На загальний розвиток медицини мали значний вплив праці сучасника Кабаніса Марі Франсуа Ксав'є Біша (1771 - 1802), видатного анатома, фізіолога і клініциста. Незважаючи на своє коротке життя (помер на 31-му році від туберкульозу), Біша залишив по собі праці, які назавжди забезпечили йому місце в історії медичної науки.

М. Біша - син провінційного лікаря. В часи французької революції працював помічником польового хірурга; в 1794 р. почав працювати в «Hotel-Dieu» під керівництвом Дезо. З 1797 р. до кінця свого короткого життя Біша викладав у Ecoles de sante анатомію, фізіологію, хірургію; працював із запа-лом до пізньої ночі, часом спав у лекційному залі; за зиму сам зробив близько 600 розтинів, експериментував на тваринах. Навіть в останній стадії хвороби, коли почалися кровохаркання, не припиняв роботи, поки під час сильної кро-вотечі не впав на східцях і вже не піднявся. Учні забальзамували голову Біша: через 50 років, коли переносили останки його в іншу могилу, голову вклали в труну.

У своїх працях «Загальна анатомія, пристосована до фізіо-логії і медицини» та «Фізіологічні дослідження про життя і смерть» Біша гостро виступив проти анімізму Шталя і взагалі віталістів. Усі явища в організмі відбуваються, за Біша, лише за законами природи, але своєрідно, не так, як процеси суто хімічні чи механічні. Отже, в цьому питанні Біша заперечував погляди ятрофізиків і ятрохіміків. Біша звернув увагу на важ-ливий факт - існування взаємного зв'язку функцій організму, наявність «симпатій». «У живих тілах усе пов'язане, зчеплене такою мірою, що порушення функцій в якій-небудь частині не-минуче відбивається на всіх інших».

Вивчаючи на трупах, у численних експериментах будову і функцію організмів у нормальних умовах і при різних захворю-ваннях, Біша дійшов висновку, що об'єднуючим фактором для органів є тканини. За Біша, організм людини складається з 21 тканини. Будь-яка тканина, до якої б частини тіла вона не належала, має однакову будову, однакові властивості. Патоло-гічні зміни, що відбуваються в певних тканинах, мають однако-вий перебіг у всіх органах. Хворіти може кожна тканина само-стійно, а не лише орган в цілому. Біша, таким чином, одним з перших намагався шляхом наполегливих дослідів, а не умоглядних міркувань встановити певні положення, закони, за яки-ми відбуваються фізіологічні явища. В цьому його історична заслуга.

Справу Біша гідно продовжували у Франції його відомі учні Лаеннек і Дюпюїтрен.

Рене Лаеннек (1781- 1826) у своїх працях багато уваги при-діляв вивченню зв'язків між симптомами захворювань і змінами, які знаходять при патологоанатомічних розтинах, та можливос-тями зажиттєвого розпізнавання цих змін в органах. Особливо докладно вивчав він захворювання органів грудної клітки. У той час крім давніх методів дослідження при хворобах органів груд-ної клітки - огляду, пальпації, зрідка вислухування вухом - почали застосовувати і метод вистукування - перкусію. Пропа-гував цей важливий метод діагностики у Франції видатний тера-певт, знавець захворювань серця Жан-Ноель Корвізар (1755- 1821), який переклав з латинської на французьку мову твір винахідника цього методу Леопольда Ауенбруггера, лікаря з Відня.

Леопольд Ауенбруггер (1722- 1809), після семирічної напо-легливої роботи, в 1761 р. у Відні опублікував працю під назвою «Inventum novum ex percussione thoracis humani ut signo abstrusos interni pectoris morbos detegendi» («Новий винахід через перкусію грудної клітки людини виявляти ознаки прихованих внутрішніх грудних хвороб»). Ця робота на батьківщині автора не привернула до себе належної уваги, і лише Корвізар довів до широких лікарських мас усю важливість цього винаходу для діагностики.

Починався цей твір такими словами: «Я подаю тобі, ласкавий читачу, винайдений мною новий спосіб для виявлення захворювань органів грудної кліт-ки. Він складається з вистукування грудної клітки людини, яке внаслідок зміни звучання тонів дає уявлення про внутрішній стан її. Все це я описав на підставі багаторазово проведених мною вистукувань, які незмінне свідчили про справедливість моїх висновків. Ніякого марнослів'я і прагнення виділитися у цій моїй прані немає».

Лаеннек, використовуючи перкусію при дослідженні органів грудної клітки, доповнив це дослідження ще вислухуванням вухом, як це робив свого часу Гіппократ, а пізніше вислухуван-ням трубочкою.

На думку про можливість використовувати безпосереднє вислухування навів його, за словами самого Лаеннека, такий буденний факт. Якось він ішов на виклик до хворої через двір Лувру. Лувр за час революційних подій зазнав значних пошкоджень, тепер його ремонтували і двір був завалений будівельними матеріалами. Лаеннек звернув увагу на двох хлопчиків, які грались дере-винками: один з них шкрябав на одному кінці деревинки, а другий вухом ви-слухував на другому. Хвора, яку мав дослідити Лаеннек, була молода, дуже огрядна дівчина з недугою серця. Уявлення про роботу серця промацуванням нічого не дало: прослухати серце безпосередньо вухом соромливий Лаеннек не наважився. «Пристойність не дозволяла мені, - пише він, - вдатися до цьо-го засобу». У нього раптово виникла думка послухати хвору за прикладом хлопчиків. Він міцно згорнув паперовий зшиток і приклав до грудей хворої. «Першого разу, коли я застосував цей засіб, я настільки ж здивувався, як і зрадів, почувши тони серця чіткіше і виразніше, ніж коли вислухував безпосе-редньо вухом. Я тоді не подумав, що цей засіб може дати багато корисного не лише для дослідження биття серця, а й усіх тих рухів, які можуть викликати шуми в грудній клітці, як дихальні шуми, звук голосу, хрипи, скупчення ріди-ни в плеврі чи перикарді». З винятковою