язика, через що порушується прохід-ність дихальних шляхів. Для запобіган-ня цьому ускладненню використовують повітроводи. Їх виготовляють із щільної гуми, пластмаси, металу та із комбінацій цих матеріалів.
Перед тривалими та травматичними операціями, що потребують розслаб-лення м'язів або відключення дихання, інтубують трахею, а у разі легеневої патології — іноді й головні бронхи. З цією метою використовують ендотрахе-альні трубки. Їх виготовля-ють із щільної гуми або пластмаси. Пластмасові трубки мають термоплас-тичні якості, що значно зменшує їх негативний вплив на дихальні шляхи.
Існує багато різновидів інтубацій-них трубок. Вони бувають з надувною манжетою, під час роздування якої трахея ізолюється від порожнини рота та стравоходу. Для інтубації через ніс частіше застосовують трубки без надув-них манжеток.
Як правило, інтубацію трахеї прово-дять з допомогою ларингоскопа. Він скла-дається з двох частин: рукоятки, в якій розміщені електричні батарейки, та клин-ка з лампочкою. Клинки бувають трьох розмірів, різної форми (мал. 19).
Найчастіше інтубацію трахеї вико-нують під загальним знеболюванням із застосуванням м'язових релаксантів або без них, рідше — під місцевою анестезією. У цьому разі як місцевий анестетик застосовують дикаїн або лідо-каїн. У окремих випадках для назо-трахеальної інтубації використовують анестезіологічні щипці та провідник, які допомагають спрямовувати інтуба-ційну трубку в голосову щілину.