Реферат - Кровоточива виразка
12

анатомічною локалізацією і характером виразки.
   У надзвичайно важких хворих виправдане виконаня паліативних операцій:
   ) прошивання кровоточивої судини з боку слизової;
   ) клиноподібне висічення виразки;
   ) емболізація кровоточивих судин;
   ) прошивання стінки шлунка наскрізь по периметру виразки з наступним накладанням серозно-м'язових швів за Картавіним;
   ) ушивання кровоточивої виразки шлунка та ДПК.
   При кровоточивій виразці шлунка показана резекція шлунка. В похилому віці з високим ризиком операції - висічення виразки з пілоропластикою і ваготомією або прошивання судин через гастротомічний отвір в комбінації з пілоропластикою та стовбуровою ваготомією.
   При кровоточивих виразках дванадцятипалої кишки залежно від її локалізації може проводитись висічення виразки на передній стінці, селективна або стовбурова ваготомія, пілоропластика, при локалізації на задній стінці - дуоденотомія, візуальна зупинка кровотечі (прошивання судин, діатермокоагуляція, пломбування медичним клеєм), ваготомія та пілоропластика.
   При низьких виразках дванадцятипалої кишки показана візуальна зупинка
кровотечі та резекція шлунка на виключення.
   При комбінованій виразці шлунка та дванадцятипалої кишки показана ваготомія з пілороантрумектомією.
   Методики проведення вищевказаних операцій наведеені у попередніх розділах.
   Ускладнення під час операції аналогічні вказаним у попередніх розділах.
   У післяопераційному періоді лікування повино бути етіопатогенетичним, індивідуальним і з урахуванням супровідної патології.
   Основні принципи:
   . Відновлення ОЦК, замісна терапія.
   . Боротьба з постгеморагічною анемією.
   . Покращання реологічних властивостей крові.
   . Профілактика або лікування печінково-ниркової недостатності.
   . Дезінтоксикаційна терапія.
   . Противиразкова терапія, яка включає в себе блокатори шлункової секреції, антациди та цитопротектори.
   . Декомпресія шлунка до відновлення перистальтики та пасажу кишкового вмісту.
   . Боротьба з парезом кишечника, проведення очисних клізм.
   . Вітамінотерапія.
   . Симптоматична терапія.
   . Антибактеріальна терапія за показаннями.
   . Профілактика серцево-судинних ускладнень, ускладнень зі сторони легень, тромбоемболічних ускладнень, особливо у хворих похилого та старечого віку.
   Масивні трансфузії крові, її компонентів і кровозамінників, парентеральне харчування повино проводитися під контролем ЦВТ. В нормі ЦВТ становить від 80 до 140 мм вод.ст. ЦВТ менше 80 мм вод.ст. свідчить про невідповідність (дефіцит) ОЦК. Високий ЦВТ є ознакою перенаповнення судинного русла або слабкості серцевої діяльності. В даному випадку подальша внутрішньовенна інфузія рідини призводить до набряку легень.
   Харчування хворих розпочинають з 2-3 доби. В першу добу дозволяють пити рідину в необмеженій кількості, особливо коли проводиться декомпресія шлунка. При відсутності ускладнень, відновленні перистальтики кишечника на 3-ю добу кількість рідини можна довести до 500 мл (чай, вода, бульйон). Починаючи з третьої-четвертої доби, кількіст рідкої їжі можна довести до 600-800 мл на добу, які розділяють на 8-10 прийомів. До неї можуть входити кисіль, сирі яйця, сметана, кисле молоко, кефір, слизові супи. З 5-ої доби рідину дозволяють вживати в необмеженій кількості, додаючи манну кашу, слизові супи, сир. На 6-7 добу можна давати протерте м'ясо, варену рибу, а, починаючи з 7-8 доби, хворого переводять на противиразковий стіл № 1 за Певзнером, але харчування повино бути 5-6-разовим.
   При відсутності ускладнень шви знімають на 7-8 добу, у ослаблених хворих - на 10 добу. При неускладненому перебізі післяопераційного періоду хворих виписують призначаючи амбулаторне лікування з продовженням противиразкової терапії.
   До ранніх післяопераційних ускладнень відносяться:
   ) кровотечі в шлунково-кишковий тракт і черевну порожнину;
   ) порушення прохідності анастомозу;
   ) нестійкість швів кукси шлунка та дванадцятипалої кишки чи анастомозу;
   ) перитоніт;
   ) панкреатит;
   ) ускладнення зі сторони серцево-судинної та дихальної систем.
   Після резекції шлунка кровотеча спостерігається з країв анастомозу або ушитої кукси дванадцятипалої кишки. При кровотечі в перші години після операції у хворих з'являється неприємна відрижка, гикавка, нудота, блювання свіжою кров'ю. Наростає загальна слабість, почащується пульс, знижується артеріальний тиск, спостерігається блідість шкірних покривів. Невеликі кровотечі зупиняються самостійно через 12-24 години. Сильні кровотечі призводять до швидкого розвитку анемії.
   З метою зупинки кровотечі застосовують промивання шлунка амінокапроновою кислотою. Кровотеча може бути зупинена електрокоагуляцією кровоточивої поверхні в процесі фіброгастроскопії. При безуспішності такої терапії показане оперативне лікування з гастротомією на 1-2 см вище лінії швів і прошивання судин. При резекцїї шлунка на виключення діагностика такої кровотечі базується на загальних симптомах внутрішньої кровотечі і наявності мелени.
   Проводять інтенсивну гемостатичну терапію, а при її безуспішності - екстрену операцію - дуоденотомію і прошивання судин.
   Такі ж кровотечі можуть спостерігатись після ваготомії з дренуючими операціями. Клінічні симптоми і хірургічна тактика така, як і при кровотечах після резекції шлунка.
   Кровотечі в черевну порожнину можуть виникати після будь-яких операцій на шлунку. Причиною кровотеч є: зісковзування лігатури з судин шлунково-ободової, шлунково-селезінкової зв'язки, з надривів капсули селезінки або печінки, з інших судин. Підозра на внутрішню кровотечу - показання до екстреної релапаротомії.
   Порушення моторно-евакуаторної функції шлунка - одне із ускладнень після резекції, яке викликається функціональними причинами і рідше - механічними. Функціональні порушення пояснюють: зниженням тонусу, атонією кукси шлунка внаслідок операційної травми, набряком анастомозу, анастомозитом.
   Причинами механічної непрохідності анастомозу можуть бути: грубе і багатошарове накладання швів, неправильне ушивання кукси шлунка у вікні мезоколон, стиснення відвідної петлі тонкої кишки у вікні мезоколон, утворення запального інфільтрату в ділянці анастомозу, раннє рубцеве звуження анастомозу. З 2-3 доби після операції у хворих з'являється відчуття важкості в епігастрії, гикавка, нудота, зригування і блювання застійним шлунковим вмістом. Стан хворих погіршується, наростає загальна слабість, порушується водно-електролітний обмін. При механічній непрохідності анастомозу симптоми порушення евакуації з'являються пізніше, на 5-7 добу після операції.
   Хворим призначають застійну аспірацію шлункового вмісту, протизапальну терапію, парентеральне харчування,

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7