АКТИНОМІКОЗ

Серед численних фунгозних захворю-вань актиномікоз становить най-більший інтерес для хірургів. Актино-мікоз (aktis — промінь, mykes — гриб) — хронічне специфічне захворювання запального походження, яке спричи-нюється променевими грибами — ак-тиноміцетами, зокрема Actino-myces israelii. Актиноміцет — це тонкий нит-коподібний мікроорганізм, що ближче стоїть до мікробів, ніж до грибів (гілчасті нитки його легко фрагменту -ються в бацилярні форми). Він є звичайним сапрофітом організму, що вегетує в порожнині рота та кишечни-ку як людини, так і тварин, особливо свійських, анаероб. Особливістю цього мікроорганізму є утворення ним шляхом консолідації тіл гранул чи зерен жовтуватого кольору, так званих сірчаних гранул. За певних умов мікроорганізм проникає у тканину і в симбіозі з вульгарною мікрофлорою спричинює запальний нагнійний процес у них. У порожнині рота він міститься в зубних відкладеннях, ясенних кишенях, порожнинах уражених карієсом зубів, криптах мигдаликів тощо. Захворювання зустрі-чається як у людини, так і у тварин — корів, рідше — коней, собак. Голов-ним джерелом актиноміцету у люди-ни є ротоглотка. Зараження людини відбувається ендогенними мікроорга-нізмами (аутоінвазія), хоча можливе зараження і екзогенним шляхом (при вживанні людиною забруднених акти-номіцетами злаків чи води). Мікро-організми поширюються лімфатични-ми судинами та контактним шляхом. Уражуються всі тканини, але особли-во сполучна, зокрема жирова.

Захворювання перебігає у трьох формах — шийно-лицевій, бронхоле-геневій та кишковій. Актиномікоз ЦНС, нирок, яєчників та генералізо-вана форма його бувають рідко. Найпоширенішою є шийно-лицева локалізація. Вона складає 60 % від загальної маси уражень. На бронхо-легеневу та кишкову форми припадає близько 20 % на кожну.

Шийно-лицева форма буває, як правило, після видалення зуба чи іншо-го втручання в ротовій порожнині, внаслідок яких утворюється рана, що полегшує проникнення збудників у тканини. Захворювання розвивається повільно. В ділянці кута нижньої ще-лепи з'являється щільний, майже без-болісний інфільтрат (набряк), шкіра над поверхнею якого має рожево-синюшний колір. Обличчя стає асиметричним (ураження майже завжди однобічне). Згодом у центрі інфільтрату виникає розм'якшення внаслідок некрозу та роз-плавлення тканин і утворення абсцесу (мал. 89). Останній прориває назовні переважно через кілька отворів, но-риць. Через них виділяється рідкий гній з жовтуватими крихтами чи зернами (гранулами), які звуться сірчаними (мал. 90). У них скупчуються мікро-організми.

Ці Гранули є специфічними елемен-тами виділень при поверхневій формі актиномікозу і допомагають у діагнос-туванні захворювання. Навколо запального осередку ураження у тканинах, зокрема нориць, унаслідок сенсибілі-зуючого впливу актиноміцетів інтенсив-но розвивається фібропластична реакція з утворенням фіброзної тканини та склерозу, що призводить до зморщен-ня шкіри в ділянці розташування інфільтрату, утворення складок вздовж лінії натягу шкіри (лінії Лабмера). Внас-лідок втягнення в запальний процес жувальних м'язів обмежується розкри-вання рота (тризм), порушуються функції жування і травлення.

Запальний процес часто поши-рюється на окістя та кістку нижньої щелепи, спричинюючи актиноміко-тичний періостит та остеомієліт. Ще до розвитку його в щелепі при акти-номікозі шийно-лицевої локалізації спостерігаються явища порушення обміну в кістках щелепи у вигляді ос-теопорозу. З утворенням нориць на шкірі захворювання ускладнюється приєднанням гнійної вульгарної інфекції, що збільшує біль та інток-сикацію. У більшості випадків на за-гальному стані хворих це майже не позначається.

Крім щелепно-лицевої форми ак-тиномікозу, зустрічаються, хоча і дуже рідко, інші за локалізацією зовнішні форми захворювання, зок-рема актиномікоз сідниць та промежини. Вони перебігають як багатовузловий склероз підшкірної основи з абсцесами, синюшним ко-льором шкіри та наявністю нориць на цій ділянці.

Діагностика захворювання грун-тується на типових клінічних та мор-фологічних проявах, а також на ре-зультатах мікробіологічного дослід-ження виділень з нориць — виявлен-ня актиноміцетів і особливо їх скуп-чення, тобто сірчаних гранул чи міцел, свідчить про актиномікоз.

Бронхолегенева форма розвиваєть-ся у разі попадання актиноміцетів у дихальні шляхи хворих із запальними та іншими процесами в останніх та із загальними захворюваннями, зі зни-женою опірністю організму. Збудни-ки проникають у легеневу паренхіму, утворюючи масивні осередки пневмонії за типом інтерстиціальної з розвитком невеликих численних абсцесів(з малою кількістю кров'янистого харкотиння) та фіброзу паренхіми легень. Процес може поширюватись на плевру і навіть ребра з утворенням фістул на поверхні шкіри грудної клітки, а також у діаф-рагмі з проникненням у черевну по-рожнину. За цієї форми актиномікозу різко порушується загальний стан хво-рого: спостерігаються пекучий біль у грудях, особливо при ураженні плев-ри (симптом Спасокукоцького), схуд-нення, гарячка, кашель з малим ви-діленням харкотиння та домішками крові, інтоксикація, слабкість, пітливість, особливо вночі, задишка. Остання особливо характерна у разі поширення процесу на середостіння. Під час рентгенологічного дослідження виявляють широкі поля пневмонії з частим ущільненням базальних відділів легень. Дуже важливими є результати мікробіологічного дослідження харко-тиння (наявність друз — сірчаних гра-нул), а також гістологічного дослід-ження біоптатів та препаратів видале-них тканин.

Кишкова форма актиномікозу роз-вивається у разі проникнення мікро-флори через слизові оболонки трав-ного каналу, що буває переважно в ділянці ілеоцекального кута (червопо-дібний відросток, сліпа кишка та тер-мінальний кінець здухвинної кишки). Ураження розпочинається з кліткови-ни навколо цих органів і за перебігом нагадує гострий апендицит, термі-нальний ілеїт, пухлину сліпої кишки та кишкову непрохідність. Процес поширюється поза слизовою оболон-кою (остання залишається інтактною) по клітковині, м'язах та серозній обо-лонці органів з переходом на кліт-коїіину, ссчоний міхур та інші органи.

Супроводжується болем, іноді за типом кольки, підвищенням температури тіла, іноді до високих показників, ознобом, блюванням, схудненням. Під час дослідження живота нерідко спостерігаються подразнення та на-пруження його стінки, часто в ньому можна промацати пухлиноподібні утворення (маси).

Лікування актиномікозу комплекс-не: консервативно-хірургічне. Гнійні поверхневі осередки розкривають і дренують, внутрішні видаляють ( сег-ментарна чи часткова резекція легень, видалення