У цих випадках дезінтегровані елементи структури цілісного організму немовби переходять у функціональному відношенні на нижчий рівень еволюційної сходинки, щоб у такий спосіб зберегти себе і започаткувати нове життя.

Можна припустити, що подібні механізми діють і в разі виникнення ендогенних вірусних частинок з генетичних компонентів клітин тих самих тканин, де утворюються ракові клітини. Це може вказувати на їхню гістогенетичну спорідненість та визначати онкотропізм вірусів.

Численні дослідні дані дають підстави для висновку, що саме структура - єдине джерело онтогенетичних і філогенетичних потенцій, останні можуть реалізуватись автономно на певних рівнях у разі зміни умов їхньої взаємодії та дезінтеграції тканини. Залежно від того, які потенції беруть гору - онтогенетичні чи філогенетичні – залежить подальший біологічний статус відокремлених субелементів. Якщо проявляються онтогенетичні потенції, вони переходять на шлях індивідуального розвитку і мають здатність започаткувати формування того організму, інтегрованими елементами якого були. Коли ж реалізуються філогенетичні потенції, набуті у процесі еволюції, субелемент структури перетворюється в одноклітинний організм – мікроб і поводить себе як окрема особина в популяції.

Дані численних дослідів свідчать, що в умовах канцерогенезу клітинний субелемент внаслідок послаблення дії механізмів, що детермінують густо генетичні потенції клітини, втрачає набуту ним спеціалізацію і, вмикаючи механізм саморепродукції та саморегуляції шляхом морфогенезу і реактивації генетики одноклітинного організму, переходить від одного стаціонарного стану до іншого, який відповідає рівню його відокремленої організації. Біологічні об’єкти, що виникають внаслідок дії цих закономірностей, виявляють певні властивості мікробів і самостійну функцію.

Дезінтеграція структури у біологічному, а не у фізичному розумінні, є способом вилучення генетичної інформації з нищих рівнів організації цілісних систем. Завдяки цьому в одиницях структури заново проявляється індивідуальна система саморегуляції через морфогенез. А прояв самостійної функції відокремленими субструктурами, які мали б узгоджено взаємодіяти з цілісним організмом, дає той особливий вид патології, яким є ракові та вірусні захворювання. З цього погляду злоякісний ріст клітин та розмноження ендогенних вірусних частинок являє собою одну з функцій регресивного розвитку елементів структури.

Дезінтеграційна концепція припускає вказані гіпотетичні властивості структури цілісних систем, виходячи з того, що наявність цих властивостей зумовлена самим фактом еволюції. Інші теорії канцерогенезу і вірусогенезу виключають можливість такого перетворення “живої речовини” цілісних систем і не вказують на наявність у них прихованих властивостей. Отже, запропонована нами інтерпретація нагромаджених даних заповнює прогалину між уявленнями про комплекс властивостей “живої речовини”, запрограмованих у генетичному апараті клітини, і даними про структурні особливості організму. Тим самим вона уточнює ланцюг причинних зв’язків між порушенням функціональної та морфологічної цілісності організму з одного боку і клінічними проявами ракових та вірусних захворювань з другого. “Матеріалізуючи” окремі рівні структури живого, ми знаходимо докази того, що саме вони є матеріальними носіями властивостей ракових клітин та ендогенних вірусних частинок до прояву при розмноженні їхньої клінічної симптоматики і показує зв’язок структури з патологічними процесами.

У біології немає поняття, яке б адекватно позначало ті структурні властивості субелементів, про які йдеться. Тому доцільно було ввести нове поняття “регенез”, яке означає повернення інтегрованого елемента структури на більш ранню еволюційну сходинку.

Доказом такого повернення є виявлені у них властивості мікробів, в тому числі і патогенні:

· активація гліколітичного шляху обміну і поява аеробного гліколізу;

· підвищення кількості протеолітичних ферментів, з допомогою яких дезінтегровані клітинні елементи – ракові клітини – можуть “розчиняти” й утилізувати для своїх потреб сусідні тканини;

· втрата корелятивних зв’язків і здатності до звичайного дедиференціювання;

· втрата властивості до регенерації;

· набуття властивості до амебоїдного руху;

· резистентність до канцерогенів;

· набуття медикаментозної стійкості;

· швидка адаптація до нових умов навколишнього і внутрішнього середовища;

· набуття властивості до нескінченного розмноження, внаслідок якого вони стають, як і мікроби, практично безсмертними;

· здатність переносити хворобливе начало – метастазувати – і перещеплюваність пухлини з допомогою її клітинних елементів.

Трапляються також випадки, коли так звані злоякісні клітини – дезінтегровані елементи структури – набувають не тільки ознак мікробів, а й певних інфекційних властивостей вірусів. Так, у собак приблизно 50% усіх злоякісних пухлин становлять саркоми, серед яких особливу увагу дослідників привертає так звана трансмісивна саркома зовнішніх статевих органів, котра передається статевим шляхом, подібно до захворювання СНІД.

Виникнення ендогенних вірусних частинок із субклітинних елементів тканини і набуття ними властивостей, притаманних деяким вірусам, можна розглядати як ще один прямий доказ повернення елемента структури до рівня еволюційного розвитку, пройденого ним раніше. Тому дезінтеграція тканини до рівня ультраструктурних інтегрованих її елементів – це очевидно той самий спосіб вилучення генетичної інформації з ще нижчих рівнів організації цілісних систем, внаслідок чого включається механізм їх автономного розмноження.

“Жива матерія, - за твердженням Л.Л.Полінга, - на відміну від усіх інших форм матерії, зберігає у своїй організації достовірну інформацію про власну історію”.

Новий підхід з позицій біології, а не патології, до пояснення природи раку і вірусних захворювань дає можливість:

· зв’язати особливості, що характеризують явища раку і вірусної інфекції, з властивостями субелементів структури біологічних систем і перекинути місток між онкологією і