Вправлення заднього вивиху перед-пліччя. Задній вивих передпліччя вправляють двома методами: перероз-тягнення і згинання. Обов'язкові зне-болення і релаксація м'язів.

Метод перерозгинання. Асистент охоплює плече потерпілого у нижній третині, фіксує його, а хірург у цей час перерозгинає передпліччя у ліктьово-му суглобі. Цим прийомом досягають виведення вінцевого відростка з ліктьо-вої ямки епіфіза плеча. Після чого на-рощують тягу по осі руки доти, доки ліктьовий відросток не наблизиться до рівня ліктьової ямки. Не зменшуючи силу тяги, згинають передпліччя до утворення гострого кута. Зникнення пружної рухомості та вільні пасивні рухи у ліктьовому суглобі свідчать про те, що вивих передпліччя вправлений.

Метод вправлення шляхом згинання. Асистент бере передпліччя за нижню тре-тину і плавно з наростаючою силою тяг-не його по довжині. Хірург захоплює нижню третину плеча так, щоб обидва І пальці вперлися у ліктьовий відросток. Асистент, не зменшуючи сили, посту-пово згинає передпліччя, а хірург у цей час спрямовує ліктьовий відросток уперед, дистальний кінець плечової кістки відтягує назад. Відбувається вправлення вивиху, яке супроводжуєть-ся голосним звуком. Іммобілізацію ліктьового суглоба проводять задньою гіпсовою шиною від верхньої третини плеча до головок п'ясних кісток у поло-женні згинання передпліччя під гострим кутом (до 70—75°) протягом 3 тиж.

При задньобічному вивихові перед-пліччя передусім треба усунути б^чне зміщення. Для цього (при фіксовано-му плечі) хірург зміщує передпліччя до осі кінцівки, чим перетворює задньо-бічний вивих на задній, і вправляє його за описаною вище методикою.

При передньому вивиху передпліччя асистент обома руками фіксує плече, обхопивши його за нижню третину. Хірург, не розгинаючи передпліччя, відтягує його по осі руки (донизу) і, не ослаблюючи тяги, ще більше згинає і плавно відсуває передпліччя назад. Асистент у цей час дистальну третину плеча відсуває уперед. За таких умов відбувається вправлення вивиху.

Вправлення вивихів стегна. Врахо-вуючи той факт, що до стегна при-кріплюються міцні м'язи, вправлення треба проводити за умови повної релак-сації їх.

Досягти повної релаксації м'язів мож-на за допомогою наркозу або спинно-мозкової анестезії. Найчастіше викори-стовують методи Джанелідзе і Кохера.

Метод Кохера.. Потер-пілий лежить на спині. Асистент, на-тискаючи на ості, фіксує таз до стола.

Хірург згинає гомілку і стегно до кута 90°. Після чого з наростаючою силою витягує стегно вгору, дещо відводячи його і ротуючи назовні. Наблизивши головку стегна до рівня вертлюжної за-падини, енергійними ротаційними ру-хами з відведенням вправляє вивих, що супроводжується характерним звуком. Як тільки вивих вправлений, пасивні рухи у кульшовому суглобі відновлюють-ся у повному обсязі, верхівка великого вертлюга міститься на лінії Розера— Нелатона. Після вправлення кінцівку розгинають, забезпечують її іммобіліза-цію (кокситною гіпсовою пов'язкою) або на нижню третину стегна накладають ске-летне витягання на 3 тиж.

Потерпілі з травматичним вивихом стегна повинні до 2 років бути під на-глядом фахівця, бо у понад 80 % випадків спостерігається тяжке усклад-нення — асептичний некроз головки стегнової кістки, що призводить до інвалідності.

Метод Джанелідзе. Потерпілого кладуть на столі на живіт так, щоб травмована кінцівка вільно звисала. При цьому таз не повинен за-ходити за край стола. У такому поло-женні потерпілий лежить 15—20 хв. Під дією маси кінцівки м'язи розслаблю-ються в ділянці кульшового суглоба.

Переконавшись у тому, що м'язи роз-слабилися, асистент руками тисне на таз у напрямку до стола, фіксує його. Хірург стає між столом і кінцівкою потерпілого, що звисає, згинає її'у колінному суглобі до прямого кута, дещо відводить і ротує стегно назовні. Після чого своїм коліном упирається у задню поверхню верхньої третини го-мілки і по осі стегна тягне його донизу доти, поки головка стегнової кістки досягне рівня вертлюжної западини. Потім хірург робить, не ослаблюючи сили, ротаційні рухи стегном, і в цей час головка стає на місце. Пасивні рухи стають вільними, верхівка великого вертлюга розташовується по лінії Розе-ра—Нелатона.

Вивихи гомілки, надколінка, якщо вони свіжі, вправити не складно. У стані глибокого наркозу, за повного розслаблення м'язів асистент фіксує руками стегно у нижній третині, а хірург витягує гомілку по осі. Коли суглобовий кінець гомілки досягне рівня суглобової щілини, у разі пере-днього вивиху суглобовий кінець гом-ілки зміщують назад, у разі заднього — вперед. Суглобові поверхні легко зіставляються. Іммобілізацію здійсню-ють гонітною гіпсовою пов'язкою протягом З тиж.

Вивихи хребців, якщо вони незадав-нені, вправляють закритим способом одномоментно. Асистент фіксує плече до стола. Хірург плавно з наростаючою силою тягне за голову потерпілого, од-ночасно здійснюючи незначні ротаційні рухи головою, і відхиляє голову назад. Вправлення хребця супроводжується характерним звуком. У разі застарілого вивиху ефективний метод скелетного витягання за череп скобами Кречфіль-да. Через 2 тиж після вправлення, не знімаючи скелетного витягання, накла-дають торакокраніальну гіпсову пов'яз-ку або використовують пластмасові ор-тези протягом 1,5—2 міс.

Лікування застарілих вивихів хірургі-чне, тобто виконують відкрите вправ-лення вивиха або артропластику суглоба.