1. запобіганню занесенню інфекції з-за кордону - з цією метою створено протичумні станції, в обласних санепідемстанціях є відділи особливо небезпечних інфекцій. На державному кордоні створено санітарно-контрольні пункти, які зобов'язані виявляти підозрілих на особливо-небезпечну інфекцію.

2. Оздоровлення природних осередків чуми і ліквідація природного осередку чуми - визначають видовий і кількісний склад тварин, які є джерелами збудника, наявність на них бліх, і їхню зараженість. Виконують дератизаційні і дезинсекційні заходи, що дозволяють припинити циркуляцію збудників чуми.

3. Екстренна профілактика в разі виявлення хворого на чуму: негайна його ізоляція і лікування:

- виявлення і госпіталізація осіб, підозрілих на чуму у провізорні шпиталі виявлення і розміщення протягом 6 діб в ізоляторі усіх, хто мав контакт з трупами померлих чи їх речами

- встановлення територіального карантину

- подвірні обходи з вимірюванням температури тіла (тричі на добу) усіх мешканців населеного пункту, неблагополучного по чумі;

- дератизацію в осередку (знищення гризунів)

- заключна дезинфекція в осередку 5% розчином фенолу, чи 3% розчином хлораміну

- вакцинація населення визначених територій (сухою живою протичумною вакциною)

- вакцинація контингентів, що піддаються високому ризику зараження (мисливці, тваринники, заготівельники)

екстренна 6-денна профілактика стрептоміцином або тетрацикліном осіб, підозрілих на можливе зараження.

Серед жителів селища К зареєстровано декілька випадків лептоспірозу. Як виявити джерело інфекції?

Джерелом лептоспірозу і природним резервуаром збудників є різні дикі гризуни (сірі та чорні пацюки, водяні щури, домові миші), свійські тварини тощо. Вони виділяють збудників із сечею. Хвора людина не має епідеміологічного значення (тобто хвора людина не заразна). У першу чергу з'ясовують наявність гризунів у житлових та складських приміщеннях, можливість забруднення вод о джерел і харчових продуктів випорожненнями цих тварин. Важливо з'ясувати професію хворого, а також можливий зв'язок з водоймою, уточнити місце і час користування нею. Тварин (гризунів) і воду досліджують на наявність збудника.

Лабораторна діагностика грунтується на виявленні збудників у крові та сечі за допомогою темнопольового мікроскопа, також посіву на спеціальні живильні середовища. Ставлять біопробу на кроликах - сисунцях.

Однією зі стадій патогенезу деяких інфекційних захворювань є стан бактеріємії. Назвіть декілька прикладів таких інфекцій.

Бактеріємія - перебування бактерій у крові. Мікроби розмножуються в певних вогнищах і тільки періодично потрапляють у кров, але не розмножуються в ній.

Бактеріємія буває при черевному тифі, бруцельозі. Бактеріємію викликають стрептококи груп А, В, С, Д, ентерококи, золотистий стафілокок. Бактеріемія буває при дизентерії, чумі.

Бактеріємію здатні викликати любі мікроорганізми; виділяють грампозитивні і грамнегативні бактеріемії.

А. Грампозитивні бактеріемії - бувають при станах, викликаних представниками родин Ентеробактерій і псевдомонад. Подібні стани виникають у 1% госпіталізованих пацієнтів. Найбільш розпловсюджені збудники - Еscherchia соlі (35%- усіх випадків), види Кlebsiellа, Еnterobacter , Serratіа (27% випадків), види Рroteus (1% випадків).

Б. Грамнегативні бактеріемії - основний збудник - золотистий стафілокок. Виділяють первинні бактеріємії (збудник проникає із шкірних покривів) і вторинні стафілококові бактеріємії (джерело збудника - вогнище існуючої інфекції).

Бактеріємія, викликана S. аureus (золотистим стафілоком) розвивається блискавично, із раптовим підвищенням температури, знобом, тахікардією. Стан хворого прогресивно погіршується до шока, часто із смертельним наслідком на протязі 24-48 годин.

Також буває бактеріемія при гонореї (гонококова бактеріемія), менінгококовій інфекції (менінгококуемія).

Іноді можна зафіксувати тимчасову присутність бактерій в кровотоку ( транзиторна бактеріемія - переважно безсимптомнний стан, який виникає при фізичних навантаженнях і стресових ситаціях ( надмірних заняттях спортом, тривалому безсонні, переохолодженні, перегріванні).

Які особливості вірусів дали можливість характеризувати їх, як генетичних паразитів клітин тварин, рослин і людини?

Віруси розглядають як неклітинні системи живих істот, які відрізняються своїми малими розмірами, відсутністю і віріоні білоксинтезуючих та енергієгенеруючих систем, а облігатним внутрішньоклітинним паразитизмом.

Фундаментальні відмінності вірусів від інших інфекційних агентів обумовлені механізмами їх репродукції. Віруси не здатні до самостійного поділу. Необхідні умови для їх розмноження - синтез вірусспецифічнних білків і формування вірусного геному інфікованою клітиною - господарем..

Всі віруси існують у двох якісно різних формах: позаклітинній (віріон) і внутрішньоклітинній (вірус).

Віруси не містять ферментів, відповідальних за енергетичний метаболізм. Вірусні частиці містять нуклеоїд, який має тільки один тип нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), він оточений захисною оболонкою.

Самий простий вірусний геном кодує 3-4 білки, а найбільш складний - більше 50 білків, в тому числі і ферментів.

Віруси уражають практично всі живі організми - бактерії, гриби, рослини, тварин і людину. Віруси розмножуються тільки в живих клітинах.

Віруси є особливими паразитами клітини людини, тварин і рослин. Як цю особливість вірусів було використано для культивування вірусів іn VITRO?

Віруси є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, тому вони можуть репродукуватися тільки в живій клітині. Виходячи з цього, запропоновано три основні способи культивування вірусів: на лабораторних тваринах, курячих ембріонах та культурах клітин.

Виділення збудника в зараженій культурі клітин - один з основних методів діагностики вірусних інфекцій. При дотриманні певних умов можна получити і підтримувати життєздатність культур більшості тваринних клітин. Фізіологічні потреби росту культур - замінні і незамінні амінокислоти, вітаміни, солбові розчини, глюкоза, в декотрих випадках живильне середовище доповнюють сироваткою.

Більшість патогенних вірусів відрізняє наявність тканинної і типової специфічності, наприклад поліовірус репродукується тільки в клітинах нирок приматів (до речі, поліовіруси були першими вірусами, репродукованими іn VITRO).

Про вірус відомо, що він належить до родини Раrатіхоvіrіdае; викликає інфекцію,