Під час скорочення м’яза не вся хімічна енергія переходить у механічну, частина її виділяється у вигляді тепла і йде на зігрівання організму. Тому, коли людина працює фізично, їй стає гаряче.

Робота м’язів. Статистична і динамічна робота м’язів, їх втомлюваність та її фізіологічні причини.

Під час скорочення м’язи здатні виконувати механічну роботу. Величезна робота м’яза (А) визначається добутком сили (Р) на відстань (S), на яку дана сила перемістить

вантаж, або добутком маси (m) на висоту (h) піднімання даного вантажу.Величина роботи залежить від швидкості скорочення м’язів і максимальна при середній швидкості скорочення.

Більш точним і важливим показником ефективності роботи м’язів є коефіцієнт корисної дії (ККД). Це відношення виконаної механічної роботи (А) до загальних енергетичних витрат (Q). Q складається із витрат на механічну роботу і на утворення тепла (Н), тобто

Q = А + Н, звідки ККД = А/Q.

ККД м’язів людини складає 25-30%, тобто тільки 30% всієї енергії скорочення витрачається на механічну роботу, а 70% розсіюється у вигляді тепла. Це тепло необхідне для підтримання сталої температури тіла.

Робота м’язів супроводжується витратами енергії. Енергія для скорочення м’язів утворюється при розпаді та окисненні органічних сполук (вуглеводів). Для процесів окиснення потрібен кисень.

Поживні речовини, кисень постачаються м’язам, а продукти розпаду виносяться від м’язів кров’ю.

Робота (працездатність) залежить від правильного підбору величини нагрузок, темпу і величезне значення має стан нервової системи (свідомість).

Роботу м’язів поділяють на статичну і динамічну:

- статична (утримання вантажу, пози) – м’язи при цьому знаходяться в тривалій напрузі, але не змінюють свого положення в просторі.

- динамічна (біг. Їзда на велосипеді) – м’язи при цьому по черзі скорочуються і розслаблюються, тобто здійснюється їхнє переміщення. Ця робота менше втомлива.

Тривала безперервна робота викликає поступове зниження працездатності – втому.

Втома розвивається тим швидше, чим більша нагрузка на м’язи і частіше їх скорочення. Це закономірний результат попередньої роботи, вона запобігає надмірному виснаженню.

Причини стомлення м’язів.

1.Нервово-м’язовий синапс, по якому збудження передається з нерва на м’яз, стомлюється раніше, ніж м’язові волокна.

2.Накопичення в м’язі недоокислених продуктів розпаду (молочної кислоти) внаслідок нестачі кисню, а також використання в ньому енергетичних запасів, (нестача О2 в органі – гіпоксія).

Усунення причин стомлення м’язів

1. Відновлення працездатності стомлених м’язів відбувається швидше при переключенні з одного виду роботи на інший. Такий відпочинок Сєченов назвав активним відпочинком. Наприклад. Стомлена рука відпочиває швидше, коли працюють м’язи іншої руки.

2. При розслабленні стомленого м’яза (стан спокою) кров виносить з нього продукти розпаду і приносить м’язу поживні речовини і кисень, стомлення зникає.

3. Під час відпочинку відбувається не тільки відновлення, але навіть їх збільшення (понадвідновлення). Завдяки цьому м’язи можуть виконувати ще більшу роботу, ніж до стомлення.

Основні групи м’язів: голови, шиї, тулоба (грудної клітки, живота, спини), верхніх і нижніх кінцівок.

Серед м’язів голови розрізняють жувальні, мімічні та колові.

- Жувальні кріпляться одним кінцем до скроневої кістки, другим до щелеп, рухають щелепи. До них належать: власне жувальний м’яз, скроневий, зовнішній та внутрішній крилоподібні.

- Мімічні м’язи кріпляться одним кінцем до кісток черепа, другим до шкіри. Їх функція – мімічні рухи обличчя (відбивають емоційний стан людини). До них належать: щічний та надчерепний м’язи.

- Колові м’язи прикріплені тільки до шкіри (круглий м’яз рота та ока).

М’язи шиї утворюють дві групи: поверхневі та глибокі.

До поверхневих належать: підшкірний м’яз та грудинно-ключично-соскоподібний

Глибокі м’язи – драбинчасті м’язи шиї. Потиличний м’яз розташований в задній частині шиї, підтримує голову в нормальному положенні.

М’язи тулоба.

Грудна клітка. М’язи грудей діляться на м’язи грудей, які належать до плечового поясу і верхніх кінцівок (великий і малий грудні м’язи здійснюють рухи верхніх кінцівок, підключичний), і власне грудні м’язи (зовнішні і внутрішні міжреберні м’язи беруть участь у дихальних рухах.

М’язи спини.

Поверхневі: трапециєвидний та широкий м’язи спини рухають лопатки, голову, шию і плече, опускають руки.

Глибокі: ромбоподібний, верхній і нижній задні зубчасті рухають лопатки, опускають ребра при диханні. Крижово-остичний розгинає спину й підтримує вертикальне положення тіла.

М’язи живота.

Передня і бічні стінки живота утворені косими, поперечним і прямим м’язами живота. Ці м’язи разом називають черевним пресом, бо при одночасному їх скороченні вони тиснуть на органи черевної порожнини. Основною функцією черевного прес є утримання в певному положенні внутрішніх органів, участь в акті дихання, сприяння сечовипускання, випорожненню кишечника, пологам.

Якщо м’язи живота слабкі, не треновані, то при піднятті великих вантажів можуть розходитися. В утворені між м’язами проміжки під шкіру живота можуть виходити внутрішні органи. Так виникають грижі.

М’язи верхніх кінцівок поділяються на м’язи плечового поясу та м’язи вільної верхньої кінцівки.

М’язи плечового поясу: дельтоподібний, великий і малий круглий, підлопатковий.

М’язи вільної верхньої кінцівки: двоголовий (біцепс) та триголовий м’яз (трицепс). Ці м’язи антагоністи, вони згинають і розгинають руку в плечовому і ліктьовому суглобах. М’язи передпліччя мають коротке тіло і довгий сухожилок.

Особливо розвинені дрібні м’язи кисті. Завдяки цьому вона може виконувати найскладніші операції.

М’язи нижніх кінцівок поділяються на м’язи тазового пояса і м’язи вільної нижньої кінцівки.

М’язи тазового пояса: поверхневий (великий сідничний м’яз) та глибокі (середній та малий сідничні м’язи, клубово-поперековий). Вони зумовлюють згинання і розгинання в кульшовому суглобі, нахилення тулоба вперед, підтримують тіло у вертикальному положенні.

М’язи вільної нижньої кінцівки: двоголовий та чотириголовий м’язи стегна,