Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих випадках - 10 мг-екв/дм3. При вживанні маломінералізованої води загальна твердість її повинна становити не менше 1,5 мг-екв/дм3. Вода, що не містить солей кальцію і магнію, неприєм-на на смак.

Хлориди (хлор-іон). Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50 мг/дм3 хлоридів. Якщо їх кількість перевищує 350 мг/дм3, такі води мають солонуватий присмак І негативно впливають на шлункову секрецію. Тому вміст хлоридів у водогінній воді не пови-нен перевищувати 250, в окремих випадках - 350 мг/дм3.

Сульфати (сульфат-іон) в кількостях понад 500 мг/дм3 нада-ють воді гіркувато-солонуватого присмаку, негативно впливають на шлункову секрецію і можуть спричинювати диспепсичні явища у осіб, які не звикли до води такого складу, особливо при одночасно-му великому вмісті магнію у воді. Згідно із стандартом, кількість сульфатів у питній воді не повинна перевищувати 250 (500) мг/дм3.

Залізо у природних водах зустрічається в основному у вигляді гідрокарбонатів, які можуть перетворюватися в карбонати, що гідро-лізуються і при контакті з повітрям утворюють гідроксид заліза (ПІ) з переходом в оксид, який надає воді каламутності і забарвлення. При прані білизни залізо надає їй жовтувато-коричневатого відтінку і залишає іржаві плями.

Солі заліза (понад 0,3 мг/дм3) і марганцю (понад 0,1 мг/дм3), крім забарвлення, надають воді помутніння, запаху сірководню, в'яжу-чого, а в сокупності з гуміновими сполуками - болотного присмаку. Така вода непридатна і для деяких процесів у харчовій промисло-вості, змінюючи присмак масла, сиру та інших харчових продуктів.

Деякі хімічні сполуки можуть змінювати органолептичні якості води в концентраціях, значно менших, ніж проявляти токсичні вла-стивості. До них належить мідь, яка надає воді терпкого присмаку і блакитного забарвлення. Стандартом на питну воду передбачено, що концентрація міді у питній воді не повинна перевищувати 1,0 мг/дм3. Цинк в концентрації понад 5 мг/дм3 надає воді терпко-го присмаку і опалесціювального забарвлення. Аптечного присмаку і запаху воді після хлорування надають фенольні сполуки внаслідок утворення хлорфенолів. Допустима концентрація останніх -0,0003 мг/дм:.

Синтетичні мийні засоби також можуть негативно впливати на органолептичні властивості води. Аніонні детергенти надають воді специфічного присмаку, утворюють піну, негативно впливають на процеси знезаражування води. Вміст поверхнево-активних речовин, нафтопродуктів, фенолів не повинен перевищувати концентрацій, що визначаються стандартними методами досліджень. Мінеральні мас-ла, особливо після хлорування, надають воді своєрідного запаху.

Радіоактивність питної води залежить від наявності радіо-активних речовин природного чи антропогенного походження. Найменшу активність мають підземні води, що залягають в осадкових породах і найчастіше використовуються для водопостачання насе-лення. Активність їх зростає зі збільшенням мінералізації води. Питома активність їх за природним ураном - 10-50 мкг/дм3, радієм -226-2г- Ю12 Кі/дм3, радоном - 222-5г- 10-10Кі/дм3. Води, що заля-гають у корінних породах, наприклад, у тріщинуватих гранітах, ма-ють більшу активність. Часто значна активність притаманна ліку-вальним мінеральним водам (активність за радієм і радоном — до птІО-9 Кі/дм3).

Радіоактивність води відкритих водойм менш стійка. Вона може змінюватися під впливом людської діяльності шляхом потрапляння стічних або зливових вод, забруднених радіоактивними речовинами.

Більш інтенсивне радіоактивне забруднення відкритих водойм може відбуватися в місцях розміщення атомних електростанцій та інших підприємств, які використовують радіонукліди, а також у разі ненадійного функціонування санітарно-технічного обладнання для дезактивації радіоактивних відходів або при аварійних ситуаціях.

Радіаційна безпека питної води визначається в Бк/дм3 за гранич-но допустимими рівнями сумарної активності альфа та бета-випромінювачів. Загальна об'ємна активність альфа-випромінювачів у воді не повинна перевищувати 0,1, а бета-випромінювачів — 1,0 Бк/дм3.

Джерела питної води та їх характеристка

Земля багата на воду. Гідросфера має близько 1,5 млрд. дм3 води, але з них понад 96 % - гірко-солоні води морів і океанів, які покривають майже на 71 % поверхню Землі. На долю прісної води припадає лише 90 млн. Км3 (менше 3 %). В основному це важко доступні підземні води, льодовики, сніговики. Учені підрахували, що льоди містять понад 24 млн. км3 води, що рівноцінно стоку всіх річок світу протягом майже 500 років. Для використання доступні лише 0,3 % поверхневих і підземних вод від загальної кількості гідросфери. Таким чином, джерелами води для населення мо-жуть бути атмосферні, підземні й поверхневі води, хоч вони відрізняються між собою за хімічним і біологічним складом.

Атмосферні води утворюються в результаті конденсації во-дяної пари. Це слабомінераліізовані м'які води, сухий залишок яких дорівнює 1-50 мг/дм3. Вони містять мало органічних речовин і вільні від патогенних мікроорганізмів. Хімічний склад їх залежить від чи-стоти атмосферного повітря і характеру водозбірних поверхонь (грун-ту, дахів, водозбірних лож тощо). Проходячи через шари атмосфе-ри, одна крапля дощу масою 50 мг, падаючи з висоти 1 км, омиває 16,3 дм3 повітря, а 1 дм3води - відповідно 3,26 105г/дм3повітря. При цьому вода може вбирати певну кількість органічних, неорганіч-них, радіоактивних речовин, пилу, газів, мікроорганізмів.

Атмосферну воду для вживання збирають з дахів будинків або обгороджених валом площадок з водонепроникною поверхнею в підземні резервуари. Тут вода відстоюється і фільтрується через пісок, інакше вона швидко набуває затхлого, гнильного запаху і неприємного присмаку. З метою попередження розвитку у воді вод-них організмів цистерни вентилюються і захищаються від світла. Вентиляційна труба виводиться не менш як на 2 м над поверхнею землі і закривається зверху ковпаком з металевою сіткою. Цистер-ну треба тримати закритою, а забирати воду з неї насосом.

У деяких місцях для водопостачання використовують сніг. За-паси снігу збирають в так звані