Профілактика і лікування плоскостопості у дітей.

Проблеми профілактики і виправлення порушень постави і стопи ще далекі від повного вирішення і дуже актуальні. Сучасне вчення про реабілітацію хворих з функціональним і статичним порушеннями органів опори і руху виходить за рамки вузької спеціальності.

Серед порушень органів опорно-рухового апарату людини, є такі, які розвиваються поступово, проте дуже часто бувають причиною різних страждань і нерідко призводять до інвалідності.

Дослідження багатьох фахівців свідчать, що одним із найпоширеніших захворювань є плоска стопа, яка спостерігається у 40-50% дорослих і дітей.

Деформація у вигляді плоскої стопи дуже негативно впливає на дитячий організм оскільки це захворювання порушує ресорну та амортизаційну функції склепіння стопи. Струси та вібрації під час ходьби, бігу та інших рухів передаються внутрішнім органам, що призводить до порушення їх функції. Струси хребта і головного мозку спричиняють мікротравми і головну біль, підвищену втомлюваність, загальне нездужання, що звичайно знижує працездатність, або призводить до її втрати.

Під час обстеження дітей з плоскою стопою помічено 2 типові ознаки захворювання – це опущення поздовжнього склепіння і відхилення п’ятки назовні. Треба пам’ятати, що стопа є конструктивно складною частиною опорно-рухового апарату, яка складається з великої кількості кісток і зв’язок. Пластичність і легкість ходи, здатність стопи витримувати значні поштовхи під час трибків і бігу визначаються формою її кістяка і функцією м’язово-зв’язкового апарату.

Велика кількість авторів зазначає, що дитяча стопа порівняно з дорослою коротка, широка, а в п’ятці звужена; пальці розходяться, тоді, як у дорослих вони щільно прилягають один до одного. У дітей на підошві сильно розвинута підшкірна клітчатка, яка заповнює склепіння стопи.

Обсяг рухів дитячої стопи більший, ніж дорослої, внаслідок більшої еластичності м’язово-зв’язкового апарату. Через це дитяча стопа найменш пристосована до статичних навантажень, швидко втомлюється і легко піддається деформації.

Заслуговує на увагу і той факт, що між плоскою стопою і правильною поставою існує певний зв’язок. Неправильне положення тіла, ніг і стоп разом з несприятливим впливом навколишнього середовища може спричинити, особливо під час росту дитячого організму, розвиток деформацій і захворювання постави.

Відомо, що постава – це вміння тримати своє тіло, навичка як а зовнішньо відображає запас тілесних і душевних сил людини. Правильна постава – результат виховання, навчання, тренування і своєчасного лікування різних функціональних деформацій. При неправильній поставі зазвичай голова опущена, плечі напружені і зведені вперед або одне плече вище від іншого, живіт виступає вперед, значно посилений поперековий згин, відставлений назад таз, кругла спина і запала грудна клітка. У процесі фізичного розвитку дитини формуються фізіологічні кривизни хребта, набуваються звички правильного утримання голови, сидіння, стояння. Все це забезпечує високі ресорні властивості органів опори, оберігає від небажаного впливу внутрішні органи і ЦНС. Адже неправильна постава і плоска стопа призводять до кіфотичної, сколіотичної або кіфосколіотичної постави, що в свою чергу погіршує діяльність серцево-судинної, нервової і дихальної систем, а також печінки і нирок. Найчастіше плоска стопа спостерігається у дітей ослаблених, які часто хворіють, мають різні порушення стану здоров’я, фізичного розвитку.

Плоска стопа – це деформація, яка характеризує зниження висоти склепіння стопи, її “розплющення”. Плоска стопа може бути природженою (до 5%) і набутою (до 95%). природжена плоска стопа буває дуже рідко. Вона зв’язана з внутрішньоутробним розвитком кістяка дитини. Ця деформація стопи дитини потребує особливої уваги рідних. Займатися цією патологією треба вже через 2 тижні після пологів. Під час кожного сповивання 10-20 разів на день слід обережно прогинати склепіння стопи, тримаючи однією рукою за п’ятку і гомілку, а другою – за склепіння і пальці. (6-8 разів на кожній нозі). Після лікувальних пасивних вправ треба помасажувати підошовну поверхню стопи. Тримати стопу треба двома руками, а великими пальцями рук від п’ятки до пальців глибоко масажувати підошву (10-12 разів кожну ногу). У повзунки необхідно вкладати щільний валик. Коли дитина навчиться сидіти, то під стопи підкладають круглу палицю діаметром 1,5 – 2 см і вчать катати її по підлозі. Як тільки дитина почне вставати у взутті, треба впоперек склепіння стопи вкласти щільний ватяний валик. Коли дитина почне ходити, необхідно замовити супінатори і регулярно виконувати спеціальні фізичні вправи. Влітку рекомендується ходити босоніж по піску, гальці, проводити пасивні вигинання склепіння стопи, масаж і спеціальні фізичні вправи. Всі ці заходи треба проводити до 3-5 років доти, поки не відновиться нормальне склепіння стопи. Надалі спеціальні фізичні вправи слід проводити як профілактичний захід.

Набута плоска стопа може бути статичною, рахітичною, травматичною і паралітичною.

Рахітична плоска стопа розвивається, як результат хвороби рахіт, при якому кістки стають м’якими, піддатливими і легко деформуються під час навантаження.

Лікування – загальнозакріплювальне, вітамінотерапія, фізіотерапія. При нефіксованих формах показані гіпсові пов’язки, ортопедичні устілки, а при фіксованих деформаціях треба використовувати ортопедичне взуття.

Травматична плоска стопа є результатом неправильного зростання кісток стопи при переломах і пошкодженні м’язів склепіння стопи. Лікування включає фізіотерапевтичні процедури, ортопедичні устілки, взуття, лікувальну гімнастику і масаж.

Паралітична плоска стопа утворюється при паралічі м’язів, які деформують склепіння стопи, найчастіше внаслідок поліомієліту. В легкому випадку рекомендуються ортопедичне взуття, фізіотерапія, масаж і лікувальні фізичні вправи.

Найчастіше трапляється набута статична плоска стопа, яка формується протягом життя, статична плоска стопа може бути з поперечною або поздовжньою деформацією. Причини цієї патології можуть бути зовнішніми або внутрішніми. Зовнішні – це перевантаження, зв’язані з тривалим перебуванням на ногах, невідповідним взуттям. Внутрішні причини