Паралельно з реорганізаціями в практичній охороні здо-ров'я проводились відповідні зміни в системі медичної освіти. Львівська фельдшерсько-акушерська школа, яка була створе-на в грудні 1939 року на базі Львівської державної акушерсь-кої школи, в січні 1940 року розпочала підготовку медичних працівників за трьома спеціальностями: фельдшер, акушерка (три роки) та медсестра (два роки). Усього в школі навчалося 109 чоловік. У червні 1941 року відбувся перший випуск аку-шерської групи.

У Станіславі (тепер Івано-Франківськ) та Крем'янці (Тер-нопільської області) у вересні 1940 року відкрились 4-річні фель-дшерсько-акушерські школи. Викладання в усіх школах про-водилось за програмами для середніх медичних навчальних закладів Радянського Союзу, затвердженими Наркомздравом СРСР.

Напад на Радянський Союз фашистської Німеччини пере-шкодив розвитку охорони здоров'я, сестринської справи та середньої медичної освіти в західних областях України. На весь період німецької окупації фельдшерсько-акушерські школи у Львові, Крем'янці та Станіславі були закриті, а їхнє майно пограбовано.

Відразу після звільнення західного регіону України від німецько-фашистських загарбників з вересня 1944 року відно-вили свою роботу фельдшерсько-акушерські школи у Львові, Станіславі та Крем'янці. У цьому ж році була відкрита фельд-шерсько-акушерська школа в Луцьку. В них навчалися пере-важно українці — вихідці з цього краю.

Поповнення медичними кадрами лікувально-профілактич-них установ західного регіону України відбувалось за рахунок випускників місцевих вищих та середніх медичних навчальних закладів. Крім цього, сюди направлялись на роботу лікарі та середній медичний персонал, переважно медичні сестри, з інших областей України та Росії.

У повоєнні роки в усіх західних областях України, куди ввійшли, крім Львівської, Станіславської, Тернопільської та, частково, Волинської областей, Волинська та Рівненська області, почався інтенсивний розвиток середньої медичної осві-ти. У період з 1944 до 1966 року, крім існуючих 3 середніх медичних навчальних закладів, було відкрито ще 22.

Дещо інакше розвивались сестринська справа та освіта в тих регіонах України, які після третього поділу Польщі перей-шли під панування Російської імперії. Це стосувалось Східної (Великої) України.

У середині XVIII століття запроваджувалась система ме-дичного обслуговування, згідно з якою в губерніях створюва-лися прикази громадського піклування (так звана приказна медицина). Але рівень надання медичної допомоги міському населенню в установах цієї системи був низьким, а в селах їх практично не існувало.

У 1775 році сенат видав наказ про створення у Києві уря-дового шпиталю. У 1792 році в місті був відкритий також військо-вий шпиталь. З 1786 року при Кирилівському монастирі почав діяти будинок для інвалідів, у 1806 році до нього було переве-дено психічнохворих.

В Україні в 1787-1797 роках діяла Єлизаветградська меди-ко-хірургічна школа. У Київській академії на початку XIX сто-ліття функціонували медичні класи. У 1806 році в Києві офіцій-но відкрито Кирилівські богадільні, де в 1842 році створено першу фельдшерську школу.

У 1800 році були збудовані державні лікарні в Кременчу-ку, Полтаві, Ромнах, Лубнах та інших губернських та повіто-вих містах, де поряд з лікарями працювали їх помічниками фельдшери та, як допоміжний персонал, неосвічені жінки. У 1803 році у Києві покладено початок стаціонарній родопомочі -відкрито перший пологовий будинок (акушергауз) на 2 ліжка зі штатною акушеркою.

Із створенням губернських (1797) та повітових лікарських управ почалася організація деякої медичної допомоги сільсько-му населенню в переважній більшості силами фельдшерів та повивальних бабок.

Найбільшими медичними освітніми центрами в Україні були: Харків (1815), Київ (1841) та Одеса (1900) - з часу відкрит-тя у них медичних факультетів при університетах.

Початок Кримської війни (1853) визначив початок нового етапу в розвитку сестринської справи. У цей час М.І. Пирогов прийняв пропозицію щодо залучення загонів сестер милосер-дя в Кримській кампанії. Перші в історії медицини жінки-ме-дичні працівники почали надавати допомогу пораненим та хво-рим воїнам на полі бою.

М.І. Пирогов неодноразово вказував, що "наша сестра милосердия ...должна бьіть простая, богопочтительная женщи-на, с практическим рассудком й с хорошим техническим обра-зованием, ...непременно должна сохранить чувствительное сер-дце". У жовтні 1855 року в Севастополі М.І. Пирогов написав "Правила для сестер Крестовоздвиженской общиньї". Він впер-ше поділив сестер на три основні категорії: сестер-господинь, сестер-аптекарок та перев'язувальних сестер. Для кожної з цих категорій він розробив спеціальні інструкції та правила взає-мин між собою та з лікарями. Він писав: "Научньїе й техничес-кие предписания врачей должньї исполняться сестрами в точ-ности й беспрекословно". Але і від лікарів, особливо молодих, він вимагав використання досвіду сестер, бо сестри "не сле-пьіе исполнительницьі приказаний лица, только что вступив-піего на врачебное поприще". "Разве знание личности больно-го, - писав він, - приобретенное постоянньїм за ним уходом ничего не значит для врача, видящего его только раз или два в день" .

У Севастополі надавала допомогу пораненим і особливо в цьому відзначилась проста дівчина Дагпа Севастопольська. У народі її вважають та шанують як героїню, як першу сестру милосердя.

Кримська війна (1853-1856) та участь у ній сестер мило-сердя є найяскравішим та значним етапом розвитку сестринської справи в XIX столітті. Ідея залучення сестер милосердя до надання допомоги пораненим та хворим на фронті була по-вністю реалізована МІ. Пироговим, який брав активну участь у підготовці та організації роботи сестринського персоналу в цей період. Сестри милосердя виконували обов'язки по догляду за пораненими, допомагали лікарям при операціях, відали госпо-дарством польових шпиталів і т.д. З того часу необхідність та доцільність участі жінок в догляді за хворими та пораненими одержали загальне визнання. Було вирішено розвивати цей досвід і створювати систему підготовки сестринського персо-налу не тільки на випадок війни, але й для мирного часу, бо кваліфікованого персоналу по догляду дуже потребували лікарні.

Після Кримської