Зовнішньо. Сік із свіжого листка підбілу на шматочці (або сам листок) прикладають до гнійних ран, вира-зок, наривів; закапують у ніздрі при нежиті. Вважається в народі засобом, який загоює рани. Використовують його для змазування і промивання тіла при гнійничко-вих ураженнях шкіри (піодерміт).

При випаданні волосся і при сильній лупі зі свербін-ням шкіри на голові — тричі на тиждень миють (а вір-ніше, виполіскують) голову в міцному відварі з суміші листків кропиви і підбілу, взятих порівну.

Листки і квітки (краще окремо) зберігають у ящиках, вистелених папером. Строк зберігання — до 3-х років.

Valeriana officinaiis L. — валеріана лікарська маун, одолян, козлик.

Рос. назви: валериана лекарственная, маун.

Родина: Valerianaceae — валеріанові.

Цей вид є так званим збірним. Систематики по-діляли його на кілька видів і різновидів; серед них — Valeriana palustris Kr., що тепер називається V. exaltata Mikan.— валеріана болотяна; V. poligama Bess. ex DC.— тепер V. simplicifolia (Reichenb) Kalath.— валеріана цілолиста; V. stolonifera Czern.— валеріана пагононос-на. У нас, в Україні, ботаніки нараховують 13 видів валеріани, з яких у Карпатах, частково в Прикарпатті — 6 видів, і в Криму та північній частині Лісостепу і Сте-пу — 4 види.

Вісім видів валеріани використовуються медициною нарівні з валеріаною лікарською.

У народі перевагу якомусь із зазначених видів не від-дають, але вважають більш цілющими корені з кореневищами рослин, що ростуть на сухих місцях, пагорбках.

Валеріана (групи V. officinalis L.) — багаторічна тра-в'яниста рослина, заввишки до 150 см. У перший рік зви-чайно рослина формує розетку прикореневих листків, не виростаючи у квітоносне стебло. Такі ж розетки формуються на відростаючих пагонах у деяких окремих видів. Листки супротивні, непарно-пірчасті, листочки яйцевидно-ланцетні, зазублені або цілокраї. Стебло пряме, борозенчасте. Суцвіття велике, галузисте, окре-мі частини його у формі складних щитків. Квітки дрібні двостатеві, рожеві або білі. Цвіте звичайно в VI, VІІ деякі екземпляри — також у VIII. Росте частіше на вогких місцях, у заплавах річок, на трав'янисто-осокових болотах, У вогких чагарниках, серед лозняків, на лісових галявинках. Поширена, можна сказати, повсюдно. Тепер її ареали зменшуються через осушення грунтів.

Збирають корені з кореневищами рано навесні, коли 0 перших листках можна вже її знайти, або пізно восени. Миють у холодній воді. Для домашніх цілей, після вимиття коренів, варто відривати чи відрізати бічні (від сильних екземплярів) корінці, виполіскувати їх у воді, а комель (окоренок) очистити легко кінцем ножа, грубші дорізати на кілька частин. Сушать сировину у затінку або У сушарні при температурі до 40 °С, бо інакше валеріанова кислота та ефірні фракції втрачаються.

Корені й кореневища мають своєрідний запах, на смак гіркі, трохи пекучі.

Валеріана - це давня і сучасна лікарська рослина. Наш народ добре знає валеріану і цілющими властивос-тями її коренів і кореневищ користується для лікування від багатьох хвороб.

Валеріанові корені з кореневищами вважаються засо-бом, який заспокоює нерви, сприяє травленню, розігрі-ває шлунково-кишковий тракт; крім того, є вітрогінним, жовчогінним і знезаражуючим, глистогінним засобом.

Із коренів та кореневищ валеріани готують настоянки водні, спиртові (іноді й ефірні), які вживають при нерво-вих збудженнях, потрясіннях, при істерії, при судоро-гах, при падучій хворобі, тяжких душевних переживан-нях, безсонні, серцебитті як засіб, що підтримує сили, при поносах.

Медичною практикою доведено, що приймання валері-ани для профілактики, запобігання перед неминучими неврозами, які очікуються, неефективне. Знімання або полегшення тих явищ проходить у процесі їх виникнення.

Відмічено, що препарати валеріани зменшують інди-відуальну неуважливість (розсіяність), діють як адапто-гени (пристосувальне), тобто підтримують організм у дуже несприятливих умовах працежиттєдіяльності, при перевтомі, полегшують стан при клімактеричних прили-вах крові. Призначаються, в тому числі корінь, у зборах лікарських рослин при гіпертрофії щитовидної (базе-дова хвороба) залози, при нейродермітах (висипки на тілі нервового походження) та алергічних захворюван-нях. Крім того, при істерії, неврастенії, епілепсії, іпо-хондрії, відчутті втрати свідомості, притомності, мігрені, сильному метеоризмі (здуття у животі, що часом супроводжуються коліками), при астмі. У кожному кон-кретному випадку лікувальну форму, препарат, дозу-вання, в тому числі і коренів-валеріани, визначає лікар.

При заготівлі коренів з кореневищами валеріани, особливо пізно восени, коли майже все листя потьмяніло, легко помилитись і можна викопати корені схожі на валеріану, інших рослин, часом навіть отруй-них (наприклад, жовтеців). Перевірте добре по запаху їх та ще при непевності дайте понюхати тому, хто не копав їx.

Добре висушені корені найкраще зберігаються у скляних банках, закритих пластмасовою кришкою. Термін зберігання коренів і кореневищ - 3 роки.

Крім поданих вище, ряд рослин, що вживаються при захворюваннях серця. На-родний досвід підказував ученим-дослідникам багато чого такого, що сприяло знаходженню нових засобів, нових видів сировини, нових речовин, які мають ліку-вальні властивості, сировини-замінника.

У цьому напрямку особливий інтерес привертають сильнодіючі й отруйні рослини. Згадаймо хоча б відомі: горицвіт, конвалію, наперстянку, барвінок, бузок та ряд інших рослин.

Треба враховувати і те, що серед лікувальних та лі-карських рослин є чимало й таких, що не вважаються прямими серцевими, але мають велике допоміжне значення для цієї групи хвороб.

Лікувати серце без рослинних препаратів неможливо.

Лікуватись ними та отруйними рослинами, з яких вони держані, без керівництва лікаря-спеціаліста — без-глуздо і дуже небезпечно. Наука дала, дає і буде давати чудові препарати і визначати безпечне лікарське дозу-вання. Треба тільки, щоб вони були: і сировина, і препа-рати з неї.

Використана література:

Іван Носаль “Від рослини – до людини”.

В.В. Каркут “Жива аптека”.

Ф.І. Мамчур “Цілюще зело”.

Ф.І. Мамчур “Довідник з фітотерапії”.