АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ

Анестезіологія (від гр. an — запе-речення, відсутність + aistesis — відчуття + logos — слово, наука) — наука, яка вивчає способи усунення відчуттів. Це наука про знеболюван-ня та інші методи захисту організму від надмірних подразнень, зумовле-них хірургічним втручанням. Захист організму від хірургічної травми по-винен починатися ще до операції, продовжуватися під час її виконання і в ранній післяопераційний період. Запобігання небажаному впливу хірур-гічної агресії може бути досягнуто за допомогою методів місцевої або за-гальної анестезії.

Місцева анестезія (місцеве знеболювання) — це знеболювання певних ділянок тіла за повного збере-ження притоми.

Загальна анестезія, або наркоз (від гр. іпагсао —ціпеніти), — це штучно зумовлене оборотне по-рушення функції центральної нерво-вої системи, яке супроводжується виключенням притоми, зниженням різноманітних видів чутливості, при-гніченням рефлекторної активності. Глибокий наркоз, як правило, супро-воджується також розслабленням м'язів, блокадою нейровегетативних та нейроендокринних реакцій, вираже-ним пригніченням життєво важливих функцій організму. Сучасна анестезі-ологічна допомога дає можливість цілеспрямовано впливати на певні лан-ки нервової системи без вираженого негативного впливу на організм. Зав-дання анестезіологічного забезпечення оперативного втручання: усунення не-гативних емоцій, больових відчуттів, м'язової напруги, патологічних нейро-ендокринних та нейровегетативних ре-акцій, регуляція основних життєво важливих функцій під час операції та в ранній післяопераційний період.

Перше завдання анестезіологічно-го забезпечення — зменшення психіч-ної травми і негативних емоцій — може бути досягнуто за допомогою загаль-них засобів для наркозу та транквілі-заторів. Вимкнення больової чутли-вості (аналгезія) досягається за допо-могою місцевих та загальних анесте-тичних засобів, наркотичних і ненар-котичних аналгетиків.

Блокада небажаних нейровегетатив-них та нейроендокринних реакцій може бути здійснена не тільки загальними анестетичними засобами, але й фарма-кологічними препаратами вузькоспря-мованої дії. З цією метою найчастіше використовують антихолінергічні (хо-лінолітичні) та антиадренергічні (адре-нолітичні) засоби. З їхньою допомогою вдається зменшити негативний вплив не тільки операційної травми, але й дея-ких чинників наркозу, запобігти надмірній активізації та подальшому виснаженню нейровегетативних та ней-роендокринних механізмів.

Пригнічення захисних рухових ре-акцій та запобігання підвищенню то-нусу м'язів у відповідь на больове по-дразнення досягаються за допомогою засобів для наркозу та м'язових релак-сантів (міорелаксантів). Останні, бло-куючи передавання нервових імпульсів у нервово-м'язовому синапсі, спри-чинюють оборотний параліч попереч-но посмугованої скелетної м'язової тканини. Це дає змогу розслабити м'язи (міоплегія) за поверхневого рівня наркозу, коли ще не прояв-ляється його токсичний вплив на організм. Оскільки м'язові релаксан-ти паралізують поперечно посмуговані м'язи, в тому числі й дихальні, під час їх застосування треба вдаватися до методів штучної вентиляції легенів.

Штучна вентиляція легенів (ШВЛ) дала можливість усунути один із ос-новних недоліків дії загальних анес-тетичних засобів — пригнічення зов-нішнього дихання.

Важливим завданням анестезіологіч-ного забезпечення операції є також підгримування адекватного кровообігу. Прикладом цілеспрямованої регуляції судинного тонусу є штучна гіпотензія.

Тільки адекватна корекція водно-електролітного, білкового та інших видів обміну може забезпечити спри-ятливий перебіг післяопераційного періоду.

Таким чином, сучасна анестезія має у своєму розпорядженні великий арсенал методів та засобів для підтри-мання адекватного знеболювання і регуляції основних життєвих функцій організму під час операції та в перші години після неї.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ

Перші відомості про знеболюван-ня під час операцій, болісних ліку-вальних маніпуляцій (за допомогою вина, кореня мандрагори, опію, індійських конопель та дурману) ви-явлено в "Папірусі Еберса" (3—2 тис. років до н. е.). Пізніше ці засоби ста-ли використовувати в Єгипті, Китаї, Греції, Римі. Гіппократ (459—377 p. до н. е.) зазначав, що «послабити біль є праця божественна».

У Асірії під час проведення корот-кочасних операцій хворим стискали судини шиї, спричинюючи цим не-притомність (непритомний стан). Ба-гато із цих засобів застосовувалися і у Київській Русі.

Спроби досягти знеболювання на певних ділянках тіла також здійсню-валися ще у стародавні часи. Спочат-ку з цією метою перетискували суди-ни кінцівки, пізніше почали викори-стовувати холод. Про ці методи зга-дував Абу алі Ібн-Сіна (980—1037). Перелічені методи знеболювання були малоефективні чи небезпечні для жит-тя хворого.

У XIX ст. відкриттям наркотичних властивостей низки хімічних препаратів розпочалася нова ера в розвитку зне-болювання. У 1200 p. P. Люлліус винайшов ефір. Уперше в клініці за-стосував його В. Лонг. У січні 1842 p. він під наркозом ефіром екстрагував у хворої зуб, а у березні видалив пух-лину, що локалізувалася в ділянці потилиці. Проте вийшла друком ця публікація тільки у 1852 p. Через це піонером наркозу ефіром вважають Г. Мортона, який у жовтні 1846 p. привселюдно застосував наркоз ефі-ром (за допомогою сконструйовано-го апарата) під час видалення пухли-ни підщелепної ділянки. Звістка про успішне застосування ефіру облетіла весь світ. Уже в лютому 1847р. у Росії застосували його Ф.І. Іноземцев, M.I. Пирогов, Г.А. Ванцетгі, В.А Ка-раваєв. ^

Майже одночасно було відкрито дію закису азоту (звеселяючого газу). У грудні 1844 p. зубний лікар Г. Уелс випробував його дію на собі під час видалення хворого зуба.

Наркоз закисом азоту в поєднанні з киснем і досі є одним із найпоши-реніших видів загальної анестезії.

У листопаді 1847 p. гінеколог Д. Сімптон повідомив про успішне за-стосування для знеболювання хлоро-форму. Через 20 діб його використав M.I. Пирогова 1-му військово-сухо-путному госпіталі в Петербурзі. Однак велика частота ускладнень та висока летальність у разі використан-ня хлороформу змусили в подальшо-му відмовитися від нього.

У 1911 p. Легман використав для наркозу в експерименті трихлорети-лен. Уперше в клініці для знеболю-вання під час операцій його застосу-вав Е. Фішер.

У 1934 p. Уолтерс застосував для знеболювання у клінічній практиці циклопропан. Обидва ці препарати не знайшли застосування. У 1945 p. В Англії Саклінг синтезував флюотан (фторотан).

Сьогодні фторотан є одним з най-поширеніших