Принципи взаємовідносин середніх медичних працівників з родичами хворого (дитини і дорослого)

Батьки, родичі звичайно важко переживають через хворобу близьких. Якщо хвора дитина, особливо гостро переживають батьки. Постійна напруга психіки, що нерідко виникає при цьому, безсоння виснажують їхню нервову систему, насамперед матері.

У зв'язку з тим що безпосередній догляд за важко хворою дитиною в стаціонарі здійснюється звичайно матір'ю, необхідно зробити все можливе, щоб чи хоча б зменшити психічна напруга матері: створити їй умови для повноцінного відпочинку, подбати про раціональне харчування, при необхідності запропонувати седативні засоби, переконати мати в тім, що її дитина одержує повноцінне всебічне лікування.

Якщо медичним працівникам не вдається завоювати поваги і довіри батьків, направити думки і мобілізувати їхню енергію, особливо матері, у бажаному напрямку, виникають додаткові труднощі в здійсненні всього процесу лікування.

Затяжний перебіг хвороби, тривала відсутність терапевтичного ефекту при ряді захворювань (особливо в грудному віці) приводить іноді батьків хворого до висновку про те, що дитини лікують чи неправильно недостатньо інтенсивно. Батьки починають сумніватися в можливостях лікуючого лікаря, з підозрою відносяться до його кваліфікації, стають причепливими до проведеного лікування, вимагають виклику чи консультанта напрямку дитини в столичну клініку. Це може бути наслідком граничної нервової напруги, зриву вищої нервової діяльності.

Особливо дратівливими і пригнобленими частіше стають батьки дітей, що страждають важкими хронічними чи невиліковними захворюваннями; при цьому в них можуть виникати бурхливі, неадекватні реакції на самі звичайні подразники.

Фельдшери і медичні сестри повинні знайти індивідуальний підхід до матері і батька. Відсутність такого підходу, байдужне відношення медичного персоналу до психічних зрушень у батьків веде нерідко до важких наслідків: усупереч здоровому глузду мати забирає хворої дитини зі стаціонару додому, обмежує обсяг медичної чи допомоги зовсім відмовляється від її.

Зустрічаються ще так називані важкі батьки, що і в поліклініці, і в стаціонарі без усякої причини вступають у конфлікт, розраховуючи таким. Шляхом домогтися особливої уваги медичних працівників до їхньої дитини. Нерідко медична сестра з працею стримує себе, щоб не зірватися, на брутальність не відповісти брутальністю. Саме стриманість і зовнішній спокій медичного працівника роблять найбільше враження на таких людей, дозволяють переконати їх у необґрунтованості претензій і некоректності їхнього поводження.

Отже, фельдшеру і медичній сестрі необхідно навчитися володіти в таких ситуаціях своїми емоціями, замість того щоб висловлювати особиста думка про неварте поводження батьків і родичів хворого. Емоції в таких випадках — поганий помічник.

Випливає» однак, відрізняти брутальність батьків і родичів від обґрунтованого збурювання, висловленого в різкій формі. Кожен випадок збурювання чи батьків родичів хворого необхідно ретельно проаналізувати, з'ясувати його причини і повідомити їм про це.

Серйозні непорозуміння у взаєминах між медичними працівниками і близькими хворих виникають звичайно в тих дитячих лікувальних установах, де запущена виховна робота в колективі, немає належної трудової дисципліни, систематично не підвищується ділова кваліфікація лікарів і медсестер, не удосконалюється майстерність і . техніка проведення діагностичних і лікувальних процедур, порушується охоронний режим, не завжди виконуються призначення і розпорядження лікаря.

Вивчення скарг хворих і їхніх родичів, що надходять в органи охорони здоров'я й інші офіційні інстанції, показує, що в більшості випадків причинами скарг чи є істотні дефекти в медичному обслуговуванні хворого, чи грубі порушення медичними працівниками професійної етики. Якщо скарги необґрунтовані, варто розібратися в ситуації і за допомогою фактів довести неспроможність пред'явлених претензій.

В взаєминах між медичними, працівниками і батьками хворих дітей немає дріб'язків. Немаловажне значення має форма звертання фельдшера і медичної сестри до батьків. Зовсім неприпустимою формою є звертання «мамаша» чи «папаша». Чи фельдшер медсестра в чи стаціонарі поліклініці повинні звертатися до батьків по імені і по батькові, тим більше, що в історії хвороби дитини маються дані про батьків (прізвище, ім'я і по батькові).

Якщо фельдшер і сестра називають матір і батька дитини по імені і по батькові, то і батьки прагнуть також довідатися їхні імена і по батькові; це створює більш теплі взаємини між ними. При першій зустрічі фельдшер і сестра можуть називати батьків і на прізвище, наприклад «товариш Іванова», але ні в якому разі просто «Іванова», тому що подібна форма звертання також є фамільярної. Тим часом у дитячих стаціонарах і поліклініках нерідко можна чути: «Петрова! Несіть дитини на процедуру...» і т, д.

Деякі фельдшери і медичні сестри літнього віку дозволяють собі називати молодих матерів на «ти», виявляючи цим як би заступницьке відношення. Подібна вільність суперечить етиці взаємин.

Батьки і родичі хворої людини (дитини чи дорослого) нерідко розпитують медичну сестру про характер захворювання (діагнозі), лікуванні і передбачуваному прогнозі. Відповідати на такі питання може тільки чи лікар фельдшер, якщо він самостійно займається лікуванням хворого вдома чи в стаціонарі. Медичній сестрі варто ухилятися від подібних бесід з родичами хворого, тому що це виходить за рамки її обов'язків. Вона може розповісти близьким хворого про самопочуття, настрій, апетит, поводженні, бажаннях, проханнях. Медична сестра не має права інформувати батьків і родичів хворого про результати рентгенологічного, інструментального, лабораторного дослідження.

Фельдшер, що працює самостійно, інформує про стан хворого замість лікаря. Батьки хворої дитини звичайно хочуть знати ступінь небезпеки хвороби для здоров'я і життя їхньої дитини, просять роз'яснити, як діє на організм хворого ті чи інші ліки, та чи інша терапевтична процедура. Уникати відповідей на такі питання не випливає, тому що батько і мати — найближчі союзники