Засновником патологічної анатомії як самостійної науки вважається віденський професор Карл Рокитанський (1804- 1878). Обслуговуючи найбільші лікарні Відня, роблячи близько 2 тисяч розтинів на рік (такої можливості до нього не мав жо-ден дослідник), займаючись лише патологічною анатомією, Ро-китанський зміг вивчити зміни в органах при різних захворю-ваннях в їх поступовому розвитку. У своєму великому підручни-ку патологічної анатомії він подав класичний опис змін в орга-нах, які можна бачити неозброєним оком під час розтинів. Рокитанський дотримувався гуморальної теорії походження хво-роб, розрізняючи в змінах соків організму окремі, як він нази-вав, «крази»: запальний, тифозний, туберкульозний, раковий тощо. Вчення про «крази», яке фактично не вносило нічого но-вого в питання походження хвороб, не набуло поширення, і його швидко забули після появи праць Вірхова з питань целюлярної патології.

Підсумовуючи, можна сказати, що на кінець XVIII ст. ана-томами вже було докладно вивчено будову людського організму з початковими відомостями з мікроскопії тканин і органів. Хоч функції більшості органів залишалися ще невідомими, великих успіхів було досягнуто в розумінні кровообігу, дихання, власти-востей окремих тканин. Тим часом клінічна медицина не мала таких видатних успіхів.

Методи обстеження хворих залишалися ще майже тими са-мими, якими лікарі користувались за часів Гіппократа. Дуже затримував справу вивчення клініки різних захворювань та диференціації їх, що потребувало численних детальних спосте-режень, надто незадовільний стан лікарень. У більшості країн вони були ще не лікувальними закладами, а притулками для бездомних калік, інвалідів війн. Переважна більшість їх утри-мувалась не коштом держави, міст, а благодійними закладами. Звичайно хворих у шпиталях розміщували у великих палатах на 50- 100 осіб по 2- 3 на одне ліжко; ці палати майже не опалювались; незаразні хворі лежали разом із заразними. Лише в окремих шпиталях видавали білизну, здебільшого хворі ле-жали у своїй білизні або зовсім без неї. У міських лікарнях платних посад лікарів було мало, а в благодійних закладах, при монастирях лікувальною справою часто керували недипломовані лікарі. Особливо жахливим було становище психічно-хворих, фактично позбавлених лікарської допомоги. Неспокійних, буйних психічнохворих заковували в кайдани, ув'язнювали в каземати разом з карними злочинцями. Реформу шпитальної справи було проведено лише в XIX ст.

Викладання медицини в університетах на кінець XVIII ст. значно поліпшилось. Особливо сприяло цьому визнання рівно-правності хірургів і введення викладання хірургії у всіх уні-верситетах як важливої галузі медицини. При багатьох медич-них факультетах було відкрито з навчальною метою великі клі-ніки. В опублікованій у 1715 р. одній з перших праць про раціо-нальну побудову навчання на медичних факультетах університе-тів Ланцізі (Lancisi Giovani, 1654- 1720) «De recta medicorum studiorum ratione» зазначається, що студенти повинні добре знати природничі науки, уміти користуватися термометром, мікроскопом, підкреслюється обов'язковість навчання біля ліж-ка хворого. В 1725 р. вводяться державні іспити для випускни-ків навчальних медичних закладів, спочатку в Пруссії, пізніше в Данії, Швеції, Австрії та інших країнах. В кінці XVIII ст. від-криваються перші вищі медичні школи в Америці - в Нью-Йор-ку, Філадельфії. Авторитет лікарів у суспільстві і урядових ко-лах зріс. Часті епідемії, проти яких лікарі застосовували вже більш раціональні засоби, економічні фактори, потреба утри-мувати великі армії - все це змусило уряди вводити лікарів у центральні і провінційні адміністративні органи, вони беруть активну участь у складанні для більшості країн перших дер-жавних медико-санітарних законоположень.

Хоч у XVIII ст. в боротьбі за матеріалістичний світогляд у вивченні фізіології та патології людського організму було зроб-лено вже дуже багато, матеріалістами в цю епоху були пред-ставники лише найпередовішої частини лікарів. Більшість ліка-рів дотримувалася ідеалістичних поглядів; на їхню думку, жит-тя і функції організму людини цілком залежать від керівної, спрямовуючої сили - душі, «життєвої сили».

Матеріалісти цієї епохи, заперечуючи існування душі, всі функції організму пояснювали суто фізичними або хімічними законами. Описуючи і відкриваючи нові факти в будові і функ-ціях організму, його патології, вони, проте, не могли з'ясувати взаємозв'язку між ними. Лише в окремих учених цієї епохи, та-ких, як Ламарк, Ламерті, Кабаніс, виникла ідея про еволюцію світу, вони робили спроби пояснити цю еволюцію, встановити зв'язок між окремими явищами. М. В. Ломоносов уже в 40-х ро-ках XVIII ст. опублікував ряд видатних праць з фізики, хімії та геології, які розкривали загальний зв'язок явищ природи.

Всебічне наукове обгрунтування матеріалістичного світогля-ду, правильне розуміння тонких функцій організму, етіології і патогенезу багатьох захворювань дали великі відкриття XIX ст. - періоду розквіту діяльності нового класу, який ви-йшов на історичну арену, - буржуазії.