Як холодовий агент використо-вують рідкі гази; азот (Г кипіння -196°С), закис азоту (-89 °С) і СО (-78 °С). Для обробки поверхні піхво-вої частини шийки матки застосовують кріозонди різноманітної форми, що добирають відповідно до розмірів пато-логічної ділянки. Кріозонд добирають таким чином, щоб він перекривав усю патологічну ділянку на шийці матки (мал. 3, б). Заморожування проводять, аж доки навколо наконечника не утво-риться обідок інею завширшки 2— 2,5 мм, при цьому підлягає обробці й частина каналу шийки матки.

Перевагами методу є безболісність утручання, що пояснюється швидким руйнуванням нервових закінчень під впливом охолодження, безкровність маніпуляції і можливість застосування в амбулаторних умовах, а також його імуномодулюючий вплив. Кріотерапія не спричиняє склерозування сполуч-ної тканини, не деформує шийку мат-ки, не справляє негативного впливу на процес розкриття шийки матки під час пологів.

Недоліками методу є незначна гли-бина впливу, неможливість місцевого видалення патологічної ділянки з мінімальним травмуванням підлеглих тканин, відносно висока частота реци-дивів (до 20%); у 13% пацієнток можли-вий розвиток синдрому коагульованої шийки. У хворих на лейкоплакію кріо-терапія не завжди ефективна, тому в цих випадках перевагу віддають лазер-коагуляції.

Одним із найефективніших методів лікування при патології шийки матки є лазервапоризація за допомогою вуг-лекислотних лазерів (мал. 4), які за-безпечують випарювання уражених тканин до належної глибини під кон-тролем кольпоскопії і при цьому не ушкоджують підлеглу тканину. Внаслі-док цього практично не утворюється струп, і загоєння надалі відбувається без утворення рубцевої тканини.

Лазервапоризацію можна ефектив-но використовувати при всіх захворю-ваннях шийки матки. Проте недоліком методу є досить частий розвиток посткоагуляційного ендометріозу. Для зни-ження ризику розвитку ендометріозу пропонують проводити лазервапори-зацію на фоні приймання монофазних оральних контрацептивів протягом З міс, що різко зменшує можливість виникнення ендометріозу. Крім того, метод потребує устаткування, яке до-рого коштує, спеціально обладнаного кабінету і підготовленого персоналу.

За наявності псевдоерозії хворим із порушеннями менструального циклу попередньо здійснюється його корек-ція за допомогою призначення гестагенних препаратів (норколут, примолготнор) з 16-го по 25-й день циклу по 1 таблетці на день протягом 3—4 міс під динамічним кольпоскопічним кон-тролем, надалі — кріохірургічне ліку-вання або лазервапоризація.

У випадку порушення архітектоні-ки шийки матки — її деформації у поєднанні з псєвдоерозією — прово-дять кріодеструкцію, діатермокоагуля-цію, лазеркоагуляцію, хірургічне ліку-вання. Післятравматична ектопія ци-ліндричного епітелію і доброякісна зона трансформації підлягають діатер-мокоагуляції, а за наявності великого вивороту, рубців і розривів — діатер-моексцизії, діатермоконізації, коригу-ючій діатермопунктурі чи пластичним операціям на шийці (операція Штурмдорфа або Емета).

Монотерапію хворих на добро-якісні захворювання шийки матки антибактеріальними препаратами, що покращують регенерацію (метилура-цилова мазь, олія обліпихи або шип-шини), і такими коагулювальними за-собами, як нітрат срібла, рідина Гордєєва і ваготил, сьогодні вважають не-доцільною внаслідок низької ефектив-ності і небезпеки розвитку численних ускладнень. Найефективнішими мето-дами, які спричиняють невелику кількість ускладнень, є кріодеструкція, лазервапоризація і застосування солковагіну.

Для лікування хворих з епітеліаль-ною дисплазією і преінвазивною кар-циномою шийки матки використову-ють діатермохірургічні методи, коніза-цію (мал. 5), ножову ампутацію орга-на, кріодеструкцію уражених ділянок, вплив лазерним (С02-лазер) випромі-нюванням.

Диспансерне спостереження за па-цієнтками після лікування з приводу фонових процесів рекомендують про-тягом 1 року, а в разі поєднання їх з дисплазією — протягом 2 років з про-веденням контрольних цитологічного дослідження і кольпоскопії кожні З міс.

Профілактика захворю-вань шийки матки полягає у своєчасному лікуванні запальних захворю-вань статевих органів, корекції пору-шень менструального циклу, раціо-нальному веденні пологів, профілак-тиці абортів, застосуванні оральних контрацептивів, у коректній тактиці ведення хворих з використанням скринінгових технологій.

Гіперпластичні процеси ендометрія

До гіперпластичних процесів ендо-метрія належать гіперплазія і поліпи. У вітчизняній літературі часто вико-ристовується класифікація, за якою розрізняють такі гіперпластичні про-цеси ендометрія:

1) залозисту гіперплазію;

2) залозисто-кістозну гіперплазію;

3) атипову гіперплазію (аденоматоз);

4) поліп.

Класифікація гіперплазії ендомет-рія, прийнята ВООЗ, дещо відрізняєть-ся від вітчизняної. Так, згідно з міжна-родною класифікацією гіперплазії ен-дометрія виділяють такі її види:

1) просту (кістозну);

2) комплексну (аденоматозну без клітинної атипії);

3) атипову (аденоматозну з клітин-ного атипією).

Гіперпластичні процеси ендометрія можуть виявлятися різною мірою і набувати ознак передракового захво-рювання.

До фонових процесів ендометрія належать залозиста і залозисто-кістозна гіперплазія (кістозна та аденоматозна без клітинної атипії, за класифіка-цією ВООЗ) й поліп (Я. В. Бохман, 1989).

Передраковим процесом уважають атипову (аденоматозну з клітинною атипією) гіперплазію ендометрія.

Поліп (мал. 6) є другим за часто-тою (після гіперплазії) доброякісним утворенням ендометрія. Він часто ви-никає у жінок віком 29—59 років, з піком захворюваності після 50 років. Частота безсимптомних поліпів у жінок після настання менопаузи ста-новить близько 10%. Генез цієї струк-тури невідомий. Діагноз поліпа є більш "архітектурним", ніж гістологічним. Поліп росте шляхом розтягнення тка-нини й утворює ніжку. Гістологічно він має центральний стромальний еле-мент і кровопостачається з перифе-ричних відділів ендометрія. Ніжка поліпа може бути товстою і короткою або довгою і тонкою, що інколи призводить до пролапсу поліпа через зовнішній зів шийки матки, подібно до пролапсу підслизової лейоміоми. По-ліпи можуть бути сфероїдальної або циліндричної форми, поодинокими або численними. Маленький поліп, як правило, є безсимптомним, тимчасом як великий може спричиняти аномаль-ну кровотечу, стискання прилеглого ендометрія, вкриватися виразками, піддаватися дегенерації.

Тканина поліпа може відповідати на гормональне стимулювання так само, як і нормальний ендометрій. Більш того, ендометріальний компо-нент деяких поліпів відповідає лише на естрогени, що призводить до їх гіперплазії, на відміну від прилеглого нормального ендометрія. Поліп не-адекватно відповідає на гормональні впливи (ендокринна автономія), що часто пов'язане з виникненням кро-вотеч у різні дні й фази менструаль-ного циклу (міжменструальні крово-течі), подібних до ановуляторних мен-струацій. Проте,