війну під час лікування поранених з вогнепальними ранами. Через наявність великої кількості травмованих, змертвілих тка-нин та значну мікробну контамінацію (забруднення) рани ускладнювались тяжкою інфекцією. У Франції Карель-Дакен, а в Росії К.М. Сапежко такі рани рекомендували промивати розчи-ном хлорного вапна, що засвідчило значну роль хімічної антисептики в профілактиці та лікуванні ранової інфекції. Відтоді ці обидва засоби бо-ротьби з інфекцією склали єдиний ком-плекс, єдину систему боротьби з ін-фекцією, яка зараз відома як асептич-ний метод, t лише з дидактичних міркувань ми розрізняємо антисепти-ку та асептику. За XX ст. ці методи збагатились і розвинулись за рахунок місцевих механічних втручань на ранах (хірургічна обробка рани), появи різ-номанітних нових фізичних і хімічних засобів, а також біологічних препа-ратів, технічних та організаційних за-ходів. Вони й складають одну з голов-них підвалин хірургії.
Антисептика (лат. anti — проти, sepsis — гнити) — одна із складових частин єдиного асептичного методу, який забезпечує сьогодні профілакти-ку ранової інфекції під час проведення хірургічних операцій та досліджень. Антисептика — комплекс засобів та за-ходів, спрямованих на знищення мікробів у рані, тканинах і порожни-нах, що її оточують.
Сучасна антисептика і якісно, і кількісно відрізняється від первинної антисептики Д. Лістера, хоча мета у них одна — знищити патогенних мік-робів, які потрапили в рану і на тка-нини, що оточують її. Антисептика Д. Лістера мала в своєму арсеналі лише один протимікробний засіб — обмежене коло хімічних речовин, се-ред яких найбільш уживаним проти збудників гнильних процесів була кар-болова кислота. Сучасна антисепти-ка, передусім, володіє значно шир-шим колом засобів. Поряд із хімічни-ми антисептиками вона користується механічними, фізичними, біологіч-ними засобами, більше того, вона віддає пріоритет у профілактиці та лікуванні ранової інфекції не хіміч-ним, а механічним засобам або їх поєднанню.
Другою відмінною рисою сьогод-нішньої антисептики є її біологічна прийнятність і спрямування. Засоби повинні мати не тільки протимікроб-ну активність, бактерицидний чи бак-теріостатичний вплив, але бути насам-перед нешкідливими для живих тка-нин, організму. Зараз добре відомо, що головним чинником у протидії збудникам інфекції є живі тканини, їх нормальний фізіологічний стан, тому біологічна нейтральність антисеп-тичних засобів, а в ідеалі — стимулю-вання захисних властивостей живих тканин, є визначальною рисою су-часної антисептики. Як засвідчив істо-ричний досвід, антисептика Д. Лісте-ра тому й проіснувала недовго, що головний її засіб — карболова кисло-та — не стільки згубно діяла на мікро-флору, як на живі тканини, спричи-нюючи їх некроз.
Хімічна антисептика. Під хіміч-ною антисептикою розуміють застосу-вання хімічних речовин для профілак-тики інфекції та боротьби з нею. Але не всі хімічні речовини, які застосо-вуються для боротьби зі збудниками інфекції, можна називати антисепти-ками. Під останніми треба розуміти лише ті речовини та засоби, які ви-користовуються для знезараження поверхні людського тіла та відкритих, що сполучаються із зовнішнім сере-довищем, гнійних порожнин.
Хімічні речовини та сполуки, які використовуються для знезараження, дуже різноманітні за своїм складом та механізмом дії на мікрофлору. Про-тимікробна дія їх може полягати у де-гідратації, набряку чи лізису мікроб-них клітин; порушенні їх дихання, синтезу ними білків, ДНК, РНК, ліпопротеїдів мембран та в інших ефектах, завдяки яким гинуть мікро-би або пригнічується їх життєді-яльність.
Хімічні засоби використовують у вигляді розчинів, лініментів, мазей та порошків, дуже рідко — паличок чи-стої речовини (per se), до яких нале-жить паличка нітрату срібла («пекель-ний камінь»). Застосовують хімічні антисептики у вигляді зрошення ран (у тому числі й перманентне проми-вання їх), пов'язок, аплікацій. Зне-заражують також шляхом занурення в їх розчини органів: кисті, стопи, ста-тевого члена, сідниці, що мають рану чи виразку, присипання порошками антисептиків ран та виразок (всі ці форми складають поверхневу антисеп-тику). Уведення розчинів антисеп-тиків через природні чи штучні (фісту-ли) отвори в порожнини органів (се-човий міхур, матка тощо) чи ткани-ни становлять другу форму антисеп-тики — внутрішньопорожнинну.
За призначенням антисептики діляться на засоби для обробки рук хірурга перед операцією і операційного поля та на засоби для безпосередньо-го зрошення, просочування перев'яз-ного матеріалу, промивання, аплі-кацій, ванночок, впливу на рани (контаміновані та інфіковані), вираз-ки, опікові поверхні, порожнини.
З численних груп хімічних сполук найчастіше застосовують як антисеп-тики галоїди та галоїдмісткі засоби, окислювачі, органічні кислоти, барв-ники, спирти, деякі солі важких ме-талів, нітрофурани, похідні 8-окси-хіноліну, етоній, сульфаніламіди, фітонциди та антибіотики.
Окислювачі. Найпоширеніші з них перекис водню та калію перман-ганат. Перекис водню (1—3 % розчин) застосовують для промивання гнійних ран та порожнин. Хоч він слабкий ан-тисептик, але як донатор, джерело ато-марного кисню знаходить широке зас-тосування при лікуванні хворих з анае-робною інфекцією.
Кислоти та основи мають мале застосування та переважно слабкі антисептичні якості. Застосовуються борна кислота (2—3 % розчин) — у разі ускладнення ран синьогнійною паличкою, надоцтова кислота (дозок-сон-1) — для підготовки операційно-го поля та рук хірургів та метанова (мурашина) кислота в суміші з пере-кисом водню (рецепт С-4) — для мит-тя рук хірургів (1,5 хв). Потім після висушування рук їх оброблюють 95 % спиртом етиловим З хв.
З основ раніше широко викорис-товувався 0,5 % розчин аміаку — для обробки рук хірургів за способом Спа-сокукоцького — Кочергіна. Зараз цей спосіб майже не використовується, бо з'явилися простіші й ефективніші.
У останнє десятиріччя набули ши-рокої популярності в клініці похідні налідиксової кислоти, так звані квінолони, зокрема ципрофлокса-цин. Вони мають високу антимік-робну активність, особливо щодо грамнегативної патогенної мікро-флори (Escherichia coli, Pseudomonas та ін.). Але препарати цієї групи ви-користовують переважно як хіміотера-певтичні засоби (ентерально та парен-теральне).
Солі важких металів. За-стосовуються як антисептики солі срібла, міді сульфат, цинку
