Висновок

Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону життя і здоров’я. Цей постулат знайшов своє відображення в Конституції України. Зокрема, стаття 49 гарантує кожному громадянину право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, ст. 50 – право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, ст. 46 – право на соціальний захист, ст. 48 – право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї.

Крім Конституції України правовою основою системи охорони здоров’я є: Основи Законодавства України про охорону здоров’я (1992), Закони України: “Про охорону навколишнього середовища” (1991), “Про пенсійне забезпечення” (1991), “Про охорону праці” (1992), “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (1992),’’Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення’’ (1994) і інші законні джерела, а також, розроблені на їх основі підзаконні нормативні документи (відповідні постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства охорони здоров’я та інших відомств, територіальних органів охорони здоров’я тощо).

Тобто система охорони здоров’я повинна здійснювати заходи по збереженню і зміцненню здоров’я здорової особи через регулювання всього комплексу чинників, що впливають на здоров’я населення а система медичної допомоги – забезпечувати спеціальні профілактичні заходи та відновлення здоров’я хворої людини через вплив переважно на медико – організаційні чинники.

Поняття «охорона здоров’я» і «медико-санітарної допомоги».

Слід зазначити, що поняття ‘’охорона здоров’я’’ і ‘’медико санітарна допомога ’’ не є тотожними:

охорона здоров’я – система заходів (державних, громадських, медичних та індивідуальних), спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, отриманої працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічна можливій індивідуальній тривалості життя;

медико_санітарна допомога – комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров’я, підвищенню санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню діагностику, особам з гострими і хронічними захворюваннями та реабілітації хворих та інвалідів.

Основні принципи охорони здоров’я.

визначення охорони здоров’я приоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпеченням пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

Вступ

Кожна людина має природне, невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава .відповідальні перед сучасним і майбутнім поколінням за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Охорона здоров’я в Україні.

Центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є МОЗ України. Міністерство реалізує державну політику в галузі охорони здоров’я, координує діяльність національної служби охорони здоров’я по збереженню і зміцненню здоров’я громадян на основі профілактики захворювань і формування здорового способу життя та організації висококваліфікованої медичної допомоги населенню.

Основні завдання МОЗ:

1. Розробка приоритетних напрямів діяльності національної служби охорони здоров’я, забезпечення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населенню закладами охорони здоров’я усіх форм власності.

2. Забезпечення і надання державними закладами державної охорони здоров’я загально доступної переважно безплатної висококваліфікованої медичної допомоги населенню.

3. Сертифікація рівня медичних послуг, що надаються населенню закладами охорони здоров’я різних форм власності.

4. Охорона материнства і дитинства.

5. Розробка і координація заходів, щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.

6. Здійснення медичного контролю і видача дозволів вільного застосування ліків і методик, організація промислового випуску або закупівлі медикаментів і їх постачання населенню та закладам охорони здоров’я. 7.Розвиток пріоритетних напрямів, наукових досліджень у галузі медицини.

8. Організація підготовки медичних і фармацевтичних працівників, вдосконаленню їх знань і практичних навичок.

МОЗ очолює міністр і його заступники. Міністр охорони здоров'я несе персональну відповідальність за виконання покладених на міністерство завдань а також встановлює ступінь відповідальності заступників міністра, керівників підрозділів міністерства.

Для погодження вирішення питань, що належать до повноважень МОЗ, обговорення найважливіших напрямів діяльності і розвитку галузі у Міністерстві створюється колегія, яку очолює сам міністр. З метою проведення науково-медичної роботи, щодо розвитку медичної науки, експертизи наукових програм, співробітництва з академії наук та науковими установами інших країн у МОЗ створюється вчена медична рада.

Комітети утворюються для встановлення гігієнічних регламентів і реєстрацій хімічних речовин, впровадження в практику нових виробів медичної техніки і лікувальних засобів, а також імунобіологічних препаратів. МОЗ є юридичною особою, має рахунки в банках, має самостійний баланс.

План

1. Вступ.

2. Охорона здоров’я в Україні.

3. Основні завдання МОЗ.

4. Поняття «охорона здоров’я» і « медико-санітарна допомога».

5. Основні принципи охорони здоров’я.

6. Галузі охорони здоров’я.

7. Органи охорони здоров’я.

8. Заклади охорони здоров’я.

9. Номенклатура закладів охорони здоров’я.

10. Лікувальна профілактична допомога.

Список використаної літератури.

рівність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я;

відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги ,поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров’я;

випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний ,економічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання