¬І¬¦¬¶¬¦¬І¬Ў¬ґ
на тему:
“Анатомо-фізіологічні аспекти вищої нервової психічної діяльності”
Виникненню фізіології вищої нервової діяльності пере-дували блискучі ідеї, здогадки та експериментальні до-слідження, починаючи від античної епохи аж до XIX ст. Люди не завжди пов'язували психічну активність з діяльністю мозку. Філософів стародавнього світу, які вва-жали природні явища чимось таємничим, цікавило питан-ня: як душа взаємодіє з тілом? Отже, не знаючи, що таке душа, античні мислителі хотіли знати, де вона знаходить-ся в тілі.
«Батько медицини» Гіппократ (460—377 pp. до н. е ) був одним з перших, хто помітив, що поранення голови часто призводять до порушень мислення, пам'яті та по-ведінки людини. Проте лише через 700 років римський Гален (129—201) висловив тверде переконання, що душевна діяльність здійснюється мозком і є його функцією. Він виділив різні види діяльності мозку, вперше висунув положення про природжені та набуті форми поведінки, про дев'ять різних темпераментів лю-дини, зумовлених різним співвідношенням «життєвих со-ків тіла»— крові, лімфи та жовчі.
Особливе значення для фізіології мав принцип реф-лекторної діяльності організму, який ввів Декарт, хоча це положення спиралося на уявлення про чисто механічні процеси. Деякі спостереження вченого свідчать, що він підійшов до чіткого уявлений про умовний рефлекс. Так, у 1630 р. він писав: «...якщо ви п'ять чи шість разів під-ряд поб'єте як слід собаку у той момент, коли починають грати на скрипці, то тварина і надалі стане вити і тікати при перших же звуках музики» [26, с. 128].
Проте Декарт не наважився поширити свою теорію на психічну діяльність людини і тому підпорядкував її пове-дінку безсмертній душі, «вищому розумові», який нібито керує свідомим життям людей. Але поряд з цим містич-ним уявленням Декарт висунув сміливу, глибоку, по суті матеріалістичну думку про те, що мозок у цілому працює за принципом відбиваючої (рефлекторної) діяльності, і через мозок здійснюються відповідні реакції організму на різноманітні впливи факторів і явищ зовнішнього середо-вища.
Ј Велике значення для розуміння психічної діяльності людини як функції її мозку мали погляди О. М. Радищева (1749—1802), висловлені ним у філософському трак-таті «Про людину, її смертність і безсмертя» (1792). Оскільки О. М. Радищев був переконаний у об'єктивному існуванні та можливості пізнання зовнішнього світу, він вважав, що мислення здійснюється не безсмертною ду-шею, а за допомогою матеріального органу, мозку, причо-му мислення залежить від стану мозку: «Думка наша пе-ребування має в голові, і з дослідів знаємо, що розладна-ний мозок породжує розладнаний глузд» [79]. Безпосе-редньою основою мислення він вважав чуттєві сприйнят-тя, які виникають внаслідок взаємодії організму із зов-нішнім світом.
О. М. Радищев твердив, що мислення людини здійсню-ється за допомогою слів, причому немає принципової різ-ниці виголошене слово чи написане, користується лю-дина звуковою мовою чи мовою жестів. Саме завдяки слову людина може мислити абстрактно. Мислення здійс-нюється в головному мозкові за допомогою імпульсів, які надходять від предметів зовнішнього середовища через нерви.
Значну роль у розвитку науки про поведінку відігра-ли роботи американських експериментальних психологів Е. Торндайка (1874 - 1949) і Дж. Уотсона (1878—1958) [100, 140]. На противагу прихильникам інтроспекціонізму, які вважали предметом психології зміст свідомості, Уотсон твердив, що ця наука вивчає поведінку тварин і людини. Його Дослідженнями було започатковано напрям психології, який одержав назву біхевіоризм (від англ, behaviour — поведінка). Він сформулював принцип екс-периментального підходу до аналізу психіки на підставі об'єктивного обліку актів поведінки, їх кількісної реєстрації? На думку Уотсона, не можна вживати терміни «свідомість», «психічний стан», «розум» тощо, слід обме-житися термінами «стимул», «реакція», «утворення на-вички» і т. ін. [140].
З точки зору біхевіоризмів, основною формою діяль-ності мозку є навички, набуті організмом шляхом спроб і помилок у процесі взаємодії з навколишнім середови-щем. Ці навички не можна звести до простих умовних рефлексів, які виконують лише другорядну роль у пове-дінці тварин, інструментальні навички є основною фор-мою індивідуально-пристосовних реакцій, нерефлекторною за своїм характером [140].
Пам'ять — це властивість будь-якої системи (зокрема й нервової) зберігати у закодованому вигляді інформа-цію, що за певних умов може бути виведена з цієї систе-ми без порушення запису. Пам'ять включає здатність мозку до збереження, відтворення і забування одержа-ної інформації [43].
Види та форми пам'яті. За тривалістю зберігання ін-формації пам'ять поділяють на коротко- і довготривалу. Виділяють кілька різновидів короткочасної пам'яті (КЧП): сенсорну (тривалість 0,1—0,5 с); робочу, тривалість якої вимірюється хвилинами; оперативну (буфер-ну), тривалість якої становить десятки хвилин і години.
Сенсорну пам'ять ще поділяють на іконічну (зорову) та екоїчну (слухову):
За тривалістю збереження інформації у людини роз-різняють первинну, вторинну та третинну пам'ять.
Особливістю людської пам'яті є те, що запам'ятову-ються не стільки подробиці, скільки загальні по-ложення, наприклад, зміст прочитаної книжки.
Обидва види пам'яті людини (довільна й мимовільна) виявляються у двох формах — чуттєво-образній та логіч-но-смисловій. Перша з них оперує переважно уявленнями, а друга — поняттями. Для людини логічно-смисловий тип пам'яті є вищою формою. Чуттєво-образна пам'ять поділяється на зорову, слухову, смакову, нюхову, мотор-ну (рухову), тактильну (дотикову) тощо.
Образна зорова пам'ять іноді надзвичайно сильно розвинута у деяких дітей і дорослих, які дуже чітко за-пам'ятовують зорові образи і безпомилково їх відтво-рюють. Така форма пам'яті називається ейде-тичною.
Слухова пам'ять добре розвинута у багатьох музикан-тів; вона також відіграє велику роль у вивченні інозем-них мов. Є люди-поліглоти, які миттєво засвоюють і за-пам'ятовують особливості проголошення іноземних слів, внаслідок чого вільно опановують кілька десятків іно-земних мов.
Моторна пам'ять становить основу всіх рухових нави-чок. Люди з розвинутою моторною пам'яттю краще зас-воюють