Росте у мішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників. Еутроф, мезофіт, тіньовитривала рослина. Цвіте у червні – серпні.

Поширена по всій території України. Промислова заготівля можлива у Волинській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Сумській, Полтавській, Кіровоградській, Черкаській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях. Запаси сировини значні.

Хімічний склад.Основні діючі речовини являються конденсированими антраценовими похідними – гіперицин і псевдогіперицин. Їх кількість досягає 0,5%.

Гіперицин і ш-гіперицин супроводяться смолою (до 10%), флавоноїдами і дубильними речовинами. Флавоноїди представлені флавоноловими глюкозидами: гіперозидом близько 1%, рутином, кверцетрином. Дубильні речовини (10%) мають конденсовану природу. Для трави звіробою характерний високий вміст каротину – до 55 мг %.

Практичне використання. Лікарська, фітонцидна, ефіроолійна, танідоносна, харчова, фарбувальна, медоносна, отруйна рослина.

У науковій медицині використовують квітучі верхівки пагонів – Herba Hyperici. Їх вживають як в’яжучий, протизапальний і тонізуючий засіб при кровохарканні, кашлі, проносі, колітах, хворобах печінки, для укріплення ясен. Лікарські властивості звіробою пов’язані з його досить складним хімічним складом. З звіробою звичайного виробляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін використовують для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і проти вірусної мозаїки тютюну. Настій звіробою використовують для лікування стоматитів, гайморитів, фарингітів, молочниці у дітей.

У народній медицині звіробій дуже популярний лікувальний засіб, який застосовується при багатьох хворобах. Відвар трави приймають при проносах, шлунково-кишкових захворюваннях, при хворобах дихальних шляхів, як тонізуючий засіб при серцево-судинних захворюваннях, як кровоспинний – при маткових кровотечах, хворобах печінки, нирок і як глистогінний засіб. При суглобному ревматизмі спиртовим розчином або маззю з листків шавлії і звіробою, змішаних з свинячим жиром, натирають болючі місця. Використовують звіробій також при невралгіях, істерії, безсонні, епілепсії, паралічах.

Відваром трави миють дітей при діатезах, туберкульозі шкіри, при висипах, наривах, а при хворобах молочних залоз прикладають компреси. Корені рослини застосовують при дизентерії та туберкульозі кісток.

У гомеопатії використовують есенцію з свіжої квітучої рослини.

У ветеринарії для лікування ран застосовують емульсію з настою трави, виготовлену на вазеліновій олії.

Фітонцидні властивості звіробою зумовлені наявністю в ньому ефірних олій, до складу яких входить пінен, мірцен, цінеол. Олію з звіробою використовують у парфумерії, для лікування ран і опіків, виразок шлунка та дванадцятипалої кишки.

У всіх частинах рослини є таніди, тому її застосовують для дублення шкір, надаючи їм еластичності, щільності та приємного забарвлення.

Квітки звіробою містять барвник гіперицин, з різними протравами дають жовту, зелену, червону, рожеву фарби, придатні для фарбування шерсті.

Звіробій звичайний – добрий пилконос.

У траві звіробою знайдені сапоніни. При з’їданні великої кількості вівці, коні й велика рогата худоба отруюються ним. Цікаво відзначити, що отруюються, як правило, тварини з білою шерстю. Звіробій викликає розвиток дерматитів у білошерстих тварин, сверблячку, параліч, аборти.

Збирання, переробка та зберігання. Збирають верхівки рослин під час цвітіння, зрізуючи їх ножиками або серпами, без грубих безлистих частин. Сировину сушать на горищах, під залізним дахом або в сушарках при температурі до 40є, розстилаючи тонким шаром на папері, тканині або решетах і часто помішуючи. Висушену траву обмолочують і відділяють на решетах стебла.

Суху сировину пакують у тюки по 50 або 100 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Термін зберігання три роки.

Рис.4. Динаміка заготівлі трави звіробою звичайного.

Динаміка заготівлі трави звіробою звичайного свідчить про те , що територія області достатньо забезпечена сировиною, яка широко використовується для забезпечення фармацевтичних фабрик не тільки нашої області, але й областей, що нас оточують.

5.5 Золототисячник звичайний – Centaurium erythraea, З родини тирличевих- Gentianaceae.

Багаторічна трав”яниста рослина заввишки до 35-40 см. Стеблові листки супротивні, сидячі, видовжено-ланцетні, завдовжки до 3 і завширшки 1 см, з трьома-п”ятьма добре помітними жилками. Прикореневі листки зібрані в прикореневу розетку, обернено яйцевидні з п”ятьма жилками. Квітки правильні двостатеві, довжиною до 1,5 см, темно-рожеві, з цвяхоподібним п”ятиматочковим віночком, зібрані в густу волоть.

Плоди багатонасінні коробочки. Насіння дрібне, неправильно округле, сітчастоямчасте, брунатне.

Поширення: Росте на сухих луках, галявинах, узліссях і степових схилах по всій території України, Росії, на Кавказі.

Хімічний склад.З лікувальною метою використовують траву. Вона містить алкалоїди, з яких переважає гекціанін (еритрицин), глікозиди ( еритуарин, еритроцентаурин), вітамін С, олеанолову і сліди нікотинової кислот, смолу, дубильні речовини, віск, цукри та інші речовини.

Використання.У медичній практиці в основному використовують спиртову настойку для збудження апетиту і посилення діяльності ШКТ, при диспепсії, гастритах. Рекомендують його при підвищеній кислотності шлінкового соку, хворобах печінки і жовчних шляхів. Використовується в гомеопатії.

Розмножується насінням і вегетативно (поділом куща). Насіння після стратифікації висівають рано на весні з міжряддями 20-25 см. Сходи з’являються через 2-3 тижні. Догляд у вегетаційний період полягає у розпушенні грунту та видаленні бур’янів. На чистих грядках добре кущиться.

Рис.5. Динаміка заготівлі трави золототисячника звичайного.

Збирають надземну частину на початку цвітіння, коли листки в прикореневій розетці ще не почали жовкнути і висихати. Рослину зрізують біля кореня так, щоб захопити прикореневу розетку. Потім тонким шаром розкладають, підсушують, а згодом зв’язують у невеличкі пучки і розвішують до остаточного висихання.

5.6. Малина – Rubus idaeus L.. З родини розових – Rosaceae.

Кущ (1 – 2 м заввишки) з річним вегетуючими пагонами і здерев’янілими дворічними стеблами, які утворюють квітконосні гони. Однорічні