може збільшитись у 7 разів). Така ви-сока проникність капілярів і венул зу-мовлюється кінінами (калідин, бра-дикінін), простагландинами та систе-мою комплементу (остання у по-єднанні з кінінами спричинює звіль-нення місцевими клітинами проста-гландинів, що синтезуються з арахі-донової кислоти). Ці посередники за-пального процесу та лейкотрієни відповідальні також за хемотаксис лей-коцитів у рану. Повнокров'я судин та вихід із них у позасудинний простір рідкої частини крові (клітин) призво-дять до набрякання тканин у рані, ут-ворення багатого на білки ексудату в її порожнині, почервоніння шкіри та підвищення температури тканин навко-ло рани. З пошкоджених клітин рани виходять лізосоми — "ці стартові майданчики запалення", за образним висловлюванням А. І. Струкова. З них вивільнюється велика кількість протео-літичних ферментів — протеаз, що ак-тивізують катаболічні процеси та лізис білків. Унаслідок цих процесів у рані і суміжних тканинах відбуваються глибокі фізико-хімічні зміни, що призводять до гіпертонії, деполімеризації, гіперосмії, зокрема, до накопичення катіонів К і Н і наростання проявів ацидозу (ос-танній підвищує активність багатьох протеаз), переходу білків з гелю в золь, обводнення рани. Це збільшує набряк тканин у рані і порушення кро-во- і лімфотоку в них унаслідок зрос-тання стискання кровоносних мікросу-дин та лімфосудин (в останніх тиск різко зростає), веде до аноксії клітин і загибелі частини тих із них, які не були зруйновані травмою, але функція яких була порушена. Таким чином, запа-лення у рані супроводжується збільшенням зони некрозу в ній. Заз-начені прояви набряку тканин рани і фізико-хімічні зміни в них зумовлю-ють виділення чи ексудацію в порож-нину рани рідкої частини крові та клітин, утворення ексудату. Ос-танній залежно від свого складу може бути серозним чи гнійним. Коли в ньому переважають складові сироват-ки крові (вода, електроліти, білок) і мало клітин та фібрину, він називаєть-ся серозним, а якщо в ексудаті та-кож багато фібрину і лейкоцитів, — гнійним.
Клітинна реакція запального про-цесу, що відбувається паралельно з наведеною вище судинною, полягає у виході з розширених застійних су-дин лейкоцитів, головне — поліморф-ноядерних, які досі займали в цих су-динах крайове положення, а потім аме-бовидними рухами проникають через стінку судин у позасудинний простір, тобто в суміжні з раною тканини і в її порожнину. Механізм, за яким відбувається це переміщення лейко-цитів, досі точно не з'ясований. Спри-чинюють хемотаксис цих та інших клітин мікроби й елементи загиб-лих клітин, фібрину та сторонні тіла. Поліморфноядерні лейкоцити створю-ють протимікробний захист, нейтро-філи, які називаються мікрофага-ми, — поглинають, або ж фагоциту-ють, із цих об'єктів переважно мікро-організми, тобто вони здійснюють у рані протимікробний захист. Через судинну стінку виходить також деяка кількість інших клітин крові, з яких найбільш функціонально значущі — моноцити. Останні проникають у рану як з крові, так і зі сполучної тканини (блукаючі клітини її). Моноцити та-кож є важливими клітинами, що ви-конують функцію фагоцитів, і, на відміну від нейтрофілів, називаються макрофагами. Вони поглинають пе-реважно часточки загиблих клітин, фібрину та сторонні тіла. Ексудат ча-стково механічно (вимивання), част-ково фізико-хімічно (шляхом окис-лення) та ферментативним і імуно-логічним шляхами (протеази, антиті-ла, фагоцитоз) очищує рану від про-дуктів розпаду тканин, мікробів і їх токсинів.
Навантажені поглинутими матері-алами і відмираючі фагоцити самі заз-нають лізису, розщеплення протеолі-тичними ферментами, які звільнюють-ся як з клітин рани, так і з самих фаго-цитів, що гинуть.
Позитивну роль у запобіганні по-ширенню та розвитку мікрофлори в рані в цю стадію відіграє фібрин, що утворюється в рані внаслідок коагу-ляції фібрину ексудату. Він створює навколо мікробів білкову "стінку-кап-сулу". Ця фібринна капсула навколо мікробів у рані виникає уже через 6 год після поранення. Фібринна обо-лонка навколо мікробів є, однак, за-хисним бар'єром і для самих мікробів, оскільки заважає як їх фагоцитозу, так і дії на них антибіотиків і ско-рочує так званий золотий період дії останніх, обмежуючи його першими 6 год. Але це не означає, що треба від-мовитися від застосування антибіо-тиків і в наступні години. Корисна роль фібрину полягає також у склею-ванні країв багатьох ран, а також в утворенні захисного покриття рани (майже непроникного для мікробів ззовні) та каркасу, яким епітелій пе-реміщується на поверхню рани.
Уже протягом запальної стадії за-гоєння рани (через 16 год) розпочи-нається друга стадія, регенеративно-репаративна, яка складається з міг-рації та проліферації епітеліальних і сполучнотканинних клітин, переваж-но фібробластів. Джерелом останніх є адвентиціальні клітини судин.
За рахунок проліферації ендотелію судин та фібробластів утворюється так звана грануляційна тканина, яка за-повнює порожнину рани. Складається вона з петель, утворю-ваних під час проліферації судинного ендотелію капілярів, та фібробластів, що оточують їх, і невеликої кількості інших клітин — гістіоцитів, лімфоцитів тощо. Грануляційна тканина внаслі-док утворення фібробластами колаге-ну (колаген формується в пучки і зв'я-зує краї дермісу і структур рани, що лежать глибше, та обумовлює її зву-ження й міцність) та регресу капілярів перетворюється на рубцеву.
Грануляційна тканина має яскра-во-рожевий колір, малозернисту по-верхню (зернистість утворюють пет-леподібно закручені капіляри) і м'я-ку консистенцію. Вона виділяє світлу рідину — так званий сік, що має бак-терицидну властивість. Окрім того, не маючи лімфатичних судин, вона є непроникною для мікробів. Зав-дяки названим чинникам та доброму кровонаповненню здорові грануляції стають надійним бар'єром на шляху поширення патогенної мікрофлори. Заповнення дефекту рани грануляція-ми спостерігається на 5-ту—7-му добу після поранення. Загальна ж три-валість другої стадії складає 10— 15 діб, часто набагато більше. Внас-лідок формування в рані колагену, його полімеризації та переорієнта-ції в напрямку ліній натягу рана звужується, або ж контрагує, через 2 тиж.
Для дозрівання грануляційної тка-нини, утворення