Реферат - Кровоточива виразка
12

корекцію водно-сольового обміну, для стимуляції моторної функції кукси шлунка - бензогексоній, прозерин.
   При функціональних порушеннях моторно-евакуаторної функції прохідність анастомозу відновлюється через 2-5 діб після операції. Якщо порушення евакуації триває більше 10 діб, це свідчить про його механічну причину. Вирішальне значення для діагнозу має рентгенологічне обстеження і гастроскопія, при яких виявляють розширену куксу шлунка, повну або довготривалу затримку контрасту, звуження анастомозу або перепону у відвідній петлі кишки. У випадку встановлення механічної причини непрохідності показане своєчасне оперативне втручання: роз'єднання злук, правильна фіксація кукси шлунка у вікні мезоколон, накладання переднього гастроентероанастомозу з анастомозом за Брауном.
   Перитоніт зустрічається у 3-7% прооперованих і розвивається частіше при неспроможності швів кукси дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкового анастомозу і рідше - при інфікуванні черевної порожнини під час операціії. При неспроможності швів явища перитоніту можуть нагадувати картину перфорації. В окремих випадках перитоніт може розвиватись поступово протягом декількох днів, коли спочатку запальний процес обмежений або спостерігається поступове просякання вмісту між швами без їх повного розходження. При обмеженні запального процесу можуть утворюватись підпечінковий, піддіафрагмальний, міжпетльовий абсцеси.
   При розвитку перитоніту показана екстренна релапаротомія, ліквідація вогнища перитоніту, лаваж, дренування черевної порожнини з наступною інтенсивною терапією.
   Неспроможність швів кукси дванадцятипалої кишки після резекції шлунка за Більрот-2 зустрічається у 1-4% хворих. Спостерігається при низько розташованих виразках дванадцятипалої кишки, які пенетрують у голівку підшлункової залози або гепатодуоденальну зв'язку при виражених рубцевих і запальних змінах кишки, коли виділити виразки і мобілізувати дванадцятипалу кишку технічно важко.
   Основні причини розходження швів:
   1. Недостатнє або велике радикальне скелетування кукси дванадцятипалої кишки, яке зумовлює труднощі при зануренні країв кишки і порушення її кровопостачання.
   . Пошкодження та перев'язка великих магістральних судин, що різко порушує кровопостачання кукси дванадцятипалої кишки.
   . Пошкодження тканини підшлункової залози, яке призводить до розвитку панкреатиту, що не тільки порушує процеси загоєння, але й руйнує тканини.
   4. Недостатньо дбайлива перитонізація кукси дванадцятипалої кишки або дуже туге зав'язування швів, яке призводить до їх прорізування.
   . Неправильний вибір способу вшивання кукси кишки.
   Сприяють неспроможності швів ослаблення і схуднення хворого, крововтрата, анемія, дегідратація, гіпопротеїнемія.
   Клінічний перебіг неспроможності швів кукси дванадцятипалої кишки може мати дві форми:
   . Швидкий перебіг із втягненням у процес очеревини і розвитком перитоніту.
   . У формі обмеженого перитоніту з утворенням інфільтрату в правому підребер'ї.
   При неспроможності швів дванадцятипалої кишки з появою симптомів розлитого перитоніту показана невідкладна релапаротомія з лаважем черевної порожнини, введенням антибітиків і широким дренуванням. Проводять активне відсмоктування дуоденального вмісту через дуоденостому. При обмеженому перитоніті дренування проводять через розріз в правому підребер'ї. Проводять загальне лікування з корекцією водно-сольового обміну, кислотно-лужної рівноваги, антибіотикотерапію, парентеральне харчування. При великих втратах рідини рекомендують накладання єюностоми для харчування. Проводять місцеве лікування дуоденальної нориці з застосуванням різних пов'язок.
   Неспроможність швів кукси шлунка і анастомозу зустрічається рідко, але є більш важким ускладненням резекції шлунка. Причини:
   . Порушення кровопостачання кукси шлунка при субтотальних резекціях.
   . Ішемічний некроз стінки шлунка внаслідок "радикального" скелетування.
   . Запально-дистрофічні зміни стінки шлунка.
   . Рідке накладання швів або навпаки, часте.
   . Післяопераційний панкреатит.
   Клінічно неспроможність швів найчастіше всього перебігає за типом перфорації з швидким розвитком розлитого перитоніту. В інших випадках перитоніт прогресує повільно, за типом обмеженого з утворенням шлункової нориці.
   При встановленні діагнозу і розвитку розлитого перитоніту показана екстрена релапаротомія з лаважем, дренуванням черевної порожнини, ліквідацією вогнища перитоніту. Харчування проводять через назогастральний зонд, проведений в тонку кишку. Проводять антибіотикотерапію, парентеральне харчування, призначають серцеві засоби, вітаміни.
   Післяопераційний панкреатит зустрічається в 0,6-6% хворих. Причинами його виникнення вважають травму підшлункової залози, порушення її кровообігу в результаті перев'язки або тромбування судин, дуоденостаз з гіпертензєею в панкреатичних протоках.
   Клінічні прояви післяопераційного панкреатиту, на відміну від симптоматики при звичайному панкреатиті, своєрідні. Больовий синдром менш виражений, спостерігається повторне блювання, явища парезу кишечника, помірне напруження м'язів черевної стінки, явища судинної недостатності, загальна інтоксикація. Підтвердженням діагнозу служить підвищений вміст амілази в крові у вмісті черевної порожнини, діастази сечі.
   Лікування проводять за загальними принципами: паранефральна блокада, аспірація шлункового вмісту, антиферментна (контрикал, трасилол), антибактеріальна, дезінтоксикаційна терапія. При появі ознак перитоніту і безуспішності консервативного лікування проводять наскрізне дренування сальникової сумки, дренування черевної порожнини з продовженням консервативної терапії панкреатиту.
   Крім ускладнень після резекції шлунка, зустрічаються ускладнення і після ваготомії: дисфагія, атонія шлунка і діарея. Дисфагія - після стовбурової ваготоміі: причинами є: денервація дистального відділу стравоходу, післяопераційний езофагіт, травма кардії та стравоходу.
   Атонія шлунка спостерігається у 3-10% прооперованих, проявляється відчуттям важкості в епігастрії, відрижкою повітрям, зригуванням, періодичним блюванням. Для нормалізації тонусу шлунка призначають прозерин, бензогексоній, аспірацію шлункового вмісту, обмежують прийом рідини. Рентгенологічним дослідженням у частини хворих визначається сповільнена евакуація контрастної маси протягом декількох тижнів, але виражених явищ гастростазу не спостерігається. У більшості хворих ці явища до моменту виписки зменшуються.
   Діарея часто спостерігається після стовбурової ваготомії і рідко - після селективної. Причинами її є: посилення моторики кишечника, різке зменшення шлункової секреції, застій їжі в шлунку, гнилісне бродіння її, дисбактеріоз. Легкі форми діареї минають самостійно. При важких і середньої важкості випадках застосовують дієтотерапію, призначають антихолінергічні препарати, які нормалізують моторику шлунково-кишкового тракту (ганглерон, бензогексоній), засоби, що зменшують абсорбцію жовчних солей у кишечнику (холестирамін).
   Ускладнення зі сторони серцево-судинної і дихальної системи виникають, за даними літератури, у 17%, а легеневі - у 25% прооперованих.

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7