Реферат
Реферат
Подагра.
Визначення. Подагра - хронічне захворювання, пов"язане з нагромадженням у крові сечової кислоти і наступним відкладенням у тканинах мікрокристалів її натрієвої солі (уратів), що клінічне проявляється ре-цидивами гострого артриту та утворенням подагричних вузлів - тофусів [Астапенко М.Г., 1989]. Подагра є найбільш відомом і поширеним захворюванням з групи дрібнокристаліічних артритів, для яких характерно випадіння кристалів у синовіальну рідину, іпрегнацію ними суглобових і позасуглобових структур, розвиток реактивних синовітів.
Термін “подагра” (від грецьких “podos” i “agra”) означає “пастка для стопи”. В XVII ст. Th.Sydenham вперше достатньо повно описав клінічні прояви недуги.
На подагру страждають переважно чоловіки (95%) у віці старше 40 років. Подібна закономірність зумовлена особливостями гормонального статусу і різним станом пуринового обміну. Жінки хворіють на подагру тільки в постменопаузі.
Етіологія. Головною біохімічною ознакою подагри є гіперурикемія – підвищення концентрації сечової кислоти в крові. Джерелом утворення сечової кислоти в організмі є пуринові зєднання, що поступають з їжею, а також ті, що утворюються в організмі у процесі обміну нуклеотидів.
Гіперурікемія може бути наслідком ряду причині либонь над-мірного утворення уратів (метаболічним чи продукційний тип); ли-бонь недостатнього виведення їх нирками (нирковий чи ретенційний тип); либонь результатом того й іншого (змішаний тип).
Підвищене утворення сечової кислоти відбувається при над-мірному введенні пуринів з їжею, збільшеному синтезі пуринів. по-силеному катаболізмі нуклеотидів, поєднанні цих факторів. Механізм біосинтезу пуринів може пошкоджуватися на бідь-якому рівні в ланцюгу ферментативних реакцій. Появі прихованих, генетично зумовлених ферментативних феіектів сприяють екзогенні фактори: переїдання, надмірне вживання продуктів, що вміщують пуринові основи, зловживання алкоголем, переохолодження тощо. Має значення висока калорійність їжі в поєданні з низькою фізичною активністю.
Фактори, що сприяють гіперурикемії (за Дж. Скотт, 1990):
-
фактори, що зумовлюють підвищене утворення сечової кислоти: специфічні ферментні дефекти, сниження активності гіпоксантин-гуанін-фосфорибозил трансферази, рідвищення активності фосфорибозил-пірофосфат-синтетази, посилення обміну нуклеопротеїнів, характер харчування;
-
фактори, що сприяють сповільненню виведення сечової кислоти: порушення функції нирок і зменшення обєму позаклітинної рідини, голодування і нагромадження кетонових зєднань, антеріальна гіпертензія, мікседема тощо;
-
Інші чинники ризику: раса, стать, вік, порушення ліпідного обміну, алкоголь.
Патогенез. Виділяють 3 фази патогенезу:
а) гіперурикемія і нагромаджен-ня уратів в організмі;
б) відкладення уратів у тканинах;
в) гос-тре подагричне запалення.
Гостре подагричне запаленя розви-вається внаслідок відкладення в порожнині суглоба уратових мікрокристалів, здатних активізувати фактор Хагемана, компоненти комплементу, кініки що призводить до збільшення судинної проникності, хемотаксису нейтрофілів; фагоцитоз кристалів супровод-жується вивільннням лізосомальних ферментів, внаслідок чого роз-вивається запалення. Кристали уратів також відкладаються в інтерстиції нирок і канальців, що приводить до розвитку подагричної нефропатії. Самостійне стихання запального процесу в суглобі при подагрі визначається здатністю фагоцитів перетравлювати критсали і виділяти низку протизапальних факторів.
Класифікація. Подагру класифікують за етіопатогенетичним ознакам, механізму нагромадження сечової кислоти, клінічному перебігу захворювання і варіантам суглобових проявів.
За етіопатогенетичними ознаками виділяють:
-
первинну (ідіопатичну) подагру;
-
вторинну подагру, ініціовану іншими захворюваннями чи медикаментами.
За механізмом нагромадження сечової кислоти:
-
метаболічного типу;
-
гіпоекскреторного типу;
-
змішаного типу.
