За дотримання необхідного обсягу обстежень та його якість відповідає головний лікар протитуберкульозного диспансеру.

Обстеження, що включає триразове мікроскопічне дослідження осаду мокротиння або індукованого мокротиння на КСБ, культуральне дослідження кожної порції мокротиння (включаючи тест на чутливість до протитуберкульозних препаратів), рентгенологічне дослідження в необхідному обсязі. При відсутності мокротиння досліджується доступний діагностичний матеріал. Перелік обов'язкових та додаткових досліджень, які використовують для діагностики туберкульозу, наведений у таблиці 3. Додаткові методи залучають тільки у разі складних диференційно-діагностичних випадків у протитуберкульозних закладах 3 рівня або в інституті фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України.

При направленні мокротиння чи іншого біологічного матеріалу на бактеріологічне дослідження і тест на чутливість до антимікобактеріальних препаратів заповнюється "Направлення на культуральне дослідження (ТБ 06)". Це направлення заповнюється тільки медичними працівниками протитуберкульозної установи.

Після того як бактеріологічна лабораторія проведе культуральне дослідження, тоді ці остаточні результати дослідження бактеріолог вносить у нижню частину "Направлення на культуральне дослідження (ТБ 06)" і після цього "Направлення на культуральне дослідження (ТБ 06)" відсилають у цю лікувально-профілактичну установу, яка просила провести культуральне дослідження.

Діагноз туберкульозу виставляють на підставі:

- позитивного результату мікроскопії мазку мокротиння або матеріалу біоптатів (при виявленні змін при рентгенологічному або бронхологічному обстеженні);

- позитивного культурального дослідження мокротиння або матеріалу біоптатів (при виявленні змін при рентгенологічному або бронхологічному обстеженні);

- позитивного результату морфологічного дослідження на туберкульоз біоптатів уражених органів або тканин;

- рентгенологічних змін в легенях, які підтверджуються анамнестичними, клінічними даними;

- даних генетичних методів визначення мікобактерії туберкульозу, які підтверджуються рентгенологічними, анамнестичними, клінічними даними;

- позитивних результатів серологічних тестів або туберкулінодіагностики, якщо вони підтверджуються рентгенологічними, анамнестичними, клінічними даними;

- позитивною відповіддю на спробне протитуберкульозне лікування, якщо вона підтверджується рентгенологічними, анамнестичними, клінічними даними.

При діагностиці туберкульозу пріоритет надають лабораторній діагностиці - виявленню кислотостійких бактерій або мікобактерій культуральним методом.

Випадки туберкульозу без виділення КСБ або МБТ або який не підтверджений гістологічно, можуть бути гіпердіагностикою захворювання.

Слід намагатися верифікувати діагноз лабораторними та морфологічними методами із забором матеріалу (індуковане мокротиння, промивні води бронхів, ексудат, біоптат), який може досліджуватись методом мікроскопії, посіву або морфологічно.

Після встановлення діагнозу лікарем в регіональному протитуберкульозному диспансері подальше підтвердження діагнозу туберкульозу та реєстрація випадку захворювання проводиться центральною лікарсько-консультативною комісією (ЦЛКК) обласного протитуберкульозного диспансеру.

Централізований контроль якості діагностики здійснюється на рівні адміністративної території. Для цього при протитуберкульозному диспансері Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя створюється ЦЛКК у складі голови (головного лікаря або його заступника з лікувальної роботи) і 3-4 постійних членів (фтизіатра, рентгенолога, фтизіопедіатра, фтизіохірурга та ін.). У роботі ЦЛКК повинні брати участь головні лікарі районних протитуберкульозних диспансерів (районні фтизіатри) і фтизіатри, які направляють хворих на комісію, а також куратори-фтизіатри району, лікарі тубстаціонарів і місцевих санаторіїв, у яких лікувалися або лікуються хворі, направлені на ЦЛКК.

Подання первинної медичної документації на ЦЛКК здійснюється в найближчі дні після виявлення хворого і повторюється щоквартально до досягнення клінічної ефективності за критерієм загоєння порожнин розпаду, а потім до переведення хворого в групи диспансерного нагляду з неактивним туберкульозом - кожні півроку.

Перед першим поданням на ЦЛКК медичної документації попередньо проводиться її експертна оцінка, при встановленні занедбаного випадку - він обговорюється на лікарській конференції, інколи на засіданні міжвідомчої протитуберкульозної комісії, які оформлюються протоколом, у якому зазначаються причини невчасного виявлення чи пізньої діагностики туберкульозу, встановлюються причетні до цього особи з відповідними адміністративними рекомендаціями до них.

При первинному розгляді ЦЛКК уточнює діагноз захворювання і погоджує план лікування, пізніше - встановлює ефективність лікування і вносить необхідні корективи.

Голова ЦЛКК щоквартально аналізує дані про виявлення, ефективність лікування і реабілітації хворих, про наслідки і недоліки інформує на науково-практичних конференціях, семінарах, нарадах. Про всі недоліки він інформує головних лікарів лікувально-профілактичних закладів для прийняття ними відповідних адміністративних заходів по їх усуненню.

Організаційно-методичні або інформаційно-аналітичні підрозділи протитуберкульозних диспансерів Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя разом із СЕС проводять оперативний контроль і аналіз епідемічної ситуації, вивчають обсяги і якість проведення протитуберкульозних заходів (профілактика, виявлення, діагностика, лікування, реабілітація, робота у вогнищах тощо) та інформують про це міжвідомчі комісії по боротьбі з туберкульозом, які приймають відповідні рішення щодо усунення недоліків.

При підтвердженні діагнозу туберкульозу та реєстрації випадку захворювання випадок заноситься в обласний журнал реєстрації випадків туберкульозу в районі (ф. N ТБ 03 ( v0693282-05 ), а комісія визначає режим лікування хворого - за ДОТС або ДОТС плюс. Пацієнта реєструють по ДОТС або ДОТС плюс програмі.

До ДОТС відносять:

- усі випадки вперше діагностованого раніше нелікованого туберкульозу;

- вперше діагностованого туберкульозу після перерви лікування (більше 2-х місяців) або невдачі лікування;

- рецидиви захворювання;

- рецидиви туберкульозу після перерви лікування (більше

2-х місяців).

До ДОТС плюс відносять випадки мультирезистентного туберкульозу:

- хворих на туберкульоз, у яких виявили мультирезистентні мікобактерії туберкульозу;

- хворих на вперше діагностований туберкульоз після невдачі повторного курсу хіміотерапії;

- хворих із