Реферат - Проривна виразка
12

седативні засоби (сибазон, нозепам), десенсибілізуючу терапію (димедрол, тавегіл), блокатори Н2 – рецепторів (гістодил), обволікаючі засоби (альмагель).
   При відсутності ускладнень шви знімають на 7-8 добу, в ослаблених хворих - на 10-12 добу. При сприятливому перебізі післяопераційного періоду хворих виписують на амбулаторне лікування.
   Серед післяопераційних ускладнень за частототою виникнення на першому місці знаходяться бронхопневмонії, на другому – гнійні ускладнення зі сторони черевної порожнини та післяопераційної рани і на третьому – порушення моторно-евакуаторної функції шлунка.
   Бронхопневмонії при відсутності профілактичних заходів виникають вже на 1-2 добу після операції. Характеризуються болем у верхніх відділах живота та нижніх відділах грудної клітки без чіткої локалізації. Спостерігається підвищення температури тіла до 39-400, гіперемія обличчя. Дихання поверхневе. При аускультації грудної клітки – різко послаблене дихання, сухі та вологі хрипи. Рентгенологічне обстеження підтверджує діагноз пневмонії.
   Профілактику бронхопневмонії необхідно проводити відразу після операції. Вона включає: активну курацію хворих, адекватне знеболювання в перші 3-4 доби після операції для зменшення болю, який утруднює глибоке дихання, введення антибіотиків та сульфаніламідних засобів протягом 4-5 днів після операції, содові інгаляції, банки, гірчичники на грудну клітку для ліквідації застійних явищ у легенях, призначення препаратів камфори, які збуджують дихальний центр, посилюють вентиляцію легень, ефедрину, який викликає розширення бронхів і попереджує застій у легенях.
   Піддіафрагмальний, підпечінковий, міжкишкові абсцеси, абсцес дугласового простору – ускладнення зі сторони черевної порожнини при її недостатній санації. Поява болю в животі, тривалий парез кишечника, зміни температурної кривої, частоти пульсу, лейкоцитарної формули дозволяють запідозрити абсцес у черевній порожнині.
   При рентгенологічному обстеженні можна бачити порожнину з горизонтальним рівнем рідини і невеликою кількістю газу над нею, обмеження рухів, високе стояння склепіння діафрагми. При тазовому абсцесі діагноз виставляється після ректального обстеження, при якому спостерігається нависання передньої стінки прямої кишки її інфільтрація та флюктуація. Міжпетльовий абсцес можна запідозрити за гектичною температурою, довготривалим парезом шлунково-кишкового тракту.
   Розлитий перитоніт в післяопераційному періоді, як правило, пов'язаний з недостатністю швів при вшиванні перфоративного отвору або резекції шлунка, потребує невідкладної операції. Для діагностики перитоніту дають хворому 1-2 ковтки водорозчинного контрасту. Виходження останнього за межі шлунково-кишкового тракту свідчить про недостатність швів анастомозу або місця вшивання виразки.
   Лікування перитоніту тільки оперативне.
   При наявності інфільтрату в рані, причиною якого є травматизація тканин під час операції, недостатня зупинка кровотечі, порушення правил асептики та антисептики, показане призначення фізіотерапевтичних процедур (УВЧ, діатермія), накладання пов'язок з 20-25% розчином димексиду, проведення дегідратаційної та протизапальної терапії. При нагноєнні післяопераційної рани знімають декілька швів, видаляють гній, дренують рану.
   Порушення евакуації з шлунка проявляються зригуванням, блюванням. Останнє може бути зумовлене функціональним стазом шлунково-кишкового тракту або мати механічну природу. В тих випадках, коли з'являється відрижка, зригування, блювання, необхідно ввести тонкий зонд в шлунок і аспірувати його вміст. При порушенні евакуації з шлунка внаслідок оперативної травми його стінок, набряку в ділянці анастомозу виникає часте блювання, яке змушує поставити зонд на декілька днів з наступною аспірацією вмісту. Хворому дозволяється пити без обмеження, проводиться двостороння паранефральна блокада, внутрішньовенно вводяться гіпертонічні розчини глюкози, хлориду натрію, призначається сечогінна терапія (лазикс), десенсибілізуюча терапія (димедрол, супрастин). У цей час хворий знаходиться на парентеральному харчуванні. Контроль за введенням рідин, електролітів, білків, жирів, вуглеводів проводиться шляхом вимірювання діурезу, кількості електролітів у плазмі, сечі, втрат білка і маси хворого. Одночасно проводиться боротьба з парезом кишечника. При здутті живота слід провести двосторонню паранефральну блокаду, внутрішньовенно ввести 40-60 мл гіпертонічного розчину натрію хлориду з наступною гіпертонічною клізмою. Хворому показане також введення 1 мл прозерину, церукалу, 20-25 мл 7,5% хлориду калію з глюкозою, перидуральна блокада. Якщо після проведеного лікування протягом 5-7 днів, не дивлячись на ліквідацію парезу кишечника, явища застою в шлунку не зменшуються, слід подумати про механічний характер порушення евакуації і вирішувати питання про повторну операцію.
   Механічні причини можуть бути наступного характеру:
   ) при вшиванні виразки – звуження просвіту пілоруса, різко виражений перигастит, перидуоденіт;
   ) при резекції шлунка – звуження анастомозу внаслідок запалення і рубцювання, звуження анастомозу внаслідок запалення та рубцювання в мезоколон, затікання вмісту в привідну петлю з здавленням відвідної.
   Повторна операція завжди погіршує стан хворого, у зв'язку з чим необхідно форсувати передопераційну підготовку на фоні корекції діяльності серцево-судинної, дихальної системи, печінки, нирок. Хворому проводиться така сама терапія, як при набряку анастомозу, і додається ентеральне харчування через зонд, який проводиться в тонку кишку, за Ейнхорном (введення багатокалорійних сумішей, до складу яких входять білки, жири, вуглеводи).
   Післяопераційна курація хворих із вшиванням перфоративної виразки та стовбуровою ваготомією має особливості в зв'язку з порушеннями моторно-евакуаторної функції шлунка і частим виникненням шлункового стазу, який носить переміжний характер. Для профілактики даного ускладнення необхідна постійна декомпресія шлунка шляхом введення зонда.
   Ведення післяопераційного періоду після ваготомії з дренуючими операціями не має своїх особливостей, порівняно з резекцією шлунка. Ваготомія разом з дренуючими операціями в ряді випадків супроводжується диспептичними порушеннями, які, по суті, не є післяопераційними ускладненнями. Для лікування диспептичних порушень в післяопераційному періоді показане введення 1-2 мл 2,5% бензогексонію, який нормалізує моторику ваготомованого шлунка під контролем артеріального тиску.
   Експертиза тимчасової непрацездатності. Стаціонарне лікування після операції – 10-12 днів. Перебування на лікарняному листку разом із стаціонарним лікуванням – 45-60 днів (підхід індивідуальний). Амбулаторне лікування включає продовження лікування виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки, в тому числі: дієтотерапію,

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7