лише при тривалій впродовж декількох років і повинна проводитися лише після всебічного обстеження.
Препаратами вибору є преднізолон і метипред (метилпреднізолон), що володіють мінімальними побічними властивостями. При заміні одного ГК іншими 1 таблетка (5 мг) преднізолону еквівалентна 1 табл (4 мг) метипреду, 1 табл (5 мг) кортизону, 1,5 табл (0,75 мг) дексаметазону, 1,5 табл (7,5 мг) преднізону. При переході з перорального прийому на довенне і, особливо, на дом’язове введення препарату, його доза повинна бути збільшена в 2-3 рази. Для зменшення побічних ефектів ГК при тривалій терапії можливий альтернуючий їх прийом (через день приймається подвійна доза ГК).
Пульс-терапія метипредом.
Покази: неефективність прероральної ГК терапії, особливо при нефротичному синдромі, швидке пересування хвороби, гострий перебіг.
Методика: вводять довенно краплинно по 1000 мг метипреду (метипреднізолону) в 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду за 40-60 хв. впродовж 3-х днів + 5000 ОД гепарину.
Під час пульс-терапії і після неї хворі продовжують приймати всередину ту ж дозу преднізолону.
Імунодепресанти.
Покази до застосування:
-
висока активність недуги і швидко прогресуючий перебіг;
-
активний нефротичний і нефритичний синдроми;
-
генералізований васкуліт;
-
недостатня ефективність ГК;
-
необхідність швидко знизити пригнічуючу дозу преднізолону через погану переносимість і вираженість побічних ефектів;
-
глюкортикоїдна залежність;
-
необхідність зменшити підтримуючу дозу преднізолону, якщо вона переважає 20 мг.
Азатіоприн (імуран) застосовують в дозі 1-3 мг на 1 кг маси тіла, тобто від 100 до 200 мг на добу в поєднанні з 30 мг преднізолону.
Циклофосфамід (циклофосфан) – по 150-200 мг/добу впродовж 2-3 місяців з переходом на підтримуючу дозу, 50-100 мг/добу, що тривало постійно приймають.
Можливо одночасний прийом декількох цитостатиків: наприклад, азатіоприн + циклофосфамід (1 мг/кг/день) + 30 мг преднізолону; азатіоприн всередину + в/в циклофосфамід.
Комбінована пульс-терапія метилпреднізолоном та циклофосфамідом.
Застосовують при СЧВ з важким перебігом нефротичного синдрому і генералізованим васкулітом.
Методика:
1 день – 1000 мг метилпреднізолону і 1000 мг циклофосфану на 100 мл фізіологічного розчину вводять довенно краплинно впродовж 30-40 хв.
2-3 день – по 1000 мг метилпреднізолону і 5000 ОД гепарину довенно краплинно.
З 4-го дня хворим призначають преднізолон в тій самій дозі, що до пульс-терапії, але не нижче 40 мг/добу в поєднанні з середніми дозами цитостатиків.
Амінохолінові препарати.
Застосовують при хронічному перебізі СЧВ, з ураженням шкіри, суглобів, люпус-нефриті.
Лікування тривале.
Делагіл по 0,25-0,5 г/добу.
Плаквеніл по 0,2-0,4 г/добу.
Можна поєднувати з ГК, що дозволяє зменшити дози препаратів.
НСПЗП
Призначають при підгострому перебігу та при хронічному перебігу СЧВ, переважно при наявності артриту. Застосовують у звичайних терапевтичних дозах.
Антикоагулянти і антиагреганти.
Застосовують при нефритичному синдромі, ДВЗ-синдромі, порушеннях мікроциркуляції.
Гепарин – по 10000-20000 ОД/добу (в 4 прийоми) впродовж декількох місяців.
Курантил – 150-200 мг/добу від 3 до 6 міс.
Трентал – 400-600 мг/добу до 6 міс.
Еферентна терапія
Плазмаферез – видалення плазми з поворотом ферментних елементів і заміщенням плазми донорською плазмою, кровозамінними рідинами. При цьому з плазмою хворого видаляють антитіла, імунні комплекси, медіатори запалення тощо. На курс – 3-5 процедур при одноразовому видаленні 800-1000 мл плазми.
Гемосорбція – перфузія крові через різні типи вугільних сорбентів. При цьому видаляють токсичні речовини, проявляються імуномодулюючі впливи.
Покази до гемосорбції:
-
висока активність СЧВ, незважаючи на великі дози ГК і цитостатитиків;
-
активний люпус-нефрит;
-
генералізований васкуліт;
-
стійкий суглобовий синдром.
На курс – 3-5 процедур.
Прогноз. Думка про те, що СЧВ є фатальним захворюванням, у даних час переглянута. Прогноз при СЧВ в останні роки значно покращився у зв’язку із своєчасною діагностикою і застосуванням ГК, цитостатиків, еферентних методів. При ранній діагностиці і адекватному систематичному лікуванні хворих вдається досягти ремісії у 90% хворих.
Профілактика. Спрямована на усунення можливих чинників, що викликають загострення недуги. Це досягається за допомогою своєчасної адекватної, раціональної комплексної терапії та дотримання наступних інструкцій:
1)
звертатися до лікаря при змінах самопочуття, регулярно проходити диспансерні огляди;
2)
приймати гормональні препарати у строго призначеній дозі;
3)
виключити інсоляцію, переохолодження, перевтому, надмірну фізичну активність;
4)
утримуватися від оперативних втручань, введення вакцин, сироваток, проведення щеплень (окрім життєво необхідних);
5)
дотримуватися розпорядку дня, що включає 1-2-годинний сон вдень та дієту з обмеженням солі та вуглеводів.
Таблиця 5.26.
Планування терапії при основних клінічних проявах СЧВ
(за Мазуровим В.І., 2001).
Симптоми і синдроми | Анальгетики | НСПЗП | Стероїди локально | Фізіотеріпя | Судинотропні препарати | Антималярійні | ГК | Цитостатики | Додаткові
Артралгії | + | ++ | ++ | + | +
Синовіти | + | ++ | ++ | ++ | ++ | + | +
Тендиніти | ++ | ++ | +
Вазоспазм | ++
Васкуліт | + | + | ++ | ++
Тромбози | + | ++
Серозити | + | + | + | + | +
Пневмоніт | ++ | +
Міозити | ++ | ++ | +
Нейропатія | + | +
Цереброваскуліт | ++ | +
Судоми | + | ++
Нефрит | ++ | ++
Цитопенія | + | + | +
Сухий синдром | ++ | + | + | ++
Фотосенсибілізація | + | ++ | +