Реакція як протидія організму тим змінам, що у нього вно-сить загартувальне подразнення холодом, може бути посилена двома шляхами: або сильними передуючими рухами, або розі-гріванням.

Залежно від температури тіла, реакція на охолодження може бути різноманітна, і вона тим інтенсивніша, чим теплі-шим було тіло до прикладання холодної води. На цій підставі перед загартувальною процедурою, яка забирає тепло, засто-совуємо іншу, що приносить тепло, - гарячий душ. "Всяке тіло повинно підходити до холодної води тільки будучи теплим", - так говорили засновники водолікування.

Таким чином, розігрівання тіла перед впливом холоду є найголовнішим чинником загартування. Успіх процедур , які загартовують, залежить від таких чинників:

1. Чим більше, у відомих межах, зниження температури під час загартувальної процедури, тим сильнішою є відповідна реакція організму.

2. Чим швидше і енергійніше забирається тепло, тим швид-ше відбувається повторне підняття температури. Довготрива-ле, поступове забирання тепла має, як наслідок, більш повільну і менш інтенсивну реакцію, ніж коротке охолодження водою низької температури.

3. Стан тілесної теплоти до охолодження впливає на відпо-відне підвищення температури організму. Попередньо розігрі-тий організм людини реагує сильніше, ніж холодний.

4. Поєднання холоду з механічним впливом посилює відпо-відну реакцію організму. Зайве охолодження викликає в організмі руйнівний стрес, який виявляється в лихоманковому стані і мерзлякуватості (у крайньому випадку - непритомність) після проведення загартувальних процедур.

5. Поведінка людини, яка загартовується, після забирання тепла впливає на швидкість появи реакції: пасивність її упов-ільнює, а рух посилює і прискорює.

6. Основна ознака правильності проведення загартуваль-ної процедури - одержання швидкої і досконалої відповідної реакції організму. Людина яка загартовується, позбавлена ри-зику і небажаних ускладнень.

7. Рекомендується починати будь-яке загартовування так, щоб виникали слабкі або середні відповідні реакції організму, які зміцнять організм, а не послаблять за принципом руйнівно-го стресу. Навіть П. Іванов починав своє загартування-тренування поступово й обережно, привчаючи організм до перене-сення все більш і більш жорсткого і сильного впливу холоду.

Психічна саморегуляція

Дуже складна в психологічному плані проблема - критич-на адекватна оцінка власних можливостей, схильностей і вчинків.

Адекватна самооцінка - один з основних компонентів свідо-мості - феномен, що виділяє людину з усього тваринного світу. Людина, маючи фізіологічну основу, спроможність до самосвідо-мості, формується і виховується соціальне і субсоціально (в сім'ї і суспільстві). Значення самооцінки для здоров'я людини вели-ке тому, що воно є вихідним елементом для формування емоцій, тобто співвідношення результатів власної діяльності з наслідка-ми реальної ситуації, а отже, з кількісними і якісними пара-метрами стресу і дистресу.

Неадекватна самооцінка можлива в полярно протилежних напрямках: у переоцінці і перевищенні своїх можливостей, що призводить, як правило, до досягнення мети і негативних емоцій, і навпаки - невіра в свої можливості - до самознищення, до так званої "закомплексованості" із тими ж наслідками шкідливого впливу на здоров'я.

На основі адекватної оцінки повинна формуватися й адек-ватна психологічна установка на досягнення реальних доступ-них цілей і як результат - формування позитивних емоцій, які сприяють зміцненню здоров'я.

Такою ланкою цього ланцюжка психологічних і валеологічних чинників є вибір інтересів, професії, видів діяльності, яка відповідає можливостям, нахилам та інтересам, те, що нази-вається - знайти себе, своє амплуа, своє місце в житті. Весь комплекс цих чинників, побудований на адекватній самооцінці, є головним компонентом психогігієни.

У реальному житті дія цих чинників дуже багатогранна. Ця дія стосується і рівня освіти, і ділової кар'єри, і професії, і претензій на партнера в дружбі та любові, і матеріальних за-питів, стилю життя та всіх інших сфер життя людини.

У біологічній і соціальній сферах життя людини потреба, як відомо, є ініціюючою ланкою її діяльності. Але підступність цього явища полягає в тому, що вона, ця потреба, безмежна, як обрій, - чим ближче до неї підходиш, тим далі вона відсувається й усе більше стає міражем. Потреби, за принципом позитивно-го зворотного зв'язку, чим більше задовольняються, тим більше вони наростають і розширюються. Незадоволені ж потреби - це негативні емоції, що спричиняють дистреси. Тому принцип по-вного задоволення потреб нереальний і неможливий, хоча до нього багато хто прагне.

Здоровий, розумний, самосвідомий і саморегульований спосіб життя можливий, але не стільки на шляху максималь-ного задоволення потреб, скільки на шляху самообмеження їхньої кількості, якості і рівня (раціональний аскетизм), тобто координація потреб і можливостей - це принцип співвідношен-ня функціональної напруги для досягнення адекватної мети і позитивних емоцій, які виникають і пов'язані із задоволенням потреб. У цьому ж напрямку слід розцінювати і вплив на здо-ров'я.

Вирішення цих проблем, розуміння необхідності беззупинного гармонійного вдосконалення відповідає динамічному ха-рактеру всіх сторін життя. Життя людини завжди супрово-джується певними реакціями на події, що відбуваються, вик-ликаючи певні емоції.

Емоції - одна з найважливіших сторін психічних процесів, які характеризують переживання людиною дійсності, ставлен-ня її до навколишнього світу і до самої себе. Вони мають велике значення в регулюванні психічних та соматичних процесів. Треба сказати, що емоції і почуття людини є дужетонким інди-катором, мотиватором поведінки, який вказує на ступінь ко-рисності події для життєдіяльності чи для взаємовідносин осо-би і суспільства.

Медична сестра повинна розуміти, що різноманітні форми ставлення людини до сприйнятого розміщуються між полюса-ми приємного і неприємного, тому без емоцій неможлива вища нервова діяльність. За рівнем емоційної діяльності виявляють-ся особливості особистості в цілому, її вищі потреби. Фізіологі-чна роль емоцій у життєдіяльності організму дуже велика. Вони беруть участь у підготов: ,І організму до тієї чи іншої діяльності.

Первинні емоційні реакції збуджують діяльність підшкірних судинно-вегетативних і ендокринних