Після Кримської війни з новою активністю звертається увага на підготовку медичних кадрів середньої ланки. Із середини XIX століття почали діяти фельдшерські школи в Києві та Харкові. У 1870 році в Києві відкрито військову фельдшерську школу, а в 1877 році - курси медичних сестер. Але забезпе-ченість медичною допомогою населення залишалась на низько-му рівні.

Після введення в Росії у 1864 році земської медицини її запровадження в Україні почалось з Лівобережжя, на Право-бережжі відповідне реформування відбулось лише у 1906 році, а на Київську, Волинську та Подільську губернії положення про земство поширилося тільки в 1911 році. Медична допомога багатьом верствам населення України була недоступна через обов'язкову плату за лікування. По селах взагалі державних лікарень не було. Лише в деяких губерніях діяла невелика кількість фельдшерських пунктів, на які, як і на решті тери-торії Росії, покладався обов'язок здійснювати "роз'їзну" сис-тему медичного обслуговування. У 1913 році на території Ук-раїни, яка входила до складу Росії, було 1043 земські лікарські дільниці.

Фабрично-заводська медицина мала на меті надання ме-дичної допомоги робітникам промислових підприємств Украї-ни, але вона мало чим відрізнялась від медичної допомоги сільському населенню, інакше кажучи, була далеко недостат-ньою. Лише на найбільших підприємствах були створені фель-дшерські пункти.

У 1913 році на території України працювало 7900 лікарів (з них у земських установах працювало всього 970 лікарів), 12400 середніх медичних працівників, в тому числі 3500 земсь-ких.

У роки Першої світової війни поряд із занепадом економі-ки зазнала значного занепаду і медична служба та освіта в Україні.

Певні зусилля для боротьби з епідеміями та високим рівнем захворюваності в Україні, розширення мережі лікувальних закладів та розвитку професійної підготовки середніх медич-них працівників були докладені Російським урядом після Жов-тневої революції. Наприкінці 1920 року в Україні працювало 1099 лікарських дільниць та 1081 фельдшерський пункт. В ут-вореній УРСР проводилась відповідна робота щодо розвитку та вдосконалення всіх служб охорони здоров'я.

Реформаторські заходи з питань середньої медичної осві-ти, які проводились згідно з постановами Наркомздраву та Наркомпросу СРСР, здійснювались і в Україні.

1 листопада 1939 року позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР та возз'єднання з УРСР.

Під час фашистської окупації України в роки Великої Вітчизняної війни на її території припинили свою діяльність медичні школи, а їх майно було пограбоване.

Після вигнання фашистів з України уряд проводив важ-ливі заходи щодо охорони здоров'я населення, в тому числі й щодо відновлення та розвитку середньої медичної освіти вза-галі та медсестринської зокрема.

Після Великої Вітчизняної війни Радянський уряд при-ділив велику увагу відновленню мережі середніх медичних навчальних закладів та відкриттю нових. З 1947 року загальне методичне керівництво середніми спеціальними навчальними закладами почало здійснювати Міністерство вищої та серед-ньої спеціальної освіти СРСР. Воно розглядало та затверджу-вало переліки спеціальностей та навчальні плани підготовки фахівців.

У 1948 році підготовка фельдшерів-акушерок була пере-ведена на 4-річний термін, навчання медичних сестер для ди-тячих установ збільшилося з 2 до 3 років.

У 1952 році для осіб, які не мали закінченої середньої медичної освіти, а працювали в установах охорони здоров'я, були відкриті при медичних школах вечірні відділення з метою надання можливості такій категорії працівників отримати се-редню медичну освіту без відриву від виробництва.

З метою уніфікації середньої медичної освіти, ліквідації багатопрофільності та підвищення якості підготовки середніх медичних кадрів у 1954 році були встановлені такі типи се-редніх медичних навчальних закладів та терміни навчання в них:*

медичні училища з 3-річним терміном навчання для підго-товки фельдшерів, акушерок, санітарних фельдшерів, фель-дшерів-лаборантів та зубних лікарів;*

фармацевтичні училища з 3-річним терміном навчання для підготовки фармацевтів;*

училища для підготовки зубних техніків з 2-річним тер-міном навчання.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 4 серп-ня 1959 року за № 908 "О формах й сроках обучения й об улучшении качества подготовки специалистов в средних спе-циальньїх учебньїх заведеннях" Мінвуз СРСР затвердив нові навчальні плани підготовки медичних кадрів. Були продовжені терміни навчання за спеціальностями: фельдшер, санітар-фель-дшер, акушер та фармацевт, - для осіб на базі неповної се-редньої школи до 4 років і на базі повної середньої школи до 2,5 років. У навчальні плани було введено навчальну практику та збільшено час на практичне навчання.

З 1959 року Міністерство охорони здоров'я СРСР почало організацію постійно діючих курсів підвищення кваліфікації, вдосконалення та спеціалізації середніх медичних кадрів.

У період після ццзакінчення війни та до середини 70-х років не тільки розширювалась мережа медичних училищ, а й збільшувалась кількість учнів, які здобували медичні професі. Наприклад, у 1950/1951 навчальному році учнів у медучили-щах було у 2,5 раза більше, ніж у 1945/1946 і т.д. Поступово з процесом задоволення потреб суспільства в середніх медичних кадрах і, в першу чергу, медичних сестер реорганізовувалась мережа навчальних закладів, регулювалась кількість учнів у них. Так, в середині 80-х років припинив свою діяльність ряд периферійних медичних училищ, а підготовка середнього ме-дичного персоналу була сконцентрована на тих, які мали доб-ру матеріально-технічну базу та викладацькі кадри і де відчу-валась потреба підготовки відповідних середніх медичних фахівців з місцевих жителів для кадрового забезпечення місце-вих лікувально-профілактичних закладів. Наприклад, в захід-них областях України вказана реорганізація закінчилась так. У Львівській області залишилось