Лікування отруєнь токсичними металами є важливою проблемою сучасної токсикології і набуває все більшої актуальності у всьому світі, особливо в екологічно небезпечних районах. Для лікування отруєнь металами використовують СаNа2ЕДТА, пеніциламін та меркаптосполуки — унітіол, димеркапрол (БАЛ), димеркаптобурштинову кислоту.

Унітіол — 2,3-димеркаптопропансульфонат натрію (СН2SН-СНSН-СН2-SО3 NаН2О) синтезований та запропонований співробітниками Українського санітарно-хімічного інституту (нині Інститут фармакології та токсикології АМН України) В.Ю. Петрунькіним, М.І. Луганськім та ін. у 50-60-ті роки як антидот при отруєннях миш'яком та токсичними металами [3, 5, 6, 10, 11]. До 80-х років застосовувався в Радянському Союзі, Китаї, Японії [1, 44]. Бібліографічні дані статей, надрукованих до 1980 року, відносно властивостей унітіолу, наведені у [1]. У 1978 р. унітіол був одержаний у Німеччині, де виробляється понині під торговою назвою Dimaval (DMPS). Незважаючи на те, що засіб не новий, він і сьогодні широко вивчається в країнах Західної Європи, а також в Америці та інших країнах [14, 19, 35, 38, 43, 53, 70].

У цій статті наведені дані літератури про результати клінічних та експериментальних робіт відносно вивчення унітіолу, що були надруковані у 1980 - 1996 роках.

У медичній практиці унітіол застосовують у вигляді 5% розчину для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення, а також у вигляді таблеток та капсул. Препарат малотоксичний: LD50 для мишей, при підшкірному введенні, становить - 5,22 мМ/кг [18], лікувальна доза - 50 мг або 1 мл 5% розчину на 10 кг маси тіла хворого. Він добре переноситься, але в окремих випадках, при тривалому застосуванні, можуть виникнути нудота, тахікардія, алергічні реакції. Усі ці явища швидко минають при відміні препарату [4].

Механізм антидотної дії унітіолу зумовлений його здатністю взаємодіяти з миш'яком або металом з утворенням міцних малотоксичних комплексних сполук. При цьому процес детоксикації відбувається не лише завдяки зв'язуванню з отрутою, що циркулює в крові, але і її витісненню з тіолових ферментів [9].

У дослідженнях, проведених на щурах з міченим по 35S і 14C - унітіолом, встановлено, що препарат виводиться переважно з сечею. У тканинах максимальна концентрація його відмічається в нирках, мінімальна - в головному мозку. Унітіол знаходиться переважно в екстрацелюлярній рідині, погано проникає через клітинні мембрани [9, 19, 20, 59].

У крові людей через 5 год після перорального введення знаходиться 62% зв'язаного з білками унітіолу, 36,6% - не зв'язаних з білками дисульфідів унітіолу

і 0,9% - незміненого унітіолу. Встановлено, що унітіол зв'язується з білками дисуль-фідним зв'язком: з альбуміном - 84%, з високомолекулярними білками - 16%.

У сечі через 9 год виявлено 10% незміненого унітіолу та 90% його дисульфідів, які являють собою 97% циклічних полімерних дисульфідів, 2,5% унітіолцистеїнових змішаних дисульфідів, 0,5% нециклічних дисульфідів [54].

Отримані в колишньому СРСР результати лікування унітіолом людей, отруєних хлоридом ртуті [3, б, 9], підтверджені працями вчених Європи, Америки, Японії та інших країн [14, 21, 27, 28, 29, 34, 56, 58]. Унітіол є найефективнішим серед усіх антидотних засобів для лікування отруєнь неорганічними сполуками ртуті, які вражають у першу чергу нирки [8, 14]. Порівняльне дослідження 15 комплексоутворювачів на щурах, яким внутрішньовенно вводили хлорид ртуті, показало, що унітіол збільшує виділення цієї отрути з сечею і одночасно зменшує її концентрацію у всіх органах [15].

Характер розподілу хлориду ртуті при пероральному введенні унітіолу визначений за допомогою 203Hg. Встановлено, що унітіол попереджає поширення ртуті в організмі, зменшує токсичну дію її на головний мозок та всмоктування в кишечнику. Він збільшує не тількі ниркову, а й біліарну екскрецію 203Hg [23, 49].

При лікуванні жертв масового ураження метилртуттю в Іраку унітіол був найбільш ефективним, і за його допомогою було досягнуто найвищої швидкості виведення ртуті, з організму отруєних людей [32, 44]. Гарні результати при лікуванні людей, отруєних метилртуттю, відмічають також й інші дослідники [64]. Проте в експериментах, проведених на тваринах, отруєних органічними сполуками ртуті, показано, що унітіол поступається за активністю димеркаптобурштиновій кислоті (14). Унітіол зменшує вміст ртуті в мозку при інтоксикації парами ртуті, однак не до повного її виведення [14, 57, 66].

Здатність унітіолу швидко виводити ртуть із сечею з крові, нирок, печінки використана у багатьох дослідах, присвячених розробці тесту на вміст ртуті в організмі з діагностичною метою [21, 45, 57, 61, 62, 67].

В університеті Арізони професором Апошианом та його співробітниками розроблено тест на вміст ртуті для людей, котрі контактують із ії сполуками (дантисти, зубні техніки, промислові працівники, люди з амальгамними зубними пломбами та ін.) [20, 21]. Ртуть у вигляді комплексу з унітіолом визначається з допомогою атомно-адсорбційної спектроскопії. У колишньому СРСР з цією ж метою використовували метод іон-парної хроматографії [12]. Кількість ртуті в сечі через 6 год після прийому перорально 300 мг унітіолу збільшується у десятки разів порівняно з контролем [20, 55]. Тест дозволяє швидко оцінити реальний вміст ртуті в організмі.

Унітіол є ефективним антидотом неорганічних та органічних сполук миш'яку (арсеніти, арсенати, ариларсеноксиди, осарсол та ін.). Експериментальними дослідами доведено, що унітіол збільшує ЛД50 миш'яку у 4 рази, а його ефективність у 28 разів перевищує ефективність БАЛу [18, 39].

Природний вміст тяжких металів в ґрунті для нас абсолютно безпечний. Нажаль, з розвитком промисловості і транспорту, частка тяжких металів різко збільшилась не тільки в земній товщі, а й у всьому оточуючому середовищі, і тепер становить серйозну загрозу для здоров’я людини.

Крім традиційної класифікації металів за Періодичною системою