"ляпісний олівець"; 1—3 % розчин про-тарголу (містить 7,8—8,3 % срібла); 0,2— 1 % розчин коларголу. Ними промива-ють сечовий міхур, гнійні рани та ви-разки. Для профілактики бленореї по 1 краплі 2 % розчину нітрату срібла за-капують у кон'юнктивальний мішок. У останні роки широко застосовують мазі сульфазину срібла (частіше 1 %) для

лікування опіків, ран, виразок. З інших препаратів цієї групи для лікування гнійних ран і виразок, що супроводжу-ються дерматитом, частіше застосовують ксероформ, дерматол (похідні нітрату вісмуту) та пасти й мазі цинку сульфату.

Нітрофурани. Антисептики нітрофуранової групи фурацилін (1:5000-1:2500) та фурагін (1:13 000) застосовують для лікування місцевих інфекційних процесів (гнійних ран, опіків, виразок) шляхом змочування ними перев'язного матеріалу, а також промивання ран та порожнин. Пре-парати малотоксичні і мають широкий спектр антимікробної дії.

Інші препарати нітрофуранового ряду, зокрема фурадонін, фуразолі-дон тощо, вводять ентерально при інфекціях сечових шляхів та травного каналу.

Похідні 8-оксихіноліну, зокрема хінозол, призначають у формі водних розчинів (1:1000,1:2000) та мазей (5—10 %) для лікування гнійних ран, промивання їх та аплікацій.

Водний розчин (0,5 %) етонію та 1—2 % мазі, до складу яких він вхо-дить, використовують для лікування інфекційних процесів на шкірі і сли-зових оболонках ротової порожнини та кон'юнктиви, а також опікових ран.

Детергенти. Застосовуються різні препарати (дегмін, рокал тощо) для обробки рук хірурга і операційно-го поля, а також дезінфекції інстру-ментів (рокал). В останні роки сфе-ра їх використання різко звузилась.

Сульфаніламіди. Активні щодо збудників гнійної інфекції пре-парати цієї групи, зокрема стрепто-цид, етазол, сульфацил-натрію, суль-фапіридазин-натрію, застосовують у формі лініментів, мазей, присипок та розчинів для лікування гнійних ран та запобігання нагноєнню свіжих ран, санації кон'юнктиви.

Найбільш ефективними препарата-ми цієї групи є 5 % сульфамілон (ма-феніду ацетат) та мазі, що містять сульфадіазин срібла, — фламазин (1 %) та дермазин. Сульфаніламідні препарати поділяються залежно від швидкості виведення з організму (пе-ріоду збереження в організмі у мак-симальній концентрації) на корот-коживучі, середньої тривалості дії та довготривалої і надтривалої. Засто-совують їх переважно як хіміотера-певтичні засоби. Серед них найбільш відомі: фталазол (короткочасна дія);

сульфаметаксазол та триметаприм (середньої тривалості) і особливо комбінація їх — бактрим чи бісептол (вони діють швидко і широко вико-ристовуються для лікування інфекції легень, нирок тощо); сульфадиметок-син, сульфапіридазин-натрію, суль-фален тощо (тривалої і надтривалої дії, максимальна концентрація їх збе-рігається протягом 2—10 діб), що знайшли широке застосування при інфекціях легень, кишечнику тощо.

Антибіотики. Велика група біологічних антимікробних препара-тів використовується переважно для хіміотерапії. Але деякі з них зна-ходять і топічне застосування, пере-важно в формі лініментів (1—10 %) та мазей (5—10 %); головним чином на водорозчинній основі (левоміце-тин, поліміксин, еритроміцин тощо), рідше — розчинів (мікроцид, грамі-цидин тощо) для лікування гнійних ран, опіків, виразок.

Поряд із зовнішнім застосуван-ням антибіотики використовують та-кож для інфільтрації тканин навколо ділянки запалення (антибіотикова бло-када), введення у порожнини абсцесів після відсмоктування з них гною та уражені інфекцією плевру, очеревину, суглоби, спинномозковий канал та ін.

Для лікування ран, опіків, вира-зок застосовують також деякі фер-менти (лізоцим, протеази тощо), а також фітонциди — продуценти різ-них рослин (звіробою звичайного, нагідок лікарських, евкаліпту тощо), які мають протимікробну активність. Серед них найвідоміші такі фітон-цидні препарати: 0,25 % розчин іма-ніну та новоіманіну, настоянка кален-дули, розчин хлорофіліпту (із евка-ліпту та ін.). Їх застосовують для лі-кування гнійних ран, опіків, про-мивання порожнин, полоскання рото-вої порожнини тощо.