У них всмоктуються з тканин колоїдні розчини білків, за рахунок чого здійснюється додатковий дренаж тканин: всмоктування води і розчинених у ній речовин, видалення зруйнованих клітин, мікробних тіл і т.д. Мікроворсинки ендотеліальних клітин довші, ніж у кровоносних капілярів, і спрямовані не тільки в порожнину капіляра, але і назовні — в основну проміжну речовину сполучної тканини. Щілини між ендотеліоцитами, що досягають 12 нм у ширину, поряд із процесом піноцитозу забезпечують поглинання коренями лімфатичної системи часток з навколишніх тканин. Спадінню лімфокапілярних судин перешкоджають тісно з ними зв’язані сполучнотканинні волокна, що виконують функцію розтяжок. Лімфатичні капіляри утворюють у всіх органах і тканинах різноманітні капілярні лімфатичні мережі, або сплетення, петлі яких лежать в одній або декількох площинах в залежності від будови і форми органів.

Нервові волокна супроводжують лімфатичні капіляри або частіше перетинають їх. Іноді вони обплітають капіляр у вигляді кілець або спіралі. Число нервових елементів, тим або іншим способом пов’язаних з капілярами, коливається в широких межах і не залежить від їхнього діаметра. В одних випадках — це одиничні нервові волокна, в інші — кількість їх може бути досить значною [дод.2].

Нервові волокна, що супроводжують і перетинають капіляр, або знаходяться на дуже незначній відстані від клітин ендотелію, або безпосередньо прилягають до них. В останньому випадку (особливо при перетинанні) в області контакту нерідко змінюється форма ендотеліальних клітин .

У деяких органах (надгортанник і ін.) по ходу лімфатичних судин і капілярів зустрічаються окремі нейрони або мікроганглії. Вони знаходяться в складі нервових стовбурів або поза ними, розташовуючись або уздовж капіляра, або в куті, утвореному його розгалуженнями. Мікроганглій й окремі нейрони звичайно впритул прилягають до стінки лімфатичного капіляра. При цьому капсули деяких нервових клітин стикаються з ендотелієм.

Крім нервових волокон і нейронів, з лімфатичними капілярами зв’язані численні нервові закінчення.

Таким чином, початкові відділи лімфатичної системи мають добре виражену спеціальну іннервацію. Тісний взаємозв’язок їх з нервовими елементами обумовлений необхідністю рецепції і регулюючого впливу з боку нервової системи стосовно різних процесів, що тут протікають, (усмоктування тканинної рідини, регуляція лімфовідтоку, зміна просвіту судин і капілярів і т.п.).

3.1.2. ЛІМФАТИЧНІ ПОСТКАПІЛЯРИ

Наступна структурна ланка лімфатичних шляхів — лімфатичні посткапіляри, що містять клапани і переходять у лімфатичні судини, що стосовно органів поділяються на внутрішньорганні та позаорганні, а в залежності від глибини залягання в органах — на поверхневі і глибокі. Вони характеризуються значною кількістю клапанів, що перешкоджають зворотному потоку лімфи.

Просуванню лімфи сприяють анастомози між лімфатичними судинами і пристосування для депонування рідини у вигляді легко збільшуючих свої ємності судинних сплетінь. До числа факторів, що забезпечують рух лімфи, можна також віднести енергію лімфоутворення, що обумовлена безперервністю надходження рідини з тканин тіла в лімфокапілярні судини, активне скорочення елементів стінки, моторику тіла, зсув внутрішніх органів, рух серця, судин. По судинах лімфа разом з речовинами, що утримуються в ній, тече до лімфатичних вузлів, а від них до великих лімфатичних судин — стовбурів і проток.

3.1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ, БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ ЛІМФАТИЧНИХ ВУЗЛІВ

Лімфатичні вузли утворюють більше 50 груп. Вага тканини лімфатичних вузлів складає один відсоток ваги тіла.

В залежності від області лімфозбору виділяють вісцеральні, соматичні (парієтальні) і змішані вузли. Вісцеральними є вузли, до яких лімфа надходить від внутрішніх органів (трахеобронхіальні й ін.). Вузли, що приймають лімфу від опорно-рухового апарата, називають соматичними (підколінні, ліктьові), а вузли, що збирають лімфу від стінок порожнин— парієтальними. Лімфатичні вузли, до яких лімфа надходить як від органів, так і від елементів соми, є змішаними (глибокі шийні вузли).

Лімфатичні вузли різних органів і частин тіла мають локальні розходження, однак улаштовані за загальним планом [дод.3]. Вузол покритий сполучнотканинною капсулою, що має перегородки — трабекули. Паренхіма вузла утворює коркову речовину, що містить лімфатичні фолікули, і мозкову речовину у вигляді тяжів. Капсула і трабекули відділені від коркової і мозкової речовини (паренхіми вузла) щілинами —синусами. У складі останніх виділяють крайовий (під капсулою), проміжні (уздовж трабекул), ворітній. У крайовий синус відкриваються лімфатичні судини, що приносять, а з ворітного синуса починаються лімфатичні судини, що виносять. Коркова речовина у вісцеральних лімфатичних вузлах займає більшу площу, ніж у соматичних. Вузли різних груп відрізняються і по своєму клітинному складі. Материнських клітин (гемоцитобластів), що визначають інтенсивність лімфопоезу, у молодому віці відносно більше в соматичних вузлах, у літньому і старечому — у вісцеральних. Загальний план будови лімфатичного вузла однаковий для людини й інших ссавців.

Лімфатичні вузли як біологічні та механічні фільтри виконують бар’єрно-елімінативну, кровотворну, моторну та адсорбційну функції. Особливо важлива активна бар’єрно-елімінативна функція лімфатичних вузлів — здатність ретикулярних та ендотеліальних клітин поглинати сторонні частинки. Дуже велика роль лімфатичних вузлів в системі захисту організму. В них відбувається утворення лімфоцитів, які надходять в лімфу, а потів і в кров і ведуть боротьбу з бактеріями, які потрапили в організм. Крім того, в лімфатичних вузлах затримуються бактерії, які потрапляючи