Імператриця Австрії Марія Терезія з метою поліпшення медичної опіки над населенням, розвитку медичної освіти і науки у королівстві Галичина та Лодомирія декретом від 22 грудня 1772 року призначила доктора медицини Андрея Кру-пинського крайовим протомедиком Галичини. Йому було до-ручено створити на західноукраїнських землях систему ме-дичної служби і медичної освіти.

Про медико-санітарний стан Львова і всього королівства Галичина та Лодомирія дає уявлення один із фрагментів допо-відної Андрея Крупинського губернаторові - графу Антоні Пергену від ЗО травня 1773 року: "Хворі, бідні, убогі і немічні старці, вкриті виразками і брудом, лежать у гною або тиня-ються вулицями. Я неодноразово просив сестер милосердя подати їм медичну допомогу і помістити їх в лікарню. Сестри стверджують , що в лікарнях немає вільних місць. За таких умов може спалахнути епідемія. Слід зробити все, щоб запобігти цьому нещастю".

У своїх меморіалах від ЗО травня та ЗО серпня 1773 року Андрей Крупинський з болем і гіркотою констатував, що че-рез відсутність дипломованих акушерок під час пологів часто помирають матері зі своїми немовлятами. Тому першочерговим завданням він вважав відкриття у королівстві медичних на-вчальних закладів. На його клопотання губернатор граф Ан-тоні Перген 20 березня 1773 року видав розпорядження, згідно з яким у Львові почалось читання лекцій з усіх галузей медичної науки для осіб, що займалися лікарською, акушерською та аптекарською практикою, але не мали дипломів.

Урочисте відкриття Львівського акушерського колегіуму відбулося 1 жовтня 1773 року. Цей день ознаменував зарод-ження середньої медичної освіти на західноукраїнських зем-лях. Навчання в колегіумі було безкоштовним. Більш того, слу-хачі перебували на повному утриманні землевласників, які ске-рували їх на навчання. З губернаторського фонду вони одержували по одному гульдену на тиждень. Слухачами коле-гіуму могли стати фізично здорові, морально стійкі особи обох статей віком від 21 до ЗО років. Звичайно, підбирали інтелекту-ально розвинених, які відзначалися милосердям та любов'ю до акушерської справи.

За статутом навчання в колегіумі тривало один - три роки. При колегіумі діяли курси прискореної підготовки акушерок. Це сприяло значному поліпшенню акушерської допомоги в королівстві.

За Шумовським В. (1906), у всій Галичині з 2,5-мільйон-ним населенням в 1772 -1776 рр. не було ні однієї акушерки. До 1792 року у Львові і у всій Галичині нараховувалась 91 акушер-ка та 137 хірургів.

При такій системі освіти відчувалась гостра нестача се-реднього медичного персоналу. Не дивлячись на це, багато з них не мало роботи, або займалось приватною практикою. На цей час дрібні лікувальні установи взагалі працювали без се-реднього медичного персоналу, а у великих - на одного ліка-ря припадав лише один середній медичний працівник. У зв'яз-ку з цим їхні умови праці були вкрай важкими, а платня мізер-ною. В клініках єдиного в Західній Україні медичного факультету Львівського університету медичними сестрами пра-цювали переважно монашки, які недостатньо володіли навіть найелементарнішими навичками догляду за хворими.

Приблизно на цей період припадає відкриття перших на-вчальних закладів для підготовки медичних сестер у Західній Україні. Перша школа медичних сестер була створена лише у 1895 році при загальній лікарні у Львові. Вона була організова-на і фінансувалась крайовим відділом здоров'я спільно з товариством Червоного Хреста. Навчання в школі в різні періоди часу тривало від 2 до 6-7 місяців.

При одержанні диплома випускниці медсестринської шко-ли давали урочисту обіцянку такого змісту: "Клянуся і обіцяю вірно служити ідеям Червоного Хреста, дотримуватися вимог професійної етики, виконувати свої обов'язки добросовісно, не ухилятись від догляду за різного роду хворими і сприяти по-ширенню принципів охорони здоров'я населення і особистої гігієни народу на території моєї діяльності".

Друга школа для підготовки медичних сестер була відкрита у Львові в грудні 1937 року і носила назву "Приватна школа догляду за хворими". Школа була власністю Товариства імені Христової дитини і готувала медичних сестер для дитячих установ. Навчання було платним. Сюди приймали жінок у віці 18-25 років. Підготовка тривала 2,5 роки. Зі школи виходили грамотні, за тогочасними мірками, медичні сестри по догляду за грудними та хворими дітьми. Після закінчення навчання вони йшли працювати в дитячі лікарні, а частково - в дитячі кон-сультації і багаті сім'ї, щоб доглядати за новонародженими та хворими дітьми.

При такій системі підготовки медичних працівників серед-ньої ланки в Західній Україні було дуже мало. Так, на вере-сень 1939 року в сільських та міських стаціонарних медичних установах західних областей України працював лише 371 се-редній медичний працівник. У 1936 році у Львівському, Терно-пільському та Станіславському воєводствах у штаті 62 так зва-них "осередків здоров"я", кожний з яких обслуговував повіт з 8-10 волостей з населенням 15 тисяч чоловік, було всього 76 медичних сестер, або в середньому одна медична сестра об-слуговувала весь повіт.

Злам 30-40-х років XX століття ознаменувався переміна-ми в житті українського населення на західноукраїнських зем-лях, загарбаних Польщею після Першої світової війни. У жовтні-листопаді 1939 року згідно з прийнятими документами Західна Україна возз'єдналась з УРСР та була включена до складу СРСР.

У західних областях УРСР у 1940 році було створено 1948 лікувально-профілактичних установ різного профілю, в яких працювало 4129 лікарів та 8900 середніх медичних працівників. У лікарняних установах на цей час було розгорнуто 14200