференціацію СПТК різноманітні і включають:

1. Запальні захворювання кишківника (неспецифічний виразковий коліт, хвороби Крона, мікроскопічні коліти, мастоцитоз)

2. Кишкові інфекції (бактеріальні, паразитарні)

3. Реактивні стани у відповідь на прийом деяких медикаментів (антибіотики, препарати жовчевих кислот, препарати заліза)

4. Синдром мальабсорбції (постгастректомічний, ентеральний)

5. Психопатичні стани (депресія, синдром тривоги, синдром соматизації)

6. Ендокринні захворювання (тиреотоксикоз)

7. Гінекологічні захворювання (ендометріоз, повторні гінекологічні операції)

8. Функціональні стани і фізіологічні періоди життя жінок (вагітність, передменструальний синдром, клімакс)

9. Проктоанальна патологія (синдром опущення промежини, тріщини, сфінктерити, папіліти і інші)

10. Нейроендокринні пухлини (карциноїдний синдром, ліпоми)

Лікування. Лікування хворих на СПТК проводиться амбулаторно та санаторно:

1. Бесіда лікаря з хворим, з виясненням психотравматичних факторів і роз’яснення, що у нього немає серйозних органічних захворювань

2. Нормалізація режиму і характеру харчування

3. Дієта залежить від переважання в клінічній картині характеру стільця. При закрепах необхідно збагачувати раціон баластичними речовинами, зокрема хлібом з житньої муки, овочами (капуста, буряк, баклажани, морква), фруктами (яблука), пшеничні висівки, вівсяна крупа. У випадку проносів дієта №4б

4. При виявленні явищ депресивного синдрому показано призначення антидепресантів, зокрема феваріну (флувоксаміну малеату) по 100 мг на ніч до зменшення його проявів

5. Для ліквідації болевого синдрому необхідно призначати спазмолітики міотропного ряду – но-шпу, папаверин в звичайних дозах селективний холінолітик – бускопон по 1т, 1-2 рази на день, 7-14 днів. Препарат знижує тонус гладких м’язів, скоротливу здатність, але володіє і побічною дією, тому він не показаний при глаукомі, гіперплазії простати, тахікардії.

6. Мебеверін (дюспаталін) – блокатор натрієвих каналів – по 200 мг 2р на день за 20 хв до їди (ковтаючи капсули) до досягення ефекту.

7. Тканинною селективністю володіє спазмолітики міотропної дії, прототип антагоністів кальцію в гастроентерології для лікування порушень перистальтики кишківника – дицител по 100 мг 3 рази на день під час їди 7 днів і по 50 мг (1т) 3 рази на день 14 днів

8. Селективним впливом на гладку мускулатуру шлунково-кишкового тракту володіє і