Ця розробка може бути впроваджена і на інших метрополітенах Ук-раїни.

Інформація Держкоменергозбереження

Перспективи використання паливного біоетанолу

Існує декілька видів транспортного палива, які можна отримувати із біомаси, а саме: біогаз (в основному метан), біодизель та біоетанол. Найбільш перспективним вважається використання біоетанолу. Джерела його отримання - це трав’янисті рослини та деревина, відходи сільсько-го господарства, а також побутове сміття. Виробництво паливного етано-лу у світі зросло з 2 млрд. літрів у 1975 році до 20 млрд. літрів у 1998 році. Нині уже понад половини світового виробництва етанолу використо-вується як додаток до палива для двигунів внутрішнього згорання (бен-зину). Світові лідери з виробництва паливного етанолу – Бразилія та США. Програму із виробництва паливного етанолу готує також Євро-пейське співтовариство. Останнім часом у Бразилії використовують як паливо суміші, в яких вміст етанолу становить 26% в бензині і 3% у ди-зельному паливі.

Використання паливного етанолу у вигляді бензино-етанольних сумішей дає змогу істотно зменшити вміст шкідливих компонентів у вихлопних газах (чадного газу СО, закису азоту N2О, окису азоту NO та інших летких токсичних викидів) в порівнянні з їх вмістом при викорис-танні чистого бензину.

Використання таких нетрадиційних матеріалів, як біомаса, сміття то-що робить сировинну базу для отримання паливного етанолу практично невичерпною. Україна має великі можливості промислового виробницт-ва паливного біоетанолу, оскільки накопичується велика кількість сільськогосподарських відходів. На вітчизняних спиртових заводах, які нині працюють з неповним завантаженням, є потужності для виробництва біопаливного етанолу. Українські вчені досягли серйозних успіхів у розв’язанні проблем бродіння гідролізатів відходів сільського господар-ства та деревообробної промисловості. Протягом наступних трьох-чотирьох років Україна зможе розпочати виробництво біопаливного ета-нолу, що буде суттєво сприяти розв’язанню енергетичних та екологічних проблем держави.

“Дзеркало тижня” № 47, 1 грудня 2001 р.

Спалювання соломи

Щорічний надлишок соломи в Україні, який може бути використаний для отримання теплової енергії, оцінюється у 4,85 млн. тонн (приблизно 20% від загальної кількості), що свідчить про наявність великого по-тенціалу для розвитку технологій спалювання соломи. Для спалювання такої кількості соломи в Україні може бути встановлено 13 тис. фер-мерських котлів (0.1-1 МВт) та 700 котлів для централізованого тепло-постачання (1-10 МВт). Щорічна економія природного газу за рахунок заміщення соломою становить при цьому 2,2 млрд. куб. м (близько 5 % споживання природного газу в Україні).

У 1999-2001 рр. проведено роботи першого етапу проекту “Впровад-ження в Україні технологій отримання теплової енергії з соломи в котлах малої потужності”. Він виконувався Датським сільськогосподарським консультаційним центром, Датським технологічним консультаційним інститутом як партнером та фірмою РАSSАТ як субпідрядником. НТЦ “Біомаса” та Київський енергетичний центр були субпідрядниками з ук-раїнської сторони.

Мета проекту – впровадження технологій отримання теплової енергії із соломи у котлах малої потужності в сільськогосподарському секторі України. Проект включає елементи сприяння українській адміністрації для підтримки використання соломи як джерела енергії.

Для отримання теплової енергії використовують солому, непридатну для інших цілей (на корм чи підстилку). Важливо, що:*

солома є екологічно безпечним джерелом енергії, у процесі росту соломи поглинається така ж кількість СО2, яка виділяється при її спалюванні;*

солома є місцевим паливом, досить розповсюдженим у сільськогосподарських районах;*

солома – побічний продукт виробництва зерна і тому є відносно дешевим видом палива порівняно з традиційними; гроші, що сплачувалися за постачання газу, при спалюванні соломи за-лишаються в регіоні та сприяють його розвитку.

Згідно з існуючими українськими правилами, аналогічні установки потребують обов’язкового обслуговування оператором. Тому в зоні постійного перебування оператора повинні бути розміщені покажчики рівня води з нанесенням нижнього і верхнього допустимих рівнів води. Крім того, установка повинна мати тяго-напоромір для контролю чисто-ти газоходу.

Пілотний проект реалізовано в агрофірмі “ДІМ”, с. Дрозди Білоцерківського району Київської області, де було встановлено котел періодичного завантаження для спалювання великих тюків.

Витрата соломи за опалювальний період 1100 тонн, кількість заміщено-го природного газу 385 тис. куб. м/ рік, термін окупності котла 4,7 року.

Брошура Данського

сільськогосподарського центру

“Спалювання соломи в Україні”, 2000

5. Соціальна політика в контексті сталого розвитку

5.1. Напрями реформування соціальної сфери

Згідно з основними принципами “Порядку денного на XXI століття” всі країни несуть відповідальність щодо розв’язання соціальних проблем та подолання бідності. При цьому вирішальне значення мають відповідні програми конкретних країн, що відображають соціально-еко-номічні умови кожної держави.

В умовах України сутністю соціальних проблем є диспаритет у доступі до ресурсів, економічна та політична нерівність між різними соціальни-ми групами та прошарками населення, зростаюче протиріччя у задово-ленні матеріальних та духовних потреб бідних та багатих.

Показники реформ у державі потрібно розглядати як засіб досягнен-ня комплексної мети збалансованої життєдіяльності людини, суспільства та природи. Досвід багатьох країн показує, що успішні еко-номічні і соціальні реформи можуть бути проведені тільки при спиранні на власний економічний та інтелектуальний потенціал, ефективну дер-жавну владу, забезпечення її провідної ролі у стратегічному плануванні та управлінні соціально-економічними змінами.

Перехід до сталого розвитку вимагає проведення змін у соціальній сфері, основними складовими яких, враховуючи соціально-економічний стан держави, мають стати:*

розв’язання проблеми бідності як забезпечення конституційного права громадян на рівний доступ до суспільних багатств, зокрема природних ресурсів;*

суттєве поліпшення ситуації на ринку праці;*

зменшення масштабів соціально-економічної нерівності як перед-умови консолідації українського суспільства;*

захищеність життєдіяльності населення;*

реформування системи