Самопізнання - метод самовивчення фізичних і психічних особливостей людини, за аналізом яких вона пізнає і критично оцінює свої істинні фізичні і духовні можливості. Оцінка цих можливостей проводиться шляхом порівняння даних власної оцінки з відповідними модельними показниками.

Самопорівняння — різновид самопізнання, який базується на порівнянні власних фізичних, моральних і інтелектуальних властивостей з такими у людини - взірця.

Самозобов'язання — форма самовиховання, заснована на формуванні певних моральних вимог до власної особистості шляхом порівняння їх з ідеальним взірцем.

Самовправи - один із методів формування стабільних норм і правил поведінки, який ґрунтується на систематичному вико-нанні цілеспрямованих дій і вправ з метою закріплення кон-кретних навичок і рис характеру.

Самонавіювання — метод, який базується на формуванні у свідомості людини ідеальних образів, уявлень, бажань, відчуттів за допомогою власних думок і слів. Ефективність самонавію-вання залежить від здатності людини концентрувати свою свідо-мість на предметі навіювання.

Самопримушування і самонаказ — форми самовиховання, які базуються на вольовому впливі людини на власний організм за допомогою слова з метою подолання очікуваних труднощів і перешкод.

Самозвіт - критичне самозвітування особистості у формі щоденникового запису або усної мови про свої вчинки і дії. Самозвіт тісно пов'язаний із самоаналізом, тобто з формою са-мокритичної оцінки особистості при здійсненні певних вчинків або дій.

Самоконтроль - визначається як форма самообліку і влас-ної оцінки результатів психічного самовиховання з наступною корекцією дій і поведінки особистості. Самоконтроль є вихід-ною основою вдосконалення фізичних і моральних якостей осо-бистості.

Самозаохочення і самопокарання — форми позитивного психоемоційного сприймання дій і вчинків корисного призна-чення і усвідомлене засудження вчинків і дій негативного ха-рактеру.

Неабияке значення у структурі засобів психічної саморе-гуляції має боротьба із стресом.

З метою оцінки психологічного стану людини в стресових ситуаціях, а також індивідуальної реакції на стрес чи дистрес використовують різноманітні тести, які базуються на бальній оцінці реакції організму на стресові подразники.

Найважливішою регуляторною системою адаптації органі-зму до негативних стресових реакцій (дистресу) вважається така, яка спрямована на усунення або, принаймні, на зменшення почуття тривоги, розпачу, відчаю, страху в період очікуван-ня або дії подразника, здатного викликати дистресову реак-цію. Такою системою є психологічний захист організму.

Психологічний захист - це така форма психічної реакції на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища, яка спря-мована проти їх патологічного впливу на організм людини.

Ефективність психологічного захисту від дистресу визна-чається різноманітними фізіологічними механізмами, серед яких важливу роль відіграють, крім надниркового апарату, кора го-ловного мозку, гіпофіз, вегетативна нервова система. Існують і інші методи психологічного впливу на захист від дистресу -витіснення, проекція та ідентифікація.

Витіснення - форма протидії стресові, яка базується на неприйнятті й усуненні із свідомості неприємної згадки, пере-живання про подію, яка вже відбулась, але очікується в анало-гічному відтворенні. Конкретні форми такого захисту - ухи-лення від неприємних розмов, згадок про саму подію або схожі чи близькі за змістом ситуації, які можуть викликати аналогічні почуття.

Проекція - різновид психологічного захисту, дія якого ба-зується на неусвідомленому наділенні фізичними і духовними рисами однієї людини іншій.

Ідентифікація - метод психологічного захисту, який ба-зується на ототожненні фізичних і духовних можливостей однієї особи з іншою, яка є еталоном — взірцем поведінки, фізичної і духовної досконалості.

З метою тренування і підвищення активності механізмів психологічного захисту від дистресу застосовують методику психологічного впливу на організм у формі аутогенного трену-вання.

Аутогенне тренування (аутотренінг) - концентрована фор-ма психічної саморегуляції з одночасним застосуванням само-розслаблення і самонавіювання. Ця система передбачає засто-сування спеціальних прийомів м'язової релаксації (розслаблення м'язів), психічного спокою одночасно з самонавіюванням. Аутот-ренінг спрямований, насамперед, на регуляцію психічної ак-тивності людини, мобілізацію її соматичних і духовних резервів, інтенсифікацію пізнавальних процесів - пам'яті, зосередженості, уваги, швидкості психічних реакцій, рівня самооцінки.

Застосовують індивідуальний та груповий аутотренінг. Останній ефективніший завдяки масовості охоплення, а також залученню механізмів взаємоіндукції і психогенного впливу одних людей на інших. Необхідно, однак, враховувати, що не-гативне ставлення до аутотренінгу бодай одного із членів групи суттєво знижує ефективність методу.

Використовують різні види і форми аутотренінгу. Часто застосовують проведення процедури у трьох послідовних по-ложеннях.

Перше - сидячи. Приймається вільне положення тіла: пацієнт сидить на стільці з трохи нахиленою вперед головою. Передпліччя кладуть вільно на стегнах, а кисті розслаблюють і вільно опускають.

Друге положення ("пасивне") передбачає зручне розміщення людини у м'якому кріслі. Потилиця і поперек повинні зручно спиратися на спинку крісла, а руки у розслабленому стані роз-міщуються на підлокітниках.

Третє положення — лежачи горілиць на ліжку або дивані з вільно простягнутими вздовж тулуба руками.

Після прийняття одного з положень тіла слід заплющити очі і вольовим впливом намагатися максимально розслабити спочатку м'язи обличчя, потім язика і нижньої щелепи. Після цього проводять дихальну розминку, яка полягає у дво-трихвилинному диханні животом з частотою 14-16 дихальних рухів за 1 хвилину. Після цього етапу переходять до основних вправ аутотренінгу: » а) загальне заспокоєння;

б) досягнення загальної м'язової релаксації;

в) виклик відчуття тепла в кінцівках;

г) виклик відчуття тепла в ділянці сонячного сплетіння;

г) оволодіння регуляцією частоти ; ритму дихання;

д) оволодіння регуляцією частоти і ритму серцевих скоро-чень;

є) мобілізуючі вправи;

ж) загальне зміцнення емоційно-вольової сфери.

На заключному етапі