За клінічним перебігом виділяють наступні форми захворювання (Американська, асоціація ревматологів)
-
безсимптомна гіперурикемія;
-
гострий подагричний артрит
-
подагра з розвитком тофусів
-
сечокамяний уролітіазі інша, асоційована з подагрою, патологія нирок.
Періоди перебігу суглобового синдрому:
1. преморбідний є лише гіперурикемія яка перебігає безсимптомно.
2. інтермітуючий чергування гострих нападів подагричного артриту з тривалими періодами ремісії.
3. хронічна подагра характерні тофуси, хронічний подагричний артрит, з позасуглобових проявів ураження нирок (у 50-75% хворих).
Стадії подагри:
1) легкий приступи артриту 1-2 рази на рік і захоплює не більше 2-х суглобів, на рентгенограмах немає ознак суглобової деструкції, немає ураження нирок, тофуси відсутні чи поодинокі й дрібні.
2) середньоважкий частота нападів артриту 3-4 рази на рік при ура- ження 2-4-х суглобів, суглобова деструкція виражена помірно, множинні тофуси та нефролітіаз.
3) важкий частота приступів 5 на рік та більша, множинне ураження суглобів, різко виражена суглобово-кісткова деструкція, множинні крупні тофуси, наявність виразної нефропатії із хронічною нирковою недостатністю.
Приклади формулювання діагнозу.
1) Первинна подагра, метаболічний тип, середньоважкий перебіг, гострий по-дагричний артрит І плеснофалангового суглобу правої стопи у фазі загострення. ФНС І.
2) Первинна подагра, змішаний тип, важкий перебіг, хронічний подагричний артрит (ФНС II), подагрична нефропатія, (хронічний подагричний інтерстиціальний нефрит, нефролітіаз, ХНН І ст.). Симптоматична артеріальна гіпертензія ренопаренхіматозного генезу.
3) Вторинна подагра, змішана форма, важкий перебіг, хронічний подагричний артрит із переважним ураженням гомілковоступеневих і ліктьових суглобів, вторинний остеоартроз (ФНС ІІ), тофуси вушних мушлей, подагрична нефропатія (сечокамяна хвороба, хронічний пієлонефрит, ХНН ІІ ст).
Клінічна картина. Варіанти дебюту та перебігу захворювання.
1. Типовий гострий напад (класичний) - виникає частіше вночі се-ред повного здоров’я. Провокує жирна їжа; алкоголь, травми, пе-реохолодження, тісне взуття, фізичне перевантаження. 3являються різкі болі у І-ому плеснофаланговому суг-лобі стопи, він набрякає, шкіра над ним червоніє, стає поступово бузко-во-багряною, гарячою на дотик; шкіра над суглобом блищить (а згодом лущиться), напружена, функціо-нальна здатність вагомо порушена. Приступ триває 3-4-10 днів. Поступово всі симптоми поволі регресують. Наступний напад виникає черед деякий час.
2. Підгостра форма може перебігати у вигляді моноатриту типової локалізації, проте з незначним болем і помірними ексудативними явищами.
3. Ревматоїдоподібний варіант характеризується ураженням дрібних суглобів кистей, променевозап’ясткових суглобів.
4. Псевдофлегмонозна форма проявляється моноартритом любої ло-калізації з різко вираженими запальними явищами у ділянці суглоба, високою температурою тіла, остудою, значним лейкоцитозом, тобто картина нагадує флегмону.
5. Малосимптомна (арталгічна) форма визначається незначний біль, іноді із змінами шкіри над суглобом. Діагноз підтвер-джується лише підвищеним рівнем сечової кислоти у крові.
6. Абортивна більш притаманна жінкам, напад гострого артриту починається і регресує впродовж 2-3 годин.
7. Мігруюча властиво виникнення гострих нападів подагричного артриту у різних (нетипових) суглобах.
Головні синдроми і симптоми.
1. Хронічний подагричний артрит. Частіше уражаються суглоби сту-пень: з’являється дефігурація суглоба, обмеження рухомості. Суг-лоби деформуються за рахунок вузликових відкладень, кісткових розрозтань, підвивихів, контрактур тощо. Раніше за всі суглоби деструкції піддається І-й плеснофаланговий суглоб.
