Питома вага | Гематокрит | Гемоглобін | Крововтрата
1057 - 1054 | 44 - 40 | 110 г/л | до 500 мл
1053 - 1050 | 38 - 32 | 100 г/л | до 1000 мл
1049 - 1044 | 31 - 23 | 80 г/л | до 1500 мл
1043 і нижче | 23 і нижче | 50 г/л і нижче | більше 1500 мл
Лабораторними дослідженнями виявляється зниження рівня гемоглобіну, кількості еритроцитів, гематокриту. На початку кровотечі ці показники не відображають істинного її ступеня, зниження їх спостерігається лише через декілька годин. В крові визначається постгеморагічний нейтрофільний лейкоцитоз, анізоцитоз, пойкілоцитоз і поліхромазія. Спостерігається також зниження рівня загального білка в плазмі крові, порушення електролітного та азотистого обміну. При масивних кровотечах з падінням артеріального тиску має місце збільшення кількості сечовини в крові в результаті зменшення фільтраційної функції нирок. З інструментальних методів обстеження найважливішу роль відіграють ендоскопічні методи, які дають можливість встановити не тільки джерело кровотечі і її причину, а й визначити зупинилась кровотеча чи триває. При ендоскопії визначаються ознаки стабільного чи нестабільного гемостазу. Ознаками стабільного гемостазу є відсутність крові в шлунку і цибулині ДПК, дно виразки вкрите фібрином білого або брудно-сірого кольору, просвіт виступаючої над кратером виразки судини закритий тромбом білого кольору. Ознаками нестабільного гемостазу є наявність світлої крові, згортків крові в шлунку, пухкого згортку крові темно-коричневого кольору над виразкою, визначається пульсація судини. Абсолютна ознака нестабільного гемостазу - витікання крові з судини. У зв'язку з широким впровадженням ендоскопічних методів обстеження роль рентгенологічних методів значно зменшилася. При проведенні контрастної ренгеноскопії, рентгенографії у хворих з кишково-шлунковими кровотечами визначається симптом "відштовхування" барієвої суміші. В окремих випадках У спеціалізованих відділах для діагностики шлунково-кишкових кровотеч застосовують селективну ангіографію гілок черевної аорти. При продовженні кровотечі у хворих визначається потрапляння контрасту в просвіт шлунково-кишкового тракту. Диференційний діагноз Диференційна діагностика кровотеч на основі виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки проводиться: . із захворюваннями шлунка: ерозивний гастрит, синдром Менетріє, кровотечами при раку шлунка, раку стравоходу, дивертикулами харчового тракту, синдромі Маллорі-Вейса, синдромі Золінгера -Еллісона, поліпозі шлунка . . 3 кровотечами невиразкового характеру (діафрагмальна грижа, варикозне розширення вен стравоходу та шлунка при портальній гіпертензії). . При атеросклерозі судин черевної аорти. . При уроджених телеангіектазіях (хвороба Рандю-Ослера). . При захворюваннях крові і порушенні згортальної системи крові. Таблиця 4. Диференційний діагноз гастродуоденальних кровотеч (за Л.А. Збиковською і Ю.Л. Мартиновим)
Захворювання | Виразка шлунка і ДПК | Геморагічні гастрити | Рак шлунка | Поліпоз кишечника | Синдром
портальної гіпертензії | Хвороба Верльгофа | Гіпертонічна хвороба | Хімічні опіки
Внутрішньо печінковий тип | позапечінковий тип
Частота шлункових кровотеч в % | 58 | 9,5 | 13,8 | 0,3 | 5,9 | - | 0,3 | 1,7 | 1
Стать | Частіше у чоловіків | Частіше у жінок | Частіше у чоловіків | Частіше у чоловіків | Частіше у чоловіків | Приблизно однаково часто у чоловіків