РЕФЕРАТ

на тему:

Історія розвитку сестринської справи в Україні

Історія розвитку сестринської справи в Україні

За багато віків до утворення Київської Русі цікаві пам'ят-ки культури, в тому числі й медицини, залишили по собі скіфи, що населяли Крим, південні землі між Дніпром і Дунаєм і мали торгові і культурні зв'язки з греками (про них згадують Геро-дот і Гіппократ). Скіфам були відомі цілющі властивості багатьох рослин, вони володіли деякими прийомами лікування різних хвороб, могли робити навіть трепанації. Під час розкопок Чортомлинського кургану, недалеко від Керчі, знайдено золоті і срібні вази із зображенням скіфів, які надають медичну допо-могу (перев'язування нижньої кінцівки, виривання зуба). Деякі скіфи були обізнані з медициною античних греків, мали ме-дичну практику в Афінах.

У IX ст. формується східнослов'янська держава Київська Русь з центром у Києві. За князювання Володимира Святославовича, а потім його сина Ярослава Мудрого. Київська Русь підноситься до рівня передових держав тогочасної Європи.

Виникнення сестринської справи в Україні, як і у всій Європі, нерозривно пов'язане з прийняттям та становленням християнства, створенням монастирів, при яких були лікарні, подорожні доми, які поєднували функції готелю, лікарні та амбулаторії для мандрівників, що направлялися до святих місць та потребували медичної допомоги.

Одна з перших згадок про створення стаціонарної ліку-вальної установи у Київській Русі відноситься до X століття, коли княгиня Ольга організувала лікарню , де догляд за хво-рими був доручений жінкам. Літописець Нестор у своєму зна-менитому "Житии Феодосия Печерского" згадує про створен-ня монастирської лікарні в Києві на рубежі третьої та четвер-тої чверті XI століття. Згодом подібні лікарні були створені в Переяславі, Вишгороді та Чернігові.

Видатним медиком, першою в світі жінкою, яка просла-вилася своїми медичними знаннями була внучка Володимира Мономаха, дочка Мстислава -Євпраксія Мстиславівна. Вона видала грецькою мовою трактати "Аліма" та "Мазі", де було зібрано і систематизовано знання з тогочасної медицини, і, крім опису хвороб та засобів їх лікування, дано поради щодо гігієни, зокрема, гігієни жінки та дитини.

За часів середньовіччя в Україні не було ніяких навчаль-них медичних закладів, а навчання мистецтва лікувати та дог-лядати за хворими здійснювалось шляхом передачі знань від батьків дітям або на зразок ремісничого учнівства при монас-тирях. Відомо, що в середньовічних містах України (кінець XIV ст.) медициною займалися члени професійних цехів. Серед них хірурги - цирульники надавали допомогу жителям міст і брали участь у військових походах та козацьких битвах. Цехи цирульників були у Львові (засновані у 1512 році), при Київсь-кому магістраті, в Кам'янеці-Подільському та інших містах. У цехах цирульників провадилось також навчання учнів віком з 12 років. Цирульники вміли робити кровопускання, ставити банки, розрізати гнояки, виривати зуби, лікувати та перев'я-зувати рани, вправляти вивихи, переломи, здійснювати ампу-тації, виготовляти різні пластирі для лікування ран, знали оз-наки певних хвороб.

Видатною особистістю XVI ст. був Георгій Дрогобич (близько 1450 - 1494 рр.) - один з найосвіченіших медиків свого часу. Народився в місті Дрогобичі. Закінчив Краківський універси-тет, у якому здобув ступінь бакалавра, потім магістра; праг-нучи вдосконалювати свою освіту, він вступає до Болонського університету (Італія), де удостоюється звань доктора філософії та медицини, в цьому ж університеті обирається ректором (1481-1482), викладав медицину в Краківському університеті. 38

ГДрогобич мав авторитет енциклопедичне освіченої лю-дини. Він опублікував у Римі книгу "Іисіісшт ргодпозіісоп", присвячену переважно астрономії і частково медицині. Це була перша в історії друкована праця нашого співвітчизника.

Значну роль в історії розвитку медичної справи в Україні відіграли братства. Крім просвітницької, релігійно-благодійної діяльності, вони займалися допомогою хворим членам своєї парафії, мали притулки для немічних та сиріт, які в XVI столітті дістали назву шпиталів. Зокрема, Львівське братство мало п'ять шпиталів. Лікувальні заклади мало і Київське братство.

До початку XVII століття відноситься поділ медичного персоналу на три категорії: "дохтур, обтекарь й лекарь, пото-му что дохтур совет дает й приказьівает, а сам тому не иску-сен, а лекарь прикладьівает й лекарством лечит, а сам ненау-чен, а обтекарь у них обоих - повар".

Наприкінці XVIII століття українські землі входили до складу двох імперій: Російської та Австро-Угорської. Але кордон між Росією та Австрією був не лише географічно-політичним поняттям. Він означав приналежність населення по обидва його боки до двох різних, а в дечому — цілком протилежних суспіль-но-політичних та культурно-освітніх систем. Враховуючи істо-ричну ситуацію, яка склалася, розвиток медицини в цих регі-онах України мав свої особливості.

Західна Україна (тодішні Львівська, Станіславська та Тер-нопільська губернії, інакше - Галичина, та частина Волині, інакше - Лодомирія ) за часів панування Австро-Угорщини та панської Польщі мала винятково важкі соціально-економічні умови. З точки зору економіки весь цей край практично слу-жив аграрним придатком промислових центрів Австро-Угор-щини та Польщі. Більшість населення краю була неграмотним або малограмотним. До соціального та економічного гноблення додавалось і національне. Результатом незадовільного стану населення західноукраїнських земель була висока захворю-ваність гострими та хронічними інфекційними хворобами та висока смертність. Навіть за офіційними статистичними дани-ми, смертність на 1000 населення складала на початку XX століття від 22,5 до 23,9. Висипний та черевний тифи, дизентерія, туберкульоз, трахома, венеричні хвороби носили масовий характер.

Перші спроби організувати лікувально-санітарну справу в Західній Україні відносяться до другої половини XVIII сто-ліття. В квітні 1870 року на території Західної України була створена Крайова рада здоров'я, в обов'язки якої входило здійснення заходів по організації медичної допомоги населенню.

На цей час припадає перше повідомлення в