ТЕМА: “Хвороби поведінки”

Венеричні хвороби

“Хворобами поведінки” називають венеричні захворювання. Бо їх поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв’язки та т. ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей – причина існування венеричних хвороб у наш час.

Термін “венеричні хвороби” запропонував у 1527 р. французький учений Жан де Бетанкур. Венера в римській міфології – богиня весни, покровителька садів та городів, під впливом грецької культури їй почали приписувати і функції Афродіти – грецької богині кохання та краси. Ці хвороби дуже давні, відомі ще до нашої ери.

Венеричні захворювання – це особлива група інфекційних (заразних) хвороб, які передаються переважно статевим шляхом, на них хворіють однаковою мірою як чоловіки так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі; без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму: сифіліс – блідою спірохетою, гонорея (трипер) – гонококом; відомі й інші венеричні захворювання.

Для венеричних хвороб характерне зараження тільки за умов такого тісного контакту, яким є статевий, а також контакту побутового (спільне використання одними й тими самими предметами вжитку: рушник, посуд, мило, зубна щітка тощо). Отож, заразиться людина венеричною хворобою чи ні – прямо залежить від її поведінки, а за умови правильної поведінки ймовірність захворювання дорівнює нулеві. Велику роль відіграє в боротьбі з цими хворобами виховання: щоб не заразитися треба знати як і чому ці хвороби виникають і поширюються.

Сифіліс

На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу – бліда спірохета (трипонема) – посилено розмножується й поширюється на найближчі ділянки тіла. 4-5 тижнів після зараження ознаки захворювання не виявляються і це є небезпечний момент для раннього лікування. Потім появляються виразки округлої форми, збільшуються лімфатичні вузли. Через місяць настає другий період сифілісу – спірохети інтенсивно розмножуються, поширюються в організмі. Хворий стає “вмістилищем зарази” і стає дуже небезпечним для оточення. В цей період уражується мікробами все: кров, лімфа, мозок, сперма, печінка, нирки, серце, легені, шлунок, спостерігаються явища інтоксикації (отруєння) організму отрутою спірохети. Людина відчуває загальну слабкість, головний біль, біль у м’язах, суглобах, кістках, підвищення температури. Часом усе це хворий розцінює як грип. Потім висип зникає і здається, що хвороба відступила. Але це не так. Через деякий час настає третинний період – найстрашніший: уражуються тканини, вони мертвіють, розпадаються і на їх місці утворюються глибокі рубці (гуми) на різних ділянках тіла. Руйнуються кістки, провалюється ніс, людина гугнявить, стає інвалідом. Сильно уражуються судини, особливо аорта, яка може розірватися і людина моментально гине, уражуються судини і тканини спинного мозку, уражується нервова система з усіма наслідками цього.

Гонорея

На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї – гонокок – посилено розмножується, спричиняє її запалення, яке супроводжується набряком і сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати і пекти, на них виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. Гонорейна інфекція має місцевий характер, бо гине у крові, хвороба уражує суглоби, серцевий м’я, навколосерцеву сумку. Мікроб виділяє отруту, спричиняє слабкість, втрату апетиту, головний біль.

Визначити гонорею можна за інтенсивним виділенням гною із сечовидільного каналу, сильною різзю і печінням при сечовиділенні. Ці ознаки хвороби з’являються через 1-3 дні після зараження і досягають найвищої інтенсивності через 2-8 днів.

Через кілька тижнів болі стихають і хвороба переходить у хронічну форму, яка може загостритися в будь-який час: при вживанні алкоголю, при ослабленні організму, а в жінок під час менструації і після пологів. Хронічна гонорея поступово ускладнюється враженням чоловічих статевих залоз (яєчок) і передміхурової залози: при цьому нерідко розвивається безплідність і у чоловіків і в жінок.

Які заходи боротьби із венеричними хворобами?

Уникати випадкових статевих зв’язків та алкоголю.

Звертатися вчасно за медичною допомогою.

Зараження може статися у будь-якому віці. Заразитися людина може й нестатевим шляхом – якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на пляжах тощо.

СНІД – гірше чуми

У 1976 році в США, де порівняно добре розвинута медицина, уважні лікарі виявили доти не відому хворобу. Без видимої на той час причини хворі втрачали природний захист проти мікробів – імунітет. Мікроби, які відносно мирно співіснують на здоровому тілі, буквально підточували цих хворих. Ніякі антибіотики не допомагали.

Перші виявлені хворі дещо відрізнялися своєю поведінкою: були гомосексуалами (секс чоловіка з чоловіком) та кололи в вену наркотики. Тож спершу вирішили, що ці нещасні догрались – їх Бог покарав, та й заспокоїлись горді чистотою власної моралі.

Однак пізніше виявили нову хворобу в людей, яким переливали кров (з різних причин). У них також з’являлось нездужання, набрякали лімфатичні вузли на шиї, під руками, в паху, утворювалися виразки в роті. Трималась підвищена температура. Надмірно потіли навіть від найменшого зусилля, особливо вночі. Хвороба могла на деякий час відступити, але невдовзі починались різні інфекційні ускладнення: тривалий розлад кишечника, запалення внутрішніх органів. Особливо несприятливо протікали простудні хвороби верхніх дихальних шляхів, швидко починалось запалення легень. Хворі катастрофічно втрачали вагу. Досить часто на шкірі ніг та в інших місцях розвивались специфічні червонувато-сині пухлини – Саркома Капаші. І ніяке лікування не допомагало.

Допитливі вчені під керівництвом Галло та Монтаньє в крові хворих виявили антитіла