Нестача своїх препаратів особливо далася взнаки, коли почалася перша світова війна. Імпорт фармацевтичних препаратів різко скоротився: не вистачало знеболюючих засобів, дезинфікуючих матеріалів.

В цей час створюються Всесоюзно-науково-дослідні хіміко-фармацевтичні інститути (ВНДХФІ) в Москві (1920), пізніше такі інститути були створені в Ленінграді, Харкові, Києві. Тбілісі.

Основним напрямком роботи вчених був пошук повноцінних замінників лікарських препаратів, що імпортувалися з-за кордону, а також переведення хіміко-фармацевтичної промисловості на вітчизняну сировину.

Йод, нині є в кожній домашній аптеці, а до 1917 року весь йод ввозили з Італії. Франції, де його добували з попелу морських водоростей. А тепер йод добувають з нафтових вод. З 1932 року імпорт йоду було припинено.

Нині про малярію в нашій країні знають більше з чуток. Цю хворобу протягом майже двох століть лікували хіноном, який добувався з кори хінного дерева. Але хінне дерево росте на острові Ява (Південна Америка). Тому хінін був дорогий і малодоступний, а малярія в південних і болотистих місцях була дуже поширеним захворюванням. Проблему лікування малярії було розв’язано після створення акрихіну – першого синтетичного протималярійного засобу. Нині створені нові, ефективніші протималярійні препарати.

Широке впровадження хімії в медицині і її перші успіхи в цій області на початку ХІХ століття ознаменували справжню революцію в лікознавстві і терапії. Саме в цей період вперше були одержані із лікарських рослин активні начала.

У 1803 році, із молочного соку опійного маку, Сертюрнер виділив кристалічну речовину, яку назвали “морфіном” на честь богу сна Морфея за виражені наркотичні властивості.

Приблизно в цей же час були виділені інші алкалоїди: стрихнін (1818), кофеїн і хінін (1819), нікотин (1828), атропін (1831).

Праці академіка Е.А. Швацького з питань добування й вивчення алкалоїдів – фізіологічно активних природних азотовмісних сполук – успішно продовжив академік О.П. Орєхов (1881 – 1939). З 1930 од 1950 року з природної сировини було виділено близько 400 нових алкалоїдів. На сьогодні промисловість випускає для потреб медицини багато препаратів з групи алкалоїдів: атропін, кофеїн, морфін, теобромін та ін.

Майже одночасно з виділенням перших алкалоїдів були зроблені кроки до одержання в чистому вигляді глікозидів.

У 1824 році французькому хіміку Ройеру вдалось виділити з листків наперстянки пурпурової - отруту, яку назвав дигіталісом (вважав, що ця речовина є алкалоїд). Але пізніше (через три роки) англічанин Астрофорт доказав, о в процесі кислотного гідролізу не тільки дигіталіс, але і ряд інших речовин рослинного походження, відщеплюють глюкозу і тому їх назвали глюкозидами. Пізніше цю назву замінили більш правильним – глікозиди (від грецького слова, “глікос” – солодкий), так як виявилось, що молекули цих речовин можуть містити різні цукри. Зараз ми знаємо, що молекула любого глікозидна складається з нецукристої частини (аглікон), і цукрова частина (глікон).

У 1869 році (через 45 років після початку робіт) із листків наперстянки пурпурної було виділено речовину глікозидної природи, яку назвали “дигітоксин”, але приблизно в 100 раз сильніша.

У 1872 році британський фармаколог Фрезер виділив із строфанту кристалічну чисту речовину яку назва строфантином, і встановив його глікозидну природу.

Швидкість і сила дії строфантину зробили його незамінним засобом в кардіології. Ці оригінальні властивості сприяли пошукам. Його замінників серед європейської флори, так як препарати строфанту, одержані із африканської сировини, були дуже дорогими.

У 1911 році із коренів одного із видів кендиря був виділений глікозид, який своїми властивостями був подібним до строфанту.

Фармакологічні і хімічні властивості цього глікозиду, який був названий цимарином, вивчались у нас. Було встановлено, що він міститься у багатьох видах кендиря. Так була вирішена проблема одержання замінника строфанту.

Велися також дослідження рослини горицвіту весняного. Не дивлячись на те, що перші глікозиди із цієї рослини – цимарин і адонітоксин – були виділені у 1940-1947 роках групою швейцарського дослідника Рейхштейна, багато вчених думали, що можливо, рослина містить і інші глікозиди.

Вчені Харківського НДХІ (науково-дослідницький хіміко-фармацевтичний інститут) зуміли виділити і інші глікозиди, серед яких виявився і строфантин, який фігурував пд. назвою глікозид Б. І через деякий час почалось промислове виробництво.

До цього часу заслуга людини в пошуках ліків зводилась до того, що вона вивчала (багато століть) лікарську сировину, виділяла і очищала діючі начала, досліджуючи хімічним аналізом і виявляла точну дозу необхідну для ефективної терапії. Але досліджувати якість сировини хімічними і біологічними методами ще не навчилась. Ось тому і спостерігалось, о одна і та є кількість порошка листків наперстянки могла вбити одного і бути неефективною для іншого. в залежності від технології виготовлення.

І тому, вже на початку ХІХ століття назріла необхідність в заміні ліків природного походження на аналогічні синтетичні, які б відповідали слідуючим вимогам: можливість масового виробництва, ефективність, якість, відносно недорогі ліки.

Успіхи експериментальної хімії і хімічного виробництва дозволяли вирішити цю проблему так, у 1832 році німецьким вченим Юстусом Лібіхом був запропонований хлоралгідрат – синтетичний снодійний засіб. За ним одржали фенацетин, антипірин т інші синтетичні засоби. Кількість їх швидко росте.

Підраховано, що якщо за два століття – ХVІІ і ХVІІІ – вченим вдалось відкрити біля 10 ефективних ліків, то тільки за другу половину ХІХ століття таких засобів відкривали по 2-3 щорічно.

Не