Визначення показань і строків до релапаротомії

при операціях на органах черевної порожнини

РЕФЕРАТ

Науково-практична робота “Визначення показань і строків до релапаротомії при операціях на органах черевної порожнини” виконана комп’ютерним способом на 49 сторінках. В своєму складі містить три розділи, вступ, оцінку та узагальнення результатів досліджень, висновки, список літератури. Ілюстрована двома діаграмами, побудовано три таблиці. Використано 58 літературних джерел, 12 з яких – іноземних авторів.

Об’єктом дослідження в роботі є представлені в літературі за останній період данні щодо особливостей клінічного перебігу, стороків виникнення, характерних клініко-лабораторних даних при ускладненнях, які потребували виконання релапаротомії, частота якої не зважаючи на сучасний стан розвитку медицини та хірургії, залишається на досить високому рівні.

Метою роботи є встановлення на основі доступних літературних данних, як Українських, Російських, так і іноземних періодичних видань основних причин та типових строків розвитку післяопераційних ускладненнь, особливостей їх клінічного перебігу та діагностичної цінності симптомів їх розвитку, що покращить ранню діагностику післяопераційних ускладнень, що потребують виконання релапаротомії та своєчасне проведення останньої.

В роботі використано теоретичний історичний метод досліджень, виконано аналіз літературних данних щодо частоти виникнення післяопераційних ускладнень, найбільш типових строків їх розвитку, інформативних клініко-лабораторних ознак та особливостей останніх.

В результаті виконаної роботи приведено результати з визначенням найбільщ типових строків розвитку та перших проявів розглянутих ускладнень, що має практичне значення. Знаючи ці строки, хірург в змозі більш правильно оцінити ті чи інші відхилення від нормального перебігу, своєчасно запідозрити ускладнення, що розвивається у хворого, та прийняти рішення про релапаротомію на ранніх строках. В роботі вивчені особливості перебігу післяопераційних ускладнень, показано, що в значній частині випадків вони можуть мати атипову симптоматику.

Результати роботи можуть бути використані в практичній діяльності лікарів хірургів при прийнятті рішення щодо виконання релапаротомії.

Перелік ключових слів: РЕЛАПАРОТОМІЯ, ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРИТОНІТ, ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНА КРОВОТЕЧА, МЕХАНІЧНА НЕПРОХІДНІСТЬ КИШКІВНИКА.

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Проблема релапаротомії, класифікація релапаротомій

1.2. Післяопераційний перитоніт: причини, особливості клініки, діагностика

1.3. Післяопераційна механічна непрохідність кишківника: причини, клініка,

діагностика

1.4. Кровотеча в післяопераційному періоді: причини, особливості

клінічної картини, діагностика

1.5. Релапаротомії виконані з інших причин

РОЗДІЛ 2. СТРОКИ ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКИ

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ УСКЛАДНЕНЬ, ЯКІ ПОТРЕБУВАЛИ

ПРОВЕДЕННЯ РЕЛАПАРОТОМІЇ.

2.1. Особливості клініки ускладнень, які потребують релапаротоміі

2.2. Строки виникнення ускладнень

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ПОМИЛОК В ДІАГНОСТИЦІ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ

УСКЛАДНЕНЬ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ РЕЛАПАРОТОМІЇ.

ОЦІНКА ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність проблеми.

До теперішнього часу не вирішено багато аспектів питань післяопераційних ускладнень, а летальність, що супроводжує релапаротомії, залишається на досить високому рівні [5, 9, 57]. Так, за звідною статистикою К.І. Мишкіна (1988) в кінці 70-х років релапаротомії складали від 0,6 до 3, 8%, летальність при них досягала 27,3-63,6%. Після деякого перідоу стабілізації цих показників в 80-і роки в 90-і роки знову помічено їх збільшення. Частота релапаротомій досягала 1,4-7,1% [7, 15], (таблиця 1.1), а летальність зросла до 70-82% [23, 35], причому, як не парадоксально, повторні втручання частіше виконують не після екстрених, а після планових операцій [28]. Якщо ж врахувати, що число операцій на органах черевної порожнини складає мільони, то стає очевидною актуальність проблеми. Це повязано в першу чергу з тим, що діагностика ускладнень ще далека до досконалої. Помилки при розпізнаванні таких ускладнень не були повністю висвітлені у вивченій літературі. До теперішнього часу відсутні чіткі уявлення про терміни виникнення ускладнень, які потребують проведення релапаротомії.

Атиповість симптоматики, яка спостерігається в багатьох випадках, утруднює діагностику. Особливості клінічних проявів ускладнень, які потребували релапаротомії, були лише частково освітлені в окремих повідомленнях [18, 50, 58]. Труднощі при визначенні показань до релапаротомії загальновідомі [14, 15]. Але ті показання до невідкладного повторного втручання, що є в літературі носять описовий неконкретний характер, причому інтегральний підхід до аналізу їх різноманітних проявів майже відсутній.

Із вищевикладеного витікає, що багато сторін розглянутої проблеми не опрацьовані, а деякі опрацьовані лише частково. Все це послугувало основою до проведення даного дослідження.

Мета роботи та основні задачі дослідження.

У відповідності з представленою характеристикою проблеми, основною метою роботи було покращення ранньої діагностики післяопераційних ускладнень, які потребують релапаротомії. Для реалізації цієї основної мети були поставлені наступні задачі:

Наукова новизна.

Встановлені найбільш типові строки виникнення післяопераційних ускладнень, які потребують проведення релапаротомії.

На основі проаналізованих літературних даних, встановлено найбільш типові та інформативні показання до виконання релапаротомії.

Практична цінність роботи.

Визначені найбільш типові строки розвитку та перших проявів ускладнень, що потребують релапаротомії, має велике практичне значення. Знаючи ці строки, хірург може більш правильно оцінити ті чи інші відхилення від нормального пепебігу післяопераційного періоду, своєчасно запвдозрити ускладнення, що розвиваються у хворого та провести релапаротомію в ранні строки.

В роботі вивчені особливості перебігу вказаних ускладнень. Показано, що в багатьох випадках він характеризується атиповою симптоматикою. Систематизація клініки атипових форм післяопераційного перитоніту має безспорну практичну цінність, поскільки сприяє діагностиці даного ускладнення.

Проведений в роботі аналіз особливостей в діагностиці післяопераційних ускладнень, що потребують релапаротомії, та отримані при цьому дані мають велике значення для виробки раціональної тактики по відношенню до трактування ускладненого післяопераційного перебігу у хворих на органах черевної порожнини.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.

1.1. Проблема релапаротомії, класифікація релапаротомій.

За даними літератури першу релапаротомію виконав французький хірург Sedillot в 1853 році (СС Юдін 1965). В нашій країні перша релапаротомія була виконана вв Шолоховим в 1899 році (ЛА Барьєр та спів 1972). В подальшому, у звязку з швидким збільшенням кількості внутрішньочеревних втручань та неминучим