Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





ФОРУМИ УКРАЇНЦІВ Регенез як біологічна закономірність: природа онкологічних захворювань

Регенез як біологічна закономірність: природа онкологічних захворювань

Простежуючи еволюцію наукової думки в галузі онкології з часів Гіппократа і майже до кінця ХХ ст., ми виразно бачимо, що розвиток онкології в напрямку розгадки природи раку загальмувало сформоване за багато століть уявлення про рак як певну патологію Причому в правильності такого підходу були переконані не тільки автори перших наївних концепцій (на зразок згущення “чорної жовчі”, висунутої Гіппократом), а й творці серйозних науково обґрунтованих теорій.

Залежно від загального рівня біологічного та онкологічного знання на кожному новому етапі та чи інша патологія визнавалася причиною виникнення раку. Але їх виявилося так багато, що вчені розвели руками. Розгадка ж таємниці має біогенну, а не патогенну природу.

Окрім того, усталене в медицині уявлення про надзвичайно важливу роль організму як цілого в походженні всіх без винятку захворювань, механічно було перенесене на онкологію. Тим часом є підстави вважати, що винятком з цього загального правила є рак і вірусні захворювання, природа яких теж досі залишається не з’ясованою. Отже, йдеться про необхідність змінити наше уявлення про ціле. Необхідно було знайти нове поняття, за допомогою якого можна було б розширити наші уявлення про властивості елементів структури цілісних біологічних систем.

Як відомо, логіка внутрішнього розвитку біології підвела до висновку: фізичне поняття “інтеграція” має і біологічне значення. Без цього поняття не можливо було б пояснити організацію живої природи та її структурні особливості. Тим часом протилежне за значенням поняття фізики “дезінтеграція” не знайшло широкого визнання у біології. Воно найчастіше вживається тут як розпад цілого на його складові частини, внаслідок чого жива матерія перетворюється на мертву. Отже, принцип цілісності матеріального субстрату життя було покладено в основу класичних уявлень про властивості живого.

Однак важко собі уявити, щоб природа була такою марнотратною у своїх засобах і, створюючи незліченну множину біологічних об’єктів та явищ, для жодного з них не скористалася дезінтеграцією як причиною. Ще І.Ньютон писав, що природа проста і не розкошує надлишком причин речей. До того ж, є спостереження над перетворенням елементів структури високоорганізованих систем, для пояснення яких найпростішим шляхом давно напрошується поняття “дезінтеграція”. Зокрема воно було використане С.А.Щелкуновим і М.І.Сетровим у біологічному значенні: в одному випадку – для пояснення найпростішим способом соматичного ембріогенезу у тваринному світі, а в другому – для трактування утворення меристематозних клітин – у рослин. Однак і ці автори, незважаючи на очевидні факти, не надають дезінтеграції біологічного значення.

Явище сомаичного ембріогенезу дещо схоже на канцерогенез, адже виникнення ракових клітин також пов’язане з дезінтеграцією тканин, омолодженням клітин і виходом їх з підпорядкування тканинної кореляції. Під час такої дезінтеграції клітини не гинуть, а починають нове життя. І це не узгоджується з традиційними уявленнями.

Згідно з тими ж сучасними уявленнями живий організм є дискретною структурно і функціонально цілісною одиницею, що складається з найпростіших субодиниць, які мають цілий ряд підпорядкованих рівнів організації. Поведінку саме цих субодиниць не вдається пояснити за допомогою основних біологічних законів. У цьому випадку, на нашу думку, також виявляється однобокість та обмеженість існуючих уявлень про дію основних біологічних законів. Таку обмеженість вдається подолати, якщо визнати, що поняття “дезінтеграція” має біологічне значення. Для опису наслідків, які випливають з цього визнання, необхідно застосувати структурний принцип. Причому за основу такого опису ми пропонуємо взяти загальновідомий факт, що в земних умовах усе живе представлене такими трьома рівнями організації:

І. Надмолекулярний – доклітинні форми життя: 1) віруси – сателіти (РНК-вмісні, ДНК-вмісні); 2) власне віруси (РНК односпіральні, РНК двоспіральні, ДНК односпіральні, ДНК двоспіральні); 3) віруси ПЛТ (псітакоза-венеричної лімфогранулеми - трахоми). Це найбільш елементарний, але, як і інші, генетично детермінований рівень організації живих систем. Деякі його представники, такі, як бактеріофаги, реліктові віруси, є на Землі вже понад 2 млрд. років.

ІІ. Клітинний – одноклітинні форми життя: 1) мікоплазма; 2) рекетсії; 3) бактерії; 4) протозоа (найпростіші).

ІІІ. Надклітинний – багатоклітинні форми життя: 1) рослини; 2) тварини.

Сходження до елементів структури дає можливість зводити поняття “злоякісність” та “інфекційність” до простіших і знаходити причинний зв?язок між ними. Це відбувається, якщо вказані гіпотетичні властивості ракових клітин та ендогенних вірусних частинок виводити як наслідок логічного узагальнення закономірностей структури біосистем.

Отже, “зведеня” складних біологічних процесів до простіших – це виявлення на молекулярному рівні таких фундаментальних для всього живого характеристик, теоретичне узагальнення яких дає змогу сформулювати нове абстрактне поняття.

Таким універсальним є понятті “дезінтеграція”, до якого можна звести всі відомі досі характеристики раку та вірусної інфекції. Використавши його, дістаємо змогу виводити сукупне теоретичне знання з його фундаментальних основ.

Різні рівні організації живої матерії відбивають певні етапи еволюції органічного світу, це три сходинки складності в організації структури та функції біосистем. Дві перші сходинки – надмолекулярна і клітинна, на відміну від надклітинної, можуть виступати не тільки як певні рівні організації цілісних систем, а й як елементи структури більш складних, високоорганізованих об’єктів. Це визначило їхню історичну роль інтегрованих елементів складних структур, здатних до зворотнього перетворення: із субелемента складної структури на самостійну, дискретну структурно і функціонально цілісну систему шляхом виходу з-під корелюючого впливу організму.

Отже, природа ніби залишила за певними рівнями, що забезпечують усю структурну архітектоніку органічного світу, право на вихід із складної системи взаємодії. Цим правом елемент структури може


Сторінки: 1 2 3