Участь споживача в оплаті лікарської праці в системі обов'язкового медичного страхування

Практиками і дослідниками, введеної в країні системи обов'язкового медичного страхування, висувається обґрунтоване положення, що однієї з причин, по якій не вдається досягти бажаного ефективного функціонування системи – це відсутність і не забезпечення діючого механізму фінансових взаємин лікаря і пацієнта.

Ці фінансові взаємини на рівні міжособистісних контактів двох основних і рівноправних суб'єктів маркетингових отношений - виробника і споживача медичних послуг, в існуючій системі практично виключаються. У ролі своєрідних “гаманців” і “розрахункових органів” виступає мережа посередників в особі суб'єктів системи ОМС: страховик (підприємства й адміністрації) направляє фінансові засоби в “загальну касу”; територіальні фонди ОМС, акумулюючи страхові внески і платежі, виступають у ролі своєрідного регулятора умовно рівнозначного розподілу цих засобів; страхові медичні організації, в остаточному підсумку проводять розрахунок з лікувально-профілактичними заснуваннями за продані (надані) пацієнту (клієнту) медичні послуги. У спрощеному виді така класичний ланцюжок руху фінансових засобів за пацієнтом. Дослідження показують, що по суті, пацієнт і грошові потоки в системі ОМС знаходяться не тільки на різних просторово-тимчасових рівнях, але і зв'язують пропозиції і діяльність лікаря з удоволеним/незадоволеним попитом пацієнта вкрай довгим ланцюгом посередницьких функцій і суб'єктів. У цьому ланцюзі взаємин попросту губиться зміст прямого зв'язку “платоспроможність - пацієнт - угода - лікар - заробітна плата”.

Якщо при покупці товару ціна останнього виступає як одна з вагомих складових угоди при задоволенні попиту, то в рамках наданні медичних послуг (крім системи платної медицини), при безпосередньому контакті пацієнта з лікарем про вартість медичних послуг узагалі не згадується. Більш того, вітчизняна традиційність таких взаємин забороняє і не вітає згадування про форми й обсяги фінансових витрат і винагороди при наданні медичної допомоги в рамках конкретного випадку обслуговування.

Навіть із уведенням системи обов'язкового медичного страхування пацієнти здебільшого, як споживачі медичних послуг, узагалі не інформуються про грошове вираження і можливий порядок вартості, приміром, проведеного лікування (медичної процедури). А це значить, що пацієнт у нібито ринковий системі не виступає як повноправний суб'єкт маркетингових відносин, а передоручає покупку медичних послуг і розрахунок за них посереднику. Така ситуація закономірним образом приводить до того, що пацієнт, не маючи важелів економічного впливу на якість медичної процедури, що здобувається їм, в остаточному підсумку задовольняється або емоційною характеристикою оцінки роботи лікаря, або має можливість захисту своїх прав у цьому розділі взаємин з лікарем, лише звернувшись із претензією в медичну страхову організацію. А можливість пацієнта вплинути на рівень лікарської винагороди убік його збільшення при високо якісному наданні медичної послуги – у дійсній дійсності системи є нонсенсом і наскільки відомо – не має претендентів.

У можливому формуванні фінансових взаємин і фінансового впливу на лікарську працю, зокрема надання якісних медичних послуг, у створеній системі обов'язкового медичного страхування мислилася, і деякою мірою сьогодні реалізована, система відомчої і позавідомчої експертизи. Передбачалося, що така система контролю, дозволяє силами лікаря-експерта через оцінку лікарської діяльності зв'язувати інтереси пацієнта з можливою фінансовою залежністю лікаря від обсягу і якості наданих їм медичних послуг.

В умовах хронічного дефіциту в системі ОМС коштів, з одне сторони, цілком утратила зміст і була виключена можливість діючого використання економічних важелів у керуванні якістю медичної допомоги, з іншого боку – вакуум фінансової складової маркетингових взаємин лікаря і пацієнта стала заповнюватися розрахунками на більш низькому просторово-тимчасовому рівні: пацієнт став безпосередньо розраховуватися або з лікувально - профілактичним заснуванням або з лікарем, вносячи визначену долу вартості медичних послуг.

Таким чином, задача поточного моменту удосконалювання системи обов'язкового медичного страхування в частині руху фінансового потоку полягає в перебуванні такої форми і сутності у взаєминах лікаря і пацієнта, при якій останній смог би безпосередньо, активно і вчасно впливати на рівень і обсяг вартості медичної допомоги і, зокрема, на частку грошової винагороди лікаря в структурі тарифу наданої медичної послуги.

Відкрита і досліджена раніше модель маркетингової системи медичних послуг, у якій співвіднесені елементи і характеристики ринкових відношень, а так само розкрита суть структурно-функціональних взаємодій цих складових, дозволяє, з деяких часткою допущення, представити в одному їх своїх фрагментів можливі і закономірні зв'язки пацієнта і лікаря в рамках грошово-фінансових взаємин (мал. 1).

Рис. 1. Фрагмент моделі ринкової (маркетингової) системи охорони здоров'я, що
описує взаємини пацієнта і лікаря
(стрілками зазначений рух фінансового потоку через посередника)

На підставі моделі, що представляється, удається методологічно вичленувати й обґрунтувати можливі шляхи руху фінансових потоків від споживача до виробника медичних послуг у маркетингових системах, а так само розкрити і вибрати способи кращого активного впливу економічної (фінансової) оцінці лікарської праці по наданню якісної медичної послуги.

Як видно з моделі, оптимально кращий варіант розрахунку покупця (пацієнта) з виробником медичних послуг (лікарем) знаходиться в рамках реалізованого випадку медичного обслуговування. Крім того, варіант розрахунку за надані медичні послуги може бути попереднім у рамках висновку цільової угоди між пацієнтом (довіреними особами) і лікарем. На практиці це означає наявність індивідуального рахунка пацієнта і розрахунку по ньому самим пацієнтом з лікарем за надані медичні послуги.

У діючому варіанті вітчизняної системи обов'язкового медичного страхування не передбачено персоніфікованого розміщення коштів на рахунках пацієнтів – засобу безлико акумульовані на єдиному рахунку. У зв'язку з цим, у реальних рамках системи ОМС виникає проблема створення такого оперативного механізму оцінки самим пацієнтом задоволення/незадоволення наданої