Вже давно помічено: якщо у медичної сестри халат чистий, вона І навколо себе бруду не потерпить, буде суворою до інфек-цій. Не буває так: халат виблискує, а під нігтями—траур. Чис-тота—релігія медицини.

Хто вміє стежити за собою, той не допустить недбайливості, неохайності, хворі в того доглянуті.

А може бути й таке: форма заради форми. Скурпульозна ува-га до свого зовнішнього вигляду переходить у педантизм, само-ціль, у кокетування. Вирядиться і вже боїться братися за «чор-ну» роботу, хоча й належить їй цю роботу робити. Бувають не-охайні, але досвідчені й чуйні медичні сестри, а бувають акурат-ні й підтягнуті недоброзичливці.

Халат—наче прикриття. На неукові і злій людині такий ха-лат—маскування, Ми говоримо: «Пляма на білому халаті», а маємо на увазі пляму на совісті. Ми говоримо: «Бережіть честь халата», а маємо на увазі вірність обов'язку і чистоту душі.

При спілкуванні з хворими, виконанні маніпуляцій (часто не-приємних і болісних), медична сестра повинна уміти відвернути увагу хворого від тяжких та неприємних думок, враховуючи інди-відуальні особливості пацієнта та його стан в даний момент:

одного пацієнта треба заставити потерпіти, іншого зацікавити якоюсь розповіддю і т. д. Часто хворі запитують у медичної сес-три про свій діагноз та прогноз. Ніколи не можна повідомляти хворого про наявність у нього невиліковного захворювання, а відносно прогнозу—завжди треба висловлювати впевненість в сприятливих наслідках. Правда, при цьому не варто переконувати тяжкохворого у тому, що недуга його «дріб'язкова», так як хво-рі часто непогано знають характер свого захворювання і при за-надто оптимістичних відповідях часто втрачають довіру до пер-соналу. Краще відповісти приблизно так; «Звичайно, хвороба Ва-ша нелегка і лікуватися доведеться довго, але врешті— решт все буде добре!»

Хворого необхідно постійно оберігати від психічної травми, яка може погіршити його стан, а в деяких випадках спонукати до відмови від лікування, Інколи хворі стають нетерплячими, підозріливими, негативно відносяться до лікування. В спілкуванні з такими пацієнтами не-обхідні терплячість і тактовність: треба уміти дохідливе пояснити доцільність та користь тієї чи іншої лікувальної процедури, ви-конати її по-можливості найбільш щадним шляхом.

Медична сестра повинна чітко і сумлінно виконувати всі при-значення лікаря, дотримуючись певної послідовності та часу ви-конання окремих маніпуляцій. Адже призначаючи час та пе-ріодичність введення медикаментів, лікар враховує тривалість їх дій та можливість комбінації з іншими препаратами.

3 цих же міркувань медична сестра не повинна самостійно відміняти призначення лікаря або робити щось на свій розсуд, як наприклад: хворий з виразкою шлунка попросив у медсестри теплу грілку на ділянку епігастрії, мовляв, він часто користував-ся таким засобом вдома і це дещо полегшувало йому біль. Не сказавши нічого лікарю, не подивившись на результати допоміж-них методів обстеження (низький гемоглобін, наявність захованої крові у калі), медсестра виконала прохання хворого. В резуль-таті—шлункова кровотеча і необхідність хірургічного втручання. Часто в стані хворого наступає погіршення, але при цьому не по-винно допускатися панікування чи розгубленості: всі дії медичної сестри повинні бути чіткими та впевненими. Щоб не сталося (кро-вотеча, аритмія, колапс і т. д.), недопустимо, щоб хворий бачив перелякані очі та чув тремтячий голос або голосні, на все відді-лення викрики: «Швидше, хворий задихається!» і т. п. Якою б тривожною не була ситуація, голоси повинні звучати тихо і спо-кійно хоча би тому, щоб не порушувати спокій інших пацієнтів. Тиша у відділі повинна бути постійною—ніякі ліки не допо-можуть хворому, якщо він дратується і не може заснути через го-лосну розмову, тупіт ніг у коридорі.

Окрім контакту з хворими, медичній сестрі досить часто до-водиться спілкуватися з їхніми родичами та близькими людьми. При цьому теж необхідно враховувати багато факторів. При-ховуючи від хворого наявність у нього невиліковної недуги або погіршення його стану, медичні працівники зобов'язані в зрозу-мілій і доступній формі повідомити про це його родичам. Але і серед них можуть виявитися хворі люди, в розмові з якими по-трібно уміти проявити обережність та тактовність. Перед роз-мовою з відвідувачами необхідно порадитися з лікарем, а інколи (якщо це можливо) запитати хворого, про що можна повідомити їм, а про що краще змовчати.

Медична сестра просто зобов'язана бути завжди витриманою, привітною, ніколи не забувати про усмішку. Жодні особисті не-приємності не повинні «відбиватися» на її роботі, в її тоні при розмовах з колегами та хворими. Недопустимими є надмірна сухість та офіційність, легковажні жарти та фамільярність у .від-носинах з пацієнтами. ,

Поведінка медичної сестри повинна викликати повагу до неї, довіру, створювати у хворих впевненість, що вона все знає і все уміє, що їй можна довіряти своє здоров'я і життя. і

«... В палату входите така ласкава,

Неначе світла, росяна весна.

І біль у нас одразу затихає,

А в серці кожного надія ожива...»

Нехай про кожну з вас, медичні сестри, хворі пишуть вірші, по-дібні до цього. Ніколи не забувайте, що у вашій праці завжди по-трібно мати час на приязнь, «чарівне» слово, на усмішку, яка е му-зикою душі для хворих; а ще завжди треба мати час на мило-сердя.