Мікролімфологія має справу з такими характеристиками системи, які не характерні макрорівню. Так, в ініціальному відділі лімфатичної системи організація мікрокомпонентів специфічна для процесів як обміну, так і транспорту. Особливості структурної організації мікролімфоносного русла забезпечують усмоктування рідини разом з молекулами ліпідів і крупнодисперсних білків відповідно до метаболічних потреб. Вони ж створюють умови для потоку лімфи.

Інша характерна відмінність мікролімфоносного русла полягає в тім, що воно функціонує під впливом місцевих ауторегуляторних механізмів. Саме вони гарантують рівновагу обміну і стійку безперервність лімфовідтоку.

Третя загальна ознака, пізнання якого складає мету мікролімфології, це наявність локальних тканинних і органних особливостей у мікролімфоносному руслі, його органна специфічність. Існування загальних закономірностей у будові і функціях усіх відділів лімфатичної системи зовсім не виключає місцевої своєрідності блоків системи, детермінованого специфічністю функцій, виконуваних даним органом. Як і в кровоносній системі, органоспецифічність лімфатичної системи простежується на рівні мікроциркуляції. Це було показано раніше на конкретних прикладах [9, 16]. Розподіл і поліморфізм компонентів мікролімфоносного русла легень, серця, печінці, шлунку варіюють досить сильно, а головний мозок узагалі не має преформованих шляхів лімфовідтоку.

Сучасна інформація про мікросудинний лімфоносне русло досить велика. Методи ін'єкції, застосовувані протягом 300 років, допомогли скластися лімфології як науці. Спираючись на відомі, добре перевірені дані, сучасні дослідники вишукують способи більш глибокого проникнення в таємниці організації лімфатичної системи, особливо в морфологію і фізіологію її мікросфери. Пошук ведеться по двох основних каналах. По-перше, на службу мікролімфології поставлений електронний мікроскоп. З його допомогою вдалося розкрити деталі тонкої будови стінки лімфатичних капілярів і побачити механізми їхньої проникності. По-друге, науковці прагнуть одержати нову інформацію в умовах прижиттєвих досліджень. Їм приходиться переборювати цілий ряд серйозних перешкод. На мікроскопічному рівні лімфовідтік у людини не вивчався. Технічні можливості тут поки не відкриті [13, 15, 16, 20-24].

Локалізація і функціонування лімфатичних капілярів у прижиттєвих умовах не доступні для цілеспрямованого вивчення і на тваринах. Застосувавши оригінальний метод спостереження за допомогою спеціальної камери, вживленої у вухо кролика одержано переконливі дані про розвиток лімфатичних капілярів. Відомі численні спостереження над лімфатичними мікросудинами в брижах тварин. Факт скорочення цих судин навіть знятий у різні роки на кіноплівку. Однак усі перераховані прийоми вивчення лімфатичної системи, включаючи метод тонкої лімфографії, але придатні для нестатків мікролімфології, особливо в тих випадках, коли об'єктом дослідження стає мікросудинне русло паренхіматозних органів. Сказане не означає дискримінації методик, що знаходяться на озброєнні в лімфологів. Зокрема, факти, отримані при вивченні мікролімфовідтоку на двовимірних об'єктах (наприклад, брижі), за деякими показниками мають переваги. Таким шляхом можуть бути досліджені дискретні капіляри і судини, у поле зору світлового мікроскопа можуть бути вивчені анатомічні константи: діаметр, довжина, рельєф стінки, і фізіологічні параметри: швидкість руху лімфи, її тиск, проникність стінок, вплив реагентів. Такі факти являють безсумнівну цінність, оскільки можуть бути основою судження про функції мікролімфоносного русла в цілому органі.

І все-таки для точного вивчення мікролімфології у всіх органах організму необхідна сучасна мікротехніка, нові підходи до прижиттєвих спостережень, комп'ютерний аналіз картин, що спостерігаються при цьому.

Два напрямки досліджень у мікролімфології представляються альтернативними. Перше — вивчати окремі компоненти лімфатичних мереж як робочі одиниці й екстраполювати потім отримані дані на лімфоносне русло в цілому. Друге — виділити конструктивні одиниці лімфатичної мережі, що поєднують ряд, зв'язаних компонентів. Вибір цього напрямку мотивується тим, що лімфатичні капіляри і судини функціонують не дискретно, а в складі структурних одиниць, у тісній взаємодії з термінальними відділами кровоносної системи.

Відношення лімфатичних капілярів до кровоносних капілярів і до структурних елементів органів є основним питанням морфології і фізіології лімфатичної системи. Він підкреслював, що в умовах високої пластичності лімфатичної системи це питання здобуває особливе значення. Саме в цьому розділі науки в поглядах вчених особливо великі розбіжності, що іноді настільки несумісні, що ні практичний лікар, ні навіть початківець дослідник не можуть правильно орієнтуватися. Цю обставину відзначив відомий американський морфолог, підкресливши відсутність згоди натуралістів, у тому числі авторів фундаментальних робіт з питань, що відноситься до сфери гематолімфоінтерстиціальних процесів [6, 10, 13, 17-20, 22, 23].

Програма досліджень у області знань мікролімфології ще не розроблена, визначення магістральних напрямків наукового пошуку продовжується. Ясно одне: нова наука повинна врахувати практичні запити клініки і максимально сприяти прогресові медицини. Оскільки лімфатична система бере участь у підтримці гомеостазу, лімфологія не може обійти проблем адаптації організму в патологічних умовах при стресі, при неадекватних фізіологічних навантаженнях. Має бути докладне вивчення проникності лімфатичних капілярів, з'ясування впливу на неї різних фармакологічних засобів. Керування проникністю і транспортом лімфи дозволить здійснити заходи щодо стимуляції лімфовідтоку, підвищити ефективність лімфосорбції. І проникність, і лімфовідтік складають зміст дренажної функції лімфатичної системи.

Біологія судинного забезпечення дренажу тканин — це організація транспортних шляхів, включаючи механізми проникності стінок судин, це і фізіологія процесів переходу рідини з тканин у судинне русло, а також закони переміщення рідини по судинах. Судинний дренаж здійснюється по двох системах: венозній і лімфатичній. У намір авторів не входить аналіз венозного дренажу тканин і органів,