Лікарські речовини - похідні ароматичних амінів.

Найпростішим аміном ароматичного ряду є анілін, який має здатність знижувати температуру тіла, але внаслідок своєї токсичності в медичній практиці не застосовується.

Як жарознижуючий засіб застосовувався ацетанілід (антифебрин). Він менш токсичний, але при тривалому застосуванні також спричиняє отруєння.

ацетанілід

Установлено, що анілін, який утворюється в результаті гідролізу ацетаніліду, окиснюється в організмі до п-амінофенолу. Таке окиснення можна розглядати як захисну реакцію, оскільки п-амінофенол менш ток-сичний і порівняно легко виводиться з організму. У результаті вивчення фармакологічної дії похідних л-амінофенолу було синтезовано малоток-сичні лікарські засоби парацетамол і фенацетин.

Теоретична частина

1. Фенол (син. карболова кислота, (Phenolum,Acidum carbolicum), рос. фенол; лат. Phenolum purum.

ОН

С6Н5ОН М.м. 94,11

Головним джерелом добування фенолу є кам'яновугільна смола. Фракцію смоли, що кипіть між 170 і 2100 С, екстрагують лугом, внаслідок чого феноли переходять у водну фазу в вигляді фенолятів, а вуглеводні залишаються нерозчинними. Водний розчин кип'ятять з вапном для від-ділення смол, які потім відфільтровуються. Утворені феноляти розкладають вуглекислим газом або сірчаною кислотою, а феноли, що виділились, піддають фракційній перегонці і збирають фрак-цію, що кипить при температурі 180—2000С. Часто додатково очищають препарат хромовою су-мішшю.

Для добування синтетичного фенолу в промисловості з бензолу його сульфують або хлорують, після чого омилюють добуті продукти С6Н5О3Н або С6Н5Сl.

Добувають фенол у великій кількості за такою схемою:

С6Н6 + СН2 = СН – СН3 > С6Н5 – СН(СН3)2,

С6Н5 - СН(СН3)2 + О2 > С6Н5С(ООН)(СН3)2,

С6Н5С(ООН)(СН3)2>С6Н5ОН + (СН3)2СО.

Зазначений метод, розроблений П.Г.Сеогеєвим, Р.Ю.Удрисом, Б.Д.Кружаловим, полягає в алкілуванні бензолу пропіленовою фракцією крекінгу нафти. Добутий ізопропілбензол оксидують киснем повітря при наявності каталізаторів до гідро пероксиду, який при взаємодії з сірчаною кислотою переходить у фенол та ацетон.

Фенол — безбарвні або блідо-рожеві тонкі довгі голкоподібні кристали або безбарвна кристалічна маса, яка на повітрі поступово рожевіє. Запах препарату специфічний. Температура плавлення 42,30С, кипіння — 185,00 С. Розчинний в 11,4 ч. води (за ДФ X — в 20 ч.), дуже легко розчинний в спирті (0,12 ч.), 0,48 ч. хлорофор-му, 0,14 ч. ефіру, 0,32 ч. гліцерину і 0,14 ч. ацетону. Реакція водного розчину слабокисла.

При добавлянні невеликої кількості води до кристалічного фенолу він переходить у ріди-ну внаслідок утворення гідрату С6Н5ОН·Н2О, що плавиться при 16° С. При дальшому добавлянні води утворюється розчин води в фенолі (Рhеnоlum Ііquеfасtum, Асігdum сагbоlіcum liquefactum). Насичений розчин води в фенолі складається приблизно з 3 ч. С6Н5ОН і 1 ч. Н2О. При дальшому поступовому добавлянні води утворюються дві фази, що не зміщуються (розчин Н2О в С6Н5ОН і розчин С6Н5ОН в Н2О). (ДФУ).

Ідентифікація:

1. Індофенолова реакція. Фенол розчиняють у розчині амоніаку кон-центрованого і додають розчин нагрію гіпохлориту концентрованого -з'являється блакитне забарвлення, що згодом стає інтенсивнішим, внаслідок утворення індофенолу Н2NС6Н4N=С6Н4=О. Цю реакцію можна значно прискорити добавлянням оксидаторів, наприклад, хлорного вапна.

2. Розчин фенолу дає з нейтральним розчином феруму (Ш) хлориду фіолетове забарвлення, характерне для утворених сполук С6Н5ОFеСl2, (С6Н5О)2FеСІ і (С6Н5О)зFе, що зникає при додаванні 2-пропанолу {реакція на фенольний гідроксил):

3. З бромною водою утворює осад блідо-жовтого кольору трибромфенолу (реакція на бензольне ядро):

4. Не фармакопейна реакція – реакція азосполучення. Лужний розчин фенолу утворює із солчми діафонію забарвлені у вишнево-червоний або оранжево-червоний колір азобарвники.

Кількісне визначення полягає у бромуванні фенолу відомою кількістю 0,1 н. розчину КВгО3 при наявності броміду калію та сірчаної кислоти:

KBrO2 + 5KBr + 3H2SO4 > 3Br2 + 3K2SO4 + 3H2O

КВгО3, реагує в кислому середовищі з бромідом калію, виділяючи вільний бром, який бромує фенол до симетричного трибромфенолу (випадає у вигляді білого осаду). Надлишок брому визначають йодометрично: добавляють хлороформ і йодид калію та титрують йод, що виділився, 0,1 н. розчином тіосульфату натрію при наявності крохмалю:

Вr2 + 2КІ >І2 + 2КВг,

I2 + 2Na2S2O3 > 2NaI + Na2S4O6.

Паралельно проводять контрольний дослід.

3—5%-ні розчини фенолу застосовують для дезінфекції лікарських інструментів, білиз-ни та предметів домашнього вжитку. Для дезинфекції та дезінсекції часто застосовують розчини з милом, суміші з керосином, скипидаром тощо. При запаленнях середнього вуха та захворюваннях шкіри застосовують спиртові або гліцеринові розчини фенолу. Орально фенол вживають дуже рідко як дезинфекційний засіб у максимальній разовій дозі — 0,1 г.

Розчини фенолу володіють сильною бактерицидною активністю відносно вегетативних форм мікроорганізмів; на спори впливають слабо.

Застосовують у вигляді 3 % або 5 % розчину для дезинфекції предметів домашнього і лікарняного побуту, інструментів, білизни, виділень і т.п. Для дезинфекції приміщень застосовують мильно-карболовий розчин. Фенол використовують також в цілях дезинсекції; застосовують фенольно-керасинові, фенольно-скипидарні та інші суміші.

У фармацевтичній практиці використовують фенол (0, 5 - 0, 1 %) для консервації лікарських речовин, сироваток, свічок і ін.

В медичній практиці фенол призначають іноді при деяких шкірних захворюваннях і при запальних захворюваннях середнього вуха.

Фенол діє на шкіру і слизисті оболонки як подразнюючий і припікаючий засіб, легко всмоктується через шкіру і у великих дозах може викликати токсичні явища (запаморочення, загальна слабкість, розлади дихання, колапс). Фенол не слід тому застосовувати при поширених ураженнях шкіри і слизових оболонок.

При використанні фенолу слід враховувати, що він легко адсорбується харчовими продуктами.

Фенол чистий рідкий (Phenolum purum liquefactum, Acidum carbolicum liquefactum)