1918 року Народний комісаріат охорони здоров’я РРФСР заснував секцію боротьби з венеричними хворобами. Згодом такі секції було організовано при наркоматах охорони здоров’я інших республік. Зростала мережа венерологічних диспансерів, профілактичних пунктів.

Завдяки вжитим заходам захворюваність на венеричні недуги в нашій країні різко зменшилась і до 1940 – 1941 років випадки зараження сифілісом були поодинокими. Війна, тимчасова окупація значної території нашої країни фашисткою армією, зруйнування лікувально – профілактичних установ викликали нову хвилю венеричних недуг. Зусиллями працівників медичних установ та інших організацій венеричних хвороб стало менше . Носіями сифілісу та інших венеричних захворювань у нас є морально нестійкі люди, наркомани та алкоголіки. Часом це молоді особи, які нехтують мораллю, зловживають спиртними напоями.

Збудник сифілісу – бліда трепонема – одержала таке найменування тому що погано приймає забарвлення. У лабораторних умовах її досліджують за особливою методикою на темному фоні.

Бліда трепонема – мікроорганізм , який має вигляд такої спіралі завдовжки 8-14 мкм і завдовжки 0.3 мкм з 8-15 рівномірними завитками. Трепонемі властивий поступальний, обертальний, хвилеподібний рух, вона ніби вгвинчується в глибокі шари шкіри крізь найменші її ушкодження. На більші віддалі цей тканинний паразит переноситься кров’ю та лімфою .

Жити і розмножуватись бліда трепонема може лише в тканинах людини або тварини. У зовнішньому середовищі вона порівняно швидко гине від дії кисню, сонячної радіації і висихання. Згубно діють на неї висока температура, розчин мила, різні кислоти і луги, спирт, не кажучи вже про такі сильнодіючі дезинфікуючі речовини як сулема, лізол та хлорамін . Краще витримує вона вологе середовище і низькі температури.

Розмножується бліда трепонема поперечним поділом. Дослідження показали, що збудник має складну будову. Він здатний утворювати особливі форми , так звані цисти, дуже стійкі до дії лікарських засобів і несприятливих умов середовища. Бліда трепонема довше живе у вологих місцях, зокрема на предметах, забруднених слиною або іншими виділеннями хворих (зубна щітка, рушник, посуд, мундштук, недокурок). Професор М.Н. Бухарович повідомляв про випадок зараження чотирнадцятирічного хлопчика, який докурив кинуту хворим цигарку.

Сифілісом заражаються переважно при випадкових дошлюбних або позашлюбних статевих зносинах, рідше при поцілунках і укусах, ще рідше через предмети вжитку, якими користувався хворий (побутовий шлях).

Природженої несприйнятливості, або імунітету, до сифілісу не існує. Кожна людина, яка перебуває в тісному контакті з хворим, неминуче заражається.

Підшкірні лімфатичні вузли є першим серйозним бар’єром на шляху трехонем до внутрішніх органів. Тут виникають захисні реакції, завдяки яким частина трехонем гине. Проте стійкіші з них продовжують розмножуватися і врешті прориваються у велику грудну протоку, а звідти в кровоносну систему.

Від моменту зараження сифілісом до появи перших ознак хвороби здебільшого минає 3-4 тижні, інколи до 1,5-2 міс. Довгий інкубаційний, або прихований, період зумовлюється тим, що хворий з якоїсь іншої причини, приймав антибіотики. У цей час людина, не здогадуючись, що захворіла на сифіліс, котрий виявити не вдається навіть за допомогою сучасних діагностичних методів, може й далі заражати своїх статевих партнерів.

В інкубаційний період збудник передається іншій людині із спермою, або вагінальним секретом, рідше зі слиною.

Інкубаційний період закінчується появою виразки або ерозії (іноді їх буває кілька) на місці первісного проникнення в шкіру блідої трехонеми. Неглибокі виразочки або ерозії безболючі, округлої форми, з чистим яскраво-червоним дном. Шанкер (дослівно - виразка) названий твердим, бо біля основи шкірного дефекту промащується затвердіння.

Як правило шанкер виникає на статевих органах або суміжних ділянках шкіри: лобку, промежині, в пахових і стегнових складках. Інколи він буває в ротовій порожнині, в куточку ока, на шкірі тулуба та в інших місцях.

Після появи шанкеру у хворих збільшуються і тверднуть регіонарні підшкірні лімфатичні вузли, тобто виникає лімфаденіт, або так званий сифілітичний бубок. Але ці явища виражені не в усіх хворих, а при деяких локалізаціях шанкеру їх зовсім не буває.

Згодом шанкер поступово зникає без будь-яких слідів або залишає коричневий рубець. Але це не одужання. Якщо хворий не лікується, бліді трехонеми продовжують розмножуватися, проникаючи в кровоносну систему і тканини. У відповідь на це в організмі активуються реакції імунітету, які приводять до зміни фізико-хімічних властивостей крові. На цих змінах базуються реакції з кров’ю хворих, зокрема Вассермана, Осадчі та деякі інші реакції.

Вони стають позитивними через 6-7 тижнів від моменту зараження і надалі зберігаються протягом усього періоду хвороби, а тому мають велике діагностичне значення.

Лише зрідка реакція Вассермана буває позитивною при інших захворюваннях. Тоді вдаються до інших, специфічних при сифілісі проб, а саме: реакція іммобілізації блідої трехонеми (РІБТ) і реакція імунного свічення (РІС).

Вони також відіграють вирішальну роль у розпізнаванні пізніх стадій захворювання.

Який же перебіг сифілісу, якщо його не лікувати?

Через 9-10 тижнів від моменту зараження, коли твердий шанкер уже загоївся або загоюється, у хворих з’являються різні висипи. Їм не передує ні біль, ні свербіння, тому самі хворі рідко помічають їх. Частіше висипи виявляє лікар. Висипи вказують на початок вторинного періоду сифілісу. До цього часу у хворих нерідко збільшуються регіонарчі й інші підшкірні лімфатичні вузли. Висипи звичайно бувають трьох типів: плямистий, вузликовий і гноячковий. Останній, щоправда, трапляється надзвичайно рідко, переважно в різко ослаблених хворих.

Плямистий висип (сифілітична розеола) – це невеликі круглі блідо-рожеві плями, які при натискуванні зникають. Найвиразніші вони