ВИРАЗКИ

Виразка — дефект шкіри чи слизо-вої оболонки, а інколи й підлеглих тканин, який виникає внаслідок їх локального некрозу. Характеризуєть-ся хронічним перебігом і погано гоїть-ся. Етіологія виразок така ж сама, як і етіологія інших видів некрозу. Це може бути механічна, термічна, хімічна, радіаційна травма та ін. При механічній, хімічній та термічній травмах виразці передує рана, яка з різних місцевих та загальних причин, іноді ятрогенних, не гоїться у звичні строки.

За радіаційної травми тканини ги-нуть не безпосередньо в момент дії променів, а через деякий час, оскіль-ки вона зумовлює дистрофічні та не-кробіотичні зміни в функціональних структурах клітин, внаслідок яких вони гинуть.

Багато виразок мають інфекційне походження. Такі специфічні інфек-ції, як туберкульоз, сифіліс, акти-номікоз тощо супроводжується утво-ренням так званої нестійкої грану-льоми, що некротизується, призводячи до виникнення виразок.

Виразки можуть утворюватись також внаслідок розпаду поверхневих злоякі-сних пухлин або порушення кровообі-гу в доброякісній пухлині, наприклад, на вершині ліпоми, що звисає.

Виразки нерідко мають нейротрофічне походження, тобто спричинені грубим порушенням функції нервової системи — як центральної, особливо спинного мозку (мал. 95), так і пе-риферичної (соматичні та вегетативні нерви). Так, у разі пошкодження (пе-реривання) сідничного нерва дуже ча-сто виникають виразки на ступні — перфоративні виразки ступні (таї perforans pedis). У разі травматичного переривання спинного мозку у хворих з'являються виразки як на нижніх кінцівках, так і на нижніх частинах тулуба (крижі тощо), які формуються швидко і вже в перші дні після пора-нення мають вигляд пролежнів.

Проте найбільша кількість виразок виникає внаслідок порушення як ар-теріального, так і венозного крово-обігу (атеросклероз, ендартеріїт, тромбоз, емболія, стискання чи пере-ривання артерій). Про некроз, що

Серед виразок, зумовлених розла-дом венозного кровообігу, найпоши-ренішими є так звані варикозні, або трофічні, які виникають у хворих з варикозним розширенням вен

і хронічною венозною недостатністю нижніх кінцівок. Ці виразки є на-слідком різкого порушення венозно-го відтоку крові та підвищення тиску в поверхневих варикозне розширених венах гомілки з системи великої та малої прихованих вен (v. saphena magna та v. saphena parva). Це при-зводить до набряку тканин, різкої гіпоксії їх, впливу на тканини про-дуктів порушеного метаболізму та аци-дозу. Внаслідок гіпоксії тканин та просочування в них через застійні ве-нули й капіляри рідини і білка та клітин крові (лейкоцитів, еритро-цитів) у шкірі та підшкірній основі гомілки розростається сполучна тка-нина. Це зумовлює дермоліпоскле-роз, який найбільшою мірою вираже-ний у нижній третині гомілки на її медіальному боці, переважно позаду та трохи вище за кісточки. В ділянці дермоліпосклерозу виникають трофіч-ні порушення — стончення шкіри, її бура пігментація (внаслідок розкладу гемоглобіну та його перетворення в гемосидерин). Часто трофічні пору-шення поглиблюються та прискорю-ються через ускладнення варикозно-го розширення вен запальним проце-сом у них — тромбофлебітом або навіть невеликою травмою (розчухуванням, оскільки варикоз супроводжується свербінням шкіри) з подальшим при-єднанням інфекції (інфільтрат, дер-матит, лімфангіт, бешиха тощо). Ланцюг трофічних порушень унаслі-док зазначених причин завершується утворенням у центрі осередка дермоліпосклерозу виразки кулястої форми різних розмірів, переважно 2—3 см у діаметрі. Її локалізація позаду меді-альної кісточки пояснюється тим, що тут спостерігається найвищий веноз-ний тиск. Останнє зумовлено фор-муванням тут великої підшкірної вени (початком її через злиття підошвових вен) та розташуванням перфорантних вен, які сполучають поверхневі венозні системи з глибокими і в яких через не-достатність їх стулок (клапанів) унас-лідок варикозного розширення кров рухається в патологічному напрямку під час скорочення м'язів гомілки — з глибоких вен у поверхневі.

Виразка та інфекція, що в ній роз-вивається (з виділенням запального ексудату, продуктів некрозу на повер-хню шкіри), призводять до мацерації шкіри, контактного дерматиту та по-ширення некротичного процесу. Такі виразки ускладнюються бешиховим запаленням, яке, блокуючи лімфа-тичні судини, ще більшою мірою по-рушує відтік тканинної рідини з ниж-ніх відділів (ступнів) нижньої кінців-ки, спричинює набряк тканин та по-гіршує живлення і оксигенацію тка-нин. Виразки з часом збільшуються, іноді займають майже весь периметр нижньої третини гомілки (циркулярні виразки). Вони вкриті брудно-сіри-ми відмерлими вологими клітинами, блідими грануляціями (іноді вони відсутні) і нерідко значно заглиблені у склсрозовані тканини.

Переважно виразки локалізуються на шкірі, але чимало їх утворюється і на слизових оболонках як травного каналу, починаючи з зовнішньої сли-зової оболонки губ, так і статевих та сечовивідних шляхів.

Серед виразок слизової оболонки травного каналу найчастіше бувають хронічні виразки шлунка та дванад-цятипалої кишки (рідше — так звані гострі виразки, стресові, що свідчить про їх нейротрофічне походження), а також товстої та прямої кишок, а серед виразок статевих та сечовивід-них шляхів — виразки (ерозії) шийки матки і піхви та сечового міхура.

Виразки слизових оболонок внут-рішніх органів мають переважно за-пальний та нейротрофічний генез, рідше — пухлинний. Виразки стравохода виникають головним чином при рефлюксезофагиті — патологіч-ному синдромі, патофізіологічну ос-нову якого складає закидання шлун-кового кислого вмісту в стравохід че-рез недостатність кардіального сфінк-тера. Це буває внаслідок як функці-ональних, так і морфологічних змін у самому стравоході або сусідніх орга-нах (кардіоспазм, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, діафрагмальні грижі стравохідного от-вору тощо). Проте будь-яку хронічну виразку стравоходу слід розцінювати не тільки як можливе джерело раку внас-лідок її малігнізації (передрак), але й диференціювати з раковими пухлина-ми, які в стравоході та інших органах травного каналу можуть мати морфо-логічну форму виразки.

Хронічна виразка шлунка та дванадцятипалої кишки є мор-фологічним субстратом виразкової хвороби. Остання — одна з найпоши-реніших і тяжких захворювань люди-ни, етіологія якої хоч остаточно не з'ясована, але відомо,