Холера азіатська

Холера азіатська (Холера — гостре кишкове захворювання з групи особливо небез-печних інфекцій, спричинюване вібріонами класичного типу або Ель-Тор. Епідеміологічно характеризує-ться розвитком окремих захворювань або епідемічних спалахів. У типових випадках характеризується своєрідною інтоксикацією, втратою організмом великої кількості електролітів і води, час-тими водянистими випорожненнями («рисовий відвар»), зневод-ненням, м'язовими судорогами, розладами серцево-судинних функцій з можливим розвитком колапсу.

Етіологія. Збудника хвороби (класичний холерний вібріон — відкрив у 1883 р. Р. Кох. Трохи пізніше від хворого на холеру було виділено вібріон Ель-Тор (V. Еl-Тоr), який також є збудником холерних захворювань. У чистій культурі ці вібріони мають на забарвлених препаратах вигляд коротко зігнутої палички, яка трохи нагадує кому. На одному кінці вібріона джгутик, внаслідок чого вібріон дуже рух-ливий.

Як класичні холерні вібріони (V. соmmа), так і вібріони Ель-Тор, поділяються на серотипи Огава й Інаба; крім того, у деяких азіатських вогнищах холери було виділено від хворих вібріони, що належать до серотипу Гікошима, який трапляється досить рідко.

Епідеміологія. З найдавніших часів холера була поширена на території сучасної Індії і Пакистану, які й тепер є найбільшими вогнищами світового поширення цієї хвороби.

Джерелами інфекції є хворі в гострій фазі захворювання, особи, що видужують, і вібріононосії. З випорожненнями і блювотними масами хворі на холеру виділяють величезну кіль-кість холерних вібріонів.

На Україні тепер немає захворювань на холеру, проте для того, щоб запобігти небезпеці занесення цієї інфекції з інших країн, треба суворо дотримуватись карантинних заходів.

Патогенез. Холерні вібріони проникають в організм людини через рот — разом із сирою водою, їжею, овочами і фруктами, забрудненими випорожненнями хворих або носіїв. У шлунку зараженої вібріонами людини під дією його кислого вмісту час-тина холерних вібріонів гине. Потім вібріони потрапляють у тон-кі кишки, де зберігаються протягом усього періоду хвороби. Наслідком цього є часті водянисті випорожнення і повторне блювання, з якими з організму хворого виводиться велика кількість електролітів (особливо натрію) і води. Тканини зневоднюються, виникає кис-неве голодування їх, метаболічний ацидоз, у різних групах м'язів розвиваються судороги, а шкіра втрачає свій тургор. Вна-слідок втрати великої кількості солей і води настає загусання крові, про що свідчать підвищена в'язкість її, збільшений вміст гемоглобіну й еритроцитів.

Клінічна картина. Тривалість інкубаційного періоду холери становить від 1 до 6 днів, частіш — 2—3 дні. Розрізняють такі клінічні форми холери: 1) гастроентеритичну, 2) ентеритичну, 3) алгідну.

Гастроентеритична форма холери починається, як правило, гостро і тільки в окремих хворих може спостерігатися протягом 4—6 годин продрому; характеризується значною сла-бістю, втратою апетиту, запамороченням. Однак частіш ця клі-нічна форма хвороби починається гостро, раптово. Найбільш ранніми симптомами є повторні позиви до випорожнень з виді-ленням рідких калових мас. Через 2—3 години випорожнення стають дедалі більш водянистими, а потім набувають вигляду «рисового відвару».

Температура тіла нормальна, трохи знижена або, рідше, мо-же підвищуватися до субфебрильної. Кінцівки холодні на дотик, можливий розвиток ціанозу губів, щік, кінчиків пальців.

Ентеритична форма холери характеризується помір-ною інтоксикацією, блювання немає. Перебіг цієї форми холери стертий, атиповий, а тому може й не розпізнаватися. Частість цієї форми становить близько 15% загальної кількості клінічне виражених випадків холери.

Алгідна форма хвороби характеризуєть-ся різким зневодненням організму, зниженням температури до субфебрильного рівня, вираженими порушеннями діяльності серцево-судинної системи і нирок. У цих випадках може розви-нутись гостра серцево-судинна недостатність (колапс). Хворий, у якого розвинулась алгідна форма (стадія) хвороби, перебуває в стані повної апатії, нерідко приголомшений, погано орієнтується в на-вколишній обстановці; внаслідок цього нерідко важко зібрати анамнез і з'ясувати скарги хворого. Температура тіла різко знижується.

Лікування. Всі хворі з діагнозом холери, а також особи з підозрою на цю хворобу обов'язково підлягають госпіталізації. Для цього в разі спалаху хвороби створюють інфекційні госпі-талі. Всю систему приймання й розміщення хворих на холеру слід будувати так, щоб забезпечити по можливості індивідуаль-ну госпіталізацію хворих, а якщо доводиться розміщувати їх у загальних палатах, слід добирати в кожну палату хворих, вра-ховуючи тяжкість перебігу і конкретну клінічну форму захворю-вання. Передбачається створення в холерному госпіталі ізоляторів, куди кладуть хворих з виявленими у них іншими кишко-вими інфекціями або в разі поєднання цих захворювань з хо-лерою.

Весь медичний і допоміжний персонал повинен залишати свій одяг і взуття у спеціальних приміщеннях (гардеробних кімна-тах), надівати піжами, спеціально виділені для цього туфлі чи тапочки, халати, шапочки, косинки, а також добре продезинфіко-вані рукавички. Після огляду хворого, після різних лікувальних маніпуляцій тощо рукавички треба зняти і занурити їх у 1 % розчин хлораміну.

Визначаючи об'єм розчину для введення хворому, враховують втрати рідини з випорожненнями, контролюють молекулярну масу плазми в лабораторії. Крім того, внаслідок небезпеки пе-редозування солей калію, що призводить до ознобу, підвищення температури, слід контролювати вміст калію у крові (на плазменому фотометрі), повторно записувати електрокардіограму, на якій у таких випадках виявляють подовження інтервалу Р—Q і дуже високий зубець Т. В разі появи ознак гіперкаліємії ріди-ну вводять у вену повільніше або переходять на краплинне вли-вання розчину «6—4», у якому немає солей калію (він складає-ться з 6 г хлориду натрію й 4 г гідрокарбонату натрію на 1 л розчину).

Введення у вену зазначених вище сольових розчинів сприяє досить швидкому відновленню водно-сольової рівноваги, усуває інтоксикацію, відновлює нормальну діяльність серцево-судинної системи і нирок, сприяє припиненню поносу й блювання. Проте ці розчини слід