2. Тофуси. Утворюються при хронічній подагрі і її перебізі більше 5 років. Локалізуються частіше в ділянці міжфалангових суглобів, на розгинальних поверхнях, по краях вушних мушлей, у ділянці хря-щової перетинки носа, на чолі, в районі ахілового сухожилля. Шкіра над ними витончується, стає блискучою. Розміри тофусів коливаються від 1-2 мм до 10-12 см в діаметрі. Вміст тофусів може розріджуватіся і виділятися назовні через нориці, проте інфіку-вання відбувається рідко (урати володіють бактерицидною дією). Частота виникнення тофусів прямо пропорційна тривалотсі хвороби.
1.
Подагрична нефропатія. Нирки є одними з головних органів-мішеней при порушенні пуринового обміну. Частота ураження нирок у хворих на подагру коливається від 30% до 75%. При використанні радіоізотопної ренографії порушення функції нирок в даний діагностуються у 93% пацієнтів. Ураження нирок при подагрі обєднують єдиним терміном “подагрична нирка”. Виділяють 3 варінти ураження нирок при подагрі:
-
інтерстиціальний нефрит;
-
утворення каменів і формування сечокамяної хвороби;
-
гостра блокада нирок сечовою кислоьлю з розвитком гострої ниркової недостатності.
Ознаки подагричної нирки проявляються поступово і можуть тривалий час залишатися непоміченими через відсутність яскравих клінічних симптомів. Гіперурикемія, що виникає, деяких час компечується збільшеною канальцевою секрецією. Компенсаторне зростання екскреції сечової кислоти нирками, з одного боку, певною мірою стримує прогресування подагри, а з іншого, сприяє розвитку нефропатії.
Найбільш частою ознакою ураження нирок при подагрі є помірно виражена протеїнурія, яка відмічається у 20-24% хворих. На тлі уролітіазу може розвиватися вторинний пієлонефрит. Тривалий перебіг інтерстиціального нериту, вторинного пієлонефриту призводять до розвитку гломеруло- і нефросклерозу, формується хронічна ниркова недостатність.
1. Позасуглобові прояви подагри: вражаються м’язи, зв’язковий апарат (ахілліт), розвивається подагричний фарингіт та тонзиліт, подагра кісточок середнього вуха. Під час гострих нападів подагри відмічають гепатопатію, викликану утворенням подагричних вузлів в печінці, специфічні ураження очуе, що перебігають за типом уриту, іридоцикліту, конюнктивіту; періодичні напади мігрені, алергічні прояви у виді екземи чи бронхоспастичного синдрому, подагричні флебіти.
Діагностика. Діагностичні критерії подагри (АРА, 1975).
І. Наявність характерних кристалічних уратів в суглобовій рідині.
II. Наявність тофусів, що,вміщують кристалиісечової кислоти, що
підтвержено хімічно.
III. Наявність 6 з 12 нижчеперелічених критеріїв:
1. Наявність в анамнезі чи при спостереженні повторних атак гострого артриту.
2. Розвиток максимуму запалення впродовж першої доби. З, Моноартикулярний характер артриту.
4. Гіперемія шкіри над запаленим суглобом.
5. Болючість та припухлість І плеснефалангового суглобу.
6. Однобічне ураження І плеоноФлангового суглобу.
7. Вузликові утворення, що нагадують тофуси.
8. Гіперурикемія: 0,42 ммоль/л і більше у чоловіків та 0,36 ммоль/л і більше у жінок.
9. Асиметричне ураження суглобів на рентгенограмі.
10. Субкортикальні кісти на місці відкладення уратів в епіфізах кісток (симптом “пробойника” на рентгенограмі).
11. Відсутність флори при посіві суглобової рідини. Рентгенографія суглобів.
Рентгенографія.
При гострому артриті специфічних змін на рентгенограмі не виявляються. Вірогідні рентгенологічні ознаки подагри заявляються не раніше, ніж через 5 років від початку захворювання. При цьому одночасно можна спостерігати ознаки деструкції, дегенерації і регенерації. Типовими ознаками є розвиток білясуглобового остеопорозу, симптом “пробойника”, що виявляється у вигляді круглих “штампованих” вогнищ просвітлень величиною від декількох мм до 2-3 см у діаметрі. Більш характерною є деструкція не тільки субхондральної ділянки кістки, але й усього епіфізу